Там він сів у кутку й зробив плачливу міну.
— Ти чого скуксився? — спитав його Громоносцев.
Слайонов про все розповів.
— Розумієш, Мамочка грозиться побити, — казав він і мацав очима постаті своїх охоронців, але ті ніяково мовчали.
Тоді Слайонов уперше відчув, що зробив великий промах.
Він вважав себе достатньо сильним, щоб примусити Громоносцева і всю компанію прибічників вплинути на їхнього однокласника Мамочку, але помилився. Мамочку, напевне, ніхто не наважувався чіпати, і це було великим ударом для Слайонова.
Він одразу відчув, на що може перетворитися маленьке ядро опозиції, і тому вирішив роздушити її ще в зародку.
Але почав він уже не з Мамочки.
Янкель щойно ввійшов до класу. В руках у нього був солідний окраєць хліба, що, як звичайно, лишився від розважування.
Він збирався поїсти, але, побачивши Слайонова, насупився.
— Ти ще довго тут шлятимешся? — похмуро спитав він лихваря серед гробової тиші, що настала, та раптом, помітивши в руках Слайонова карти, замовк.
У голові народилась ідея: а що як спробувати обіграти? Розрахунок Слайонова був точний: наступної ж миті Янкель запропонував зіграти в очко. Гра почалася.
За годину, після впертої боротьби, Янкель програв увесь свій запас і почав грати на майбутнє.
Гра була запекла. Весь клас відчував, що це не просто гра, що це боротьба двох стихій. Але Янкелю в цей день особливо не щастило. За наступні дві години він програв тридцять п'ять фунтів хліба, двомісячний пайок. Слайонов запропонував, припинити гру, але Янкель вимагав продовжувати.
Насилу вдалося його заспокоїти і відвести в спальню.
Маленький, лискучий, тихий павучок переміг ще раз.
Вранці Янкель устав з хворою головою. Згадав про вчорашній програш і впав у відчай.
На кухні він зазирнув у зошит і вирішив ризикнути і призначити черговим по кухні Мамочку. Так і зробив.
Пішли з ним у комору, одержали день хліб і почали розважувати.
Янкель присунув вагу, поставив на шальку гирю на чверть фунта, збираючись важити, і раптом здивувався, дивлячись на маніпуляції Мамочки.
Той вовтузився, щось підсовуючи під хлібну шальку.
— Ти що там робиш?
— Не бачиш, чи що? Ваги додаю, — розсердився Мамочка.
— Що ж, виходить, хлопців обважуватимем? Адже скавулітимуть.
— Не хлопців, а Слайонова… Все одно йому весь хліб піде.
Янкель подумав і не став заперечувати. До вечора у них зібралося п'ять фунтів, які й переправились негайно в парту Слайонова.
Янкель повеселішав. Коли так щодня віддавати, то можна скоро відквитати весь борг.
На другий день він з власної ініціативи підклав під вагу чималий цвях і на вечір мав шість фунтів хліба.
Янкель був задоволений.
Тихо посвистуючи, він сидів біля столу й перевіряв за позначками в зошиті видану кількість хліба. Позначки ставили в списку проти прізвищ присутніх учнів.
Як на зло, сьогодні було відсутніх близько десяти чоловік прихожих, і Янкель уже вирахував, що в цілому від них він мас близько фунта збитку: обважувати можна було тільки присутніх.
Раптом Янкель схопився, ніби розв'язав якусь складну задачу.
— Ідея! Хто ж може мене запідозрити, якщо я поставлю чотири зайві позначки.
Відкриття було до смішного просте, а наслідки виявилися досить відчутні.
Чотири позначки за ранковий і за вечірній чай дали два зайвих фунти, а чотири за обід прибавили ще маленький доважок — півфунта.
Янкель лишився задоволений своїм відкриттям і застосував його й на другий день.
Далі пішло легко, й незабаром опозиція знову задрала голову.
Від солідного янкелівського боргу Слайонову лишилося тільки п'ять фунтів, які він мав погасити наступного дня.
Але в цей день з Янкелем трапилося лихо.
Після обіду він у дуже гарному настрої пішов на прогулянку, а коли прийшов назад у школу, на кухні його зустрів новий староста.
За дві години прогулянки сталося те, про що Янкель навіть і думати не міг.
Вікмиксор скликав збори і, сказавши, що Черних уже півтора місяця старостою на кухні, запропонував його переобрати, відзначивши водночас, що працював Черних справно й бездоганно.
Старостою під натиском Слайонова обрали Савку — його вічного боржника.
Удар був влучний, і Вікмиксор мимоволі став помічником Слайонова у боротьбі з його противниками.
На зміну дням безтурботного існування прийшли дні тяжких нестатків. Янкелеві, який ніколи не голодував, було дуже важко сидіти без пайка, але борг треба було віддавати.