— Дев'ятнадцять очок. Досить.
Туркін програв.
— Ну, давай на завтрашній ранковий зіграєм, — знову запропонував Слайонов.
Товстий Устинович, найрозсудливіший з третьокласників, спробував спинити.
— Перестань, Турка. Не грай. Але той уже загорівся.
— Іди к чорту! Не твій хліб програю. Давай карту, Слайонич.
Туркін знову програв.
Далі гра пішла гарячковим темпом. Щастя переходило від одного до другого.
Відірватися темпераментний Турка вже не мав сили, і гру переривали тільки на уроках та за вечірнім чаєм.
Потім вони грали, грали й грали.
У третьому відділенні панувало неймовірне збудження. До класу раз у раз вривалися гінці й повідомляли новини:
— Туркін виграв у Слайонова десять пайок.
— Туркін програв п'ять.
Уже продзвенів дзвоник, що кликав спати, а гра все тривала.
У спальні, на ліжках відсутніх вихованців, хтось запобігливо зробив опудала з ковдр і подушок…
Уранці стало відомо: Туркін програвся геть. Він за одну піч програв двотижневий пайок і тепер повинен був щодня віддавати весь свій хліб Слайонову.
Незабаром така сама історія трапилася з Устиновичем, а далі почалася дика картярська гарячка. Очко, мов заразлива бацила, поширювалось у школі, і найбільше — у третьому відділенні. Виникали на день, на два маленькі королі виграшу, але їх одразу з'їдав Слайонов.
Чи то йому щастило, чи він махлював, але він завжди був у виграші. Невдовзі третє відділення вже майже повністю залежало від нього.
Тепер три чверті школи платило йому борги натурою.
Слайонов ще більше виріс. Він став наймогутнішим у Шкіді. Завжди був оточений почтом старших, і з його широкого обличчя не сходив вираз блаженства.
Цей час особливо запам'ятався Шкіді. Слайонов щодня влаштовував бенкети в четвертому відділенні, відгодовуючи свою гвардію.
В чаду нестримного горлохватства зростала його могутність. Шкіда стогнала, голодна, а засліплені обжерливістю старшокласники не звертали на це ніякої уваги.
Щодня півшколи віддавало хліб маленькому жирному павуку, а той вимінював хліб на гроші, ковбасу, масло, цукерки.
Для цього він тримав цілу армію агентів.
Через голод у Шкіді почало розвиватися нове заняття — «прислуговування».
Першими «прислуговуючими» стали Кузя й Коренєв. За шматочок хліба ці вічно голодні діти готові були зробити все, що їм накажуть. І Слайонов наказував.
Він уже нічого не робив сам. Якщо його посилали пиляти дрова, він негайно знаходив заступника за плату: давав шматок хліба — і той виконував за нього роботу. Так було в усьому.
Незабаром усе четверте відділення перейшло на становище дармоїдів-буржуїв.
Усі роботи за них виконували молодші, а оплачував цю роботу Слайонов.
Увечері, коли Слайонов приходив у четверте відділення, Японець схоплювався з місця і кричав:
— Ставайте на коліна, йде його величність хлібний король!
— Ура, ура, ура! — підхоплював клас.
Слайонов усміхався, кланявся і робив знак Кузі, який супроводжував його. Кузя хутенько діставав з кишені принесені закуски і розставляв усе на парті.
— Віват хлібному королю! — горлав Японець. — Хай буде благословенне жрання вечірнє! Зсовуйте столи, щоб віддати належне иапиткам і наїдкам повелителя нашого!
На зсунутих партах миттю виростали гори цукерок, тістечок, згущене молоко, ковбаса, шинка, сахарин.
Шум і гам учинялися неймовірні. Починалося справжнє «жрання вечірнє». Натоптуючи роти, розмахуючи товстими, двоповерховими бутербродами, старші наперебій вихваляли Слайонова.
— Бог! Божок! — надривався Японець, ляскаючи Слайонова по жирному плечу. — Божок наш! Золотий телець, рум'яненький, гладенький!
І, припадаючи на одне коліно, під загальний нестямний регіт простягав Слайонову недогризок сосиски й умовляв:
— Повелителю! Благослови трапезу!
Слайонов хмикав, усміхався і, хитро поглядаючи швидкими очицями, благословляв — дрібно хрестив сосиску.
— Ах чорт! — захоплено верещав Циган. — Славу йому проспівати!
— Ноші королю! На руках нести короля!
Молодші, що були тут присутні, підхоплювали Слайонова на руки і носили його по класу, а старші, піднявши швабри — опахала — над головою лихваря, ходили за ним і ревіли дикими голосами:
Церемонія закінчувалась урочистим покладенням вінка, який нашвидкуруч скручували з паперу.
Доїдаючи останній шматок тістечка, Японець виголошував промову-подяку.