Выбрать главу

— Знову по восьмушці дають! — тоскно процідив Савка, вічно голодний, озлоблений новачок з другого відділення, але осікся під докірливим поглядом халдея Сашкеця.

Однак настрій пригніченості передався і двом Савчиним сусідам, таким же скигліям, як і він сам. Кузя і Коренєв завжди ходили заклопотані пошуками їжі, і це зблизило їх. Вони стали сламниками. Слайонов придивлявся до трійки нитиків, але сам делікатно мовчав. Новачкові ще не личило втручатися в сімейні розмови шкідців.

Янкель обійшов два столи, презирливо кидаючи «пайки» шкідцям і дивуючись у душі, як це можна так жадно дивитися на хліб. Сам Янкель відчував цілковиту байдужість до черствої скибки, можливо, тому, що у нього на кухні, в столі, лежав солідний — два фунти — окраєць, який залишився від розважування.

— Янкель, дай окрайчик, — жалібно заскиглив Кузя.

— Іди під три чорти, — обрізав його Черних.

Окрайці лежали окремо, для старшого класу.

Роздані пайки миттю зникали. Тільки Слайонов не їв свого хліба. Він байдуже відклав його вбік і ліниво сьорбав суп.

— А чого ти хліба не їси? — спитав його Кузя, жадібно поглядаючи на спокусливу восьмушку.

— Не хочеться, — так само байдуже відповів Слайонов.

— Дай мені. Я з'їм, — пожвавішав Кузя.

Проте Слайонов уже ховав хліб у кишеню.

— Я сам його на уроці умну.

Кузя надувся і замовк.

Коли все, що звалося супом, було з'їдено, принесли друге.

Це була смажена картопля.

Липкий, солодкуватий запах розплився по їдальні. ПІкідці понюхали повітря й зажурилися.

— Знову з тюленячим жиром!

— Чи скоро він закінчиться? В горло вже не лізе!

Але важко проковтнути тільки першу картоплину. Потім смак «тюленя» притупляється, і картоплю їдять уже без огиди, намагаючись якнайтугіше набити животи.

Тюленячий жир був гордістю завідуючого, і коли хлопці обурювались, Вікмиксор починав повчати:

— Даремно, хлопці, буяните. Це ще добре, що у нас є хоча б тюленячий жир, — в інших будинках і цього немає. А зовсім без жиру жити не можна.

— Істинно з жиру казяться! — глузував Японець, з сумною гримасою поглядаючи на миску з картоплею.

Він не міг терпіти навіть запаху «тюленя».

Вигляд картоплі був принадний, але нудно-солодкий присмак відбивав будь-який апетит. Єошка хвилину боровся, нарешті огида пересилила голод, і, підчепивши картоплину виделкою, він люто швиргонув її по столу.

Жовтенька кулька прокотилася по клейонці, лишаючи на ній масний слід, і влипла в лоб Окрайця, який захопився обідом.

Голосний регіт примусив стрепенутися Сашкеця.

Він обернувся, хвилину шукав очима винуватця, побачив, як витирався Окраєць, перевів погляд на Японця і коротко наказав:

— За двері!

— Та за що ж, дядю Сашо? — пробував протестувати Японець, але дядя Саша вже виймав олівець і записничок, де занотовував усі зауваження.

— Ну й валяй, записуй. Халдей!

Єошка вийшов з їдальні.

Скінчився обід, а Кузя все ніяк не міг забути восьмушку хліба в кишені Слайонова.

Він не відходив од нього ні на крок.

Коли піднімалися по сходах нагору в класи, Слайонов раптом зупинив Кузю.

— Знаєш що?

— Що? — насторожився Кузя.

— Я тобі дам свою пайку хліба зараз. А за вечірнім чаєм ти мені віддаси свою.

Кузя поморщився.

— Ач, який розумний. За вечірнім чаєм хліба по чвертці дають, а ти мені зараз восьмушку даєш.

Слайонов одразу змінив тон.

— Ну, як хочеш. Я ж не примушую.

Він знову засунув у кишеню вийнятий, було, шматок хліба.

Кузя хвилину стояв нерішуче. Розсудливість стримувала його: не бери, буде гірше. Та голод був дужчий за розсудливість, і голод переміг.

— Давай. Чорт з тобою! — закричав Кузя, побачивши, як Слайонов повертає в зал.

Той одразу вернувся і, сунувши восьмушку в простягнуту руку, вже незалежно промовив:

— Отже, ти мені винен чвертку за чаєм.

Кузя хотів оддати назад злощасний хліб, але зуби вже вп'ялися в м'якушку.

Увечері Кузя «сидів на сокирі» і грав на зубариках. Хліб, який видали йому до чаю, переплив у кишеню Слайонова, їсти Кузя хотів страшенно, але дістати було ніде. Кузя був самий несміливий і затурканий у всьому другому відділенні, тому так важко йому було дістати собі харч.

Інші умудрялись обшарювати кухню та її казани, але Кузя й на це не наважувався.

Уся його постать виражала приниження і покірливість, і просто не вірилося, що в минулому за Кузею були великі крадіжки та безчинства. Здавалося, що, будучи таким покірливим, він узяв чиюсь вину на себе і пішов виправлятися в Шкіду.