Поруч за столом плямкав — до нудоти гидко — Кузин сламник Коренєв і, здавалося, зовсім не помічав, що у його друга немає хліба.
— Дай кусманчик хлібця. Га? — несміливо попросив Кузя у нього, але той визвірився.
— А де свій?
— А я винен новачкові.
— Навіщо ж позичав?
— Ну гаразд, дай кусманчик.
— Ні, не дам.
Коренєв знову заплямкав, а змучений Кузя, на щось наважившись, звернувся через стіл до Слайонова.
— До завтра дай. До ранкового чаю.
Слайонов байдуже подивився, потім дістав Кузину чвертку, на очах усього столу відламав половину й жбурнув Кузі. Другу половину він так само акуратно сховав у кишеню.
— Гей, зажди! Дай і мені!
Це крикнув Савка. Він уже давно вмолов свою пайку, а їсти хотілося.
— Дай і мені. Я віддам завтра, — повторив він.
— Ранкову пайку віддаси, — спокійно попередив Слайонов, подаючи йому другу половину Кузиного хліба.
— Добре. Віддам. Не плач.
На другий день у Слайонова від ранкового чаю вже було дві зайві чвертки. Одну він дав знову в борг голодним Савці та Кузі, другу у нього купив хтось із першого відділення.
Те саме сталося в обід і ввечері, за чаєм.
Доход Слайонова збільшився. Через два дні він уже дозволив собі розкіш — купив за восьмушку хліба блокнот і почав записувати боржників, кількість яких зростала неймовірно швидко.
Ще через день він уже збільшив собі норму харчування до двох порцій на день, а за тиждень у слайоновській парті утворилася хлібна комора. Слайонов раптом з маленького, непомітного новачка відразу виріс у солідну постать з неабияким авторитетом.
Він уже став пихатий, покрикував на однокласників, а ті несміливо мовчали й тугіше підтягували ремінці на животах.
Ще б пак, усе перше і половина другого відділення були вже його боржниками.
Уже Слайонов ніколи не ходив один, навколо нього крутився догідливий почет боржників, їм він іноді як милостиню давав шматочки хліба.
Нагороджував Слайонов рідко. Він не збирався підгодовувати товаришів, але подачки були потрібні, щоб хлопці не дуже озлоблювалися проти нього.
Жертви Слайонова з кожним днем більше й більше заплутувались у боргах, і з кожним днем зростала могутність «великого лихваря», як називали його старші.
Одначе влада його поширювалася не далі другого класу: наймогутніші й найдужчі — третє й четверте відділення — дивилися з презирством на маленького шкета і вважали принизливим для своєї гідності звертати на нього увагу.
Слайонов добре усвідомлював небезпеку такого становища. В будь-яку мить ці два класи або навіть один із них могли завалити його лавочку. Це йому не світило, і Слайонов розробив план, настільки хитрий, що навіть наймудріші діячі з четвертого відділення не могли розкусити його і попалися на гачок.
Одного разу Слайонов зайшов у четверте відділення і, ніби нудьгуючи, став походжати по кімнаті.
Вимогливі старші не могли стерпіти такого зухвальства: щоб до їхнього класу, всупереч установленому звичаю, насмілювалися приходити з першого відділення і без діла тинятися по класу! Слайонов для них ще нічого особливого не становив, тому на нього визвірилися.
— Тобі що тут треба? — гримнув Громоносцев.
Слайонов злякано зіщулився.
— Нічого, Циганок, я просто так прийшов.
— Так? А хто тебе пускав?
— Ніхто.
— Ах, ніхто? Ну то я тобі зараз покажу на двері. І вдруге ти без діла не приходь.
— Та я що ж, я нічого. Я тільки думав, я думав… — бурмотів Слайонов.
— Що думав?
— Ні, я думав, ви хочете їсти. Хочеш, Циганок, хліба? Га? А то мені його дівати нікуди.
Циган недовірливо подивився на Слайонова.
— Ану-бо, давай подивимося.
При слові «хліб» шкідці обернулись і насторожились, а Слайонов уже спокійно виймав з-за пазухи чвертку хліба й подавав її Громоносцеву.
— А ще в тебе с? — спитав, підходячи до Слайонова, Японець. Той простодушно дістав ще чвертку.
— На. Мені не шкода.
— Ану, дай і мені, — підскочив Горобець, а за ним посхоплювались із своїх місць Мамочка та Окраєць.
Слайонов видав і їм по шматку.
Коли ж підійшли Сорока й Гога, він раптом зморщився і кинув презирливо:
— Немає більше!
Хитрий павучок одразу відчув, що ні Гога, ні Сорока впливу тут не мають, а тому й витрачатися на них вважав зайвим.
Хлопці вже поблажливо поглядали на Слайонова.
— Ти давай забігай частіше, — всміхнувся Циган і, добравши смаку, додав: — Ех, дістати б ще сахаринчику та чайку випити!
Слайонов вирішив завоювати старших до кінця.