… Одного разу під час чергового бенкету Слайонов особливо розійшовся.
Їли, кричали, співали славу. А біля дверей товпилася купка голодних боржників.
Слайонов сп'янів од вихвалянь.
— Я всіх можу нагодувати, — кричав він. — У мене вистачить.
Раптом погляд його впав на Кузю, який сумно стояв у кутку. У Слайонова сяйнула думка.
— Кузю! — заревів він. — Йди сюди, Кузю!
Кузя підійшов.
— Ставай на коліна!
Кузя здригнувся, на хвилину зніяковів; щось схоже на гордість заговорило в ньому. Але Слайонов наполягав.
— На коліна. Чуєш? Нагодую тістечками.
І Кузя став, важко нагнувся, ніби зламався, і низько опустив голову, ховаючи від товаришів очі. Обличчя Слайонова розплилося в задоволеній усмішці.
— На, Кузю, шамай. Мені не шкода, — сказав він, кидаючи уклінному Кузі шматочок тістечка. Раптом ще одна блискуча думка прийшла йому в голову.
— Гей, хлопці! Слухайте! — Він скочив на парту і, коли всі стихли, заговорив: — Кузя буде мій раб! Чуєш, Кузю? Ти — мій раб. Я — твій пан. Ти в мене працюватимеш, а я тебе годуватиму. Встань, раб, і візьми сосиску.
Кузя зблід, але покірно підвівся і, взявши подачку, відійшов у куток. На мить у класі запала ніякова тиша. Японця пересмикнуло від принизливого видовища. Те саме відчули Громоносцев і Горобець, а Мамочка відверто обурився:
— Ну й сволота ж ти, Слайонов.
Слайонов сторопів, відчув, що зарвався, але вже в наступну мить оговтався і голосно заспівав, намагаючись заглушити бурчання Мамочки.
Рабство з легкої руки Слайонова прищепилось, і насамперед завели собі рабів за рахунок лихваря четвертовідділенці. Всі вони відчували, що роблять, погано, але кожен про себе намагався пом'якшити свою вину, звалюючи на іншого.
Рабство стало громадським явищем. Раби прибирали вранці ліжка своїх повелителів, мили за них підлоги, носили дрова й викопували всі інші доручення.
Могутність Слайонова досягла межі.
Він був вершителем долі, після завідуючого він був другим правителем школи.
Коли виявилося, що хліба у нього більше, ніж він міг витрачати, Слайонов почав самодурствувати. Він собі на втіху примушував рабів співати й танцювати.
Під час кожного такого видовища були присутні й старші. Згнітивши серце, вони дивилися на кривляння молодших і вдавано посміхались.
Їм було до нудоти гидко, але надто далеко зайшла їхня дружба з Слайоновим.
А великий лихвар біснувався.
Часто, лежачи в спальні, він рантом піднімав свою лискучу морду й голосно викрикував:
— Ей, Кузю! Раб мій!
Кузя покірно вискакував з-під ковдри і, тремтячи від холоду, ждав наказів.
Тоді Слайонов, гордовито позираючи на сусідів, казав:
— Кузю, почухай мені п'яти.
І Кузя чухав.
— Не так… Чорт! Нижче. Та не шкрябай, а потихеньку, — командував Слайонов і звивався, мов сибірський кіт, тихо хихикаючи від задоволення.
Щодня ввечері він за хліб наймав казкарів, які повинні були говорити доти, поки Слайонов не засинав.
Прибуток Слайонова з кожним днем зростав. Він одержував щодня мало не весь пайок школи — півтора-два пуди хліба — і годував старших. За це старші влаштовували йому овації, називали його «Золотим тельцем» і «Хлібним королем».
Слайонов був першим багатієм не тільки в Шкіді, а, певно, і в усьому Петрограді.
Так тривав розгул Слайонова, а тим часом наростало невдоволення.
Дедалі частіше й частіше на кухні у Янкеля збиралася трійка змовників.
Там, причинивши двері, за чаєм з хлібом і сахарином вони обговорювали вчинки Слайонова.
— Ой і сволота ж цей Слайонов, — обурювався Мамочка, поблискуючи одним оком. — Я б його зараз відлупцював, хоч він і дужчий за мене!
— І варт-то. І варт-то, — заїкався Гога, але Янкель розсудливо вмовляв:
— Почекайте, хлопці, настане час, ми з ним поговоримо.
Трійка ця показала Слайонову свої кігті. Одного разу, коли він спробував заговорити з Мамочкою і милостиво запропонував йому сахарину, той обурився.
Прямолінійний і страшенно запальний Мамочка спершу покрив Слайонова добірною лайкою, потім почав йому вичитувати:
— Та я тебе, сволота нещасна, зараз кочергою приб'ю, лихвар поганий! Обікрав усю школу. Ти, пліснява, краще зі мною і не балакай, а то, дивись, морду роз'юшу!
Напад був несподіваний. Мамочка шукав тільки приводу, а Слайонов зовсім не думав, що противники можуть бути такі стійкі і сердиті.
Скандал відбувся в людному місці. Навкруги стояли й слухали раби і схвально, хоч і боязливо, хихикали.
Слайонов так сторопів, що навіть не знайшов як відповісти і, осоромлений, помчав у четверте відділення.