Хлопці вийшли.
Звістка про те, що трапилося, відразу облетіла всю Шкіду.
Старші в нижній убиральні організували мітинг, де винесли резолюцію: борги вважати ліквідованими, рабство знищеним — і надалі більше не допускати такого.
Шкіда, яка майже півтора місяця голодувала, знову зітхнула вільно й радісно.
Вчорашні раби сьогодні ходили задоволені, але найбільше були задоволені старші.
Відразу спав гніт, який мучив кожного з них. Вони розуміли, що багато в чому були винні самі, і тим радіснішою була свідомість, що вони ж допомогли знищити вчинене ними зло.
Падіння Слайонова відбулося швидко й несподівано. Це була катастрофа, якої він і сам не сподівався. Відразу зникли всі прибутки, відразу він став безпомічним і жалюгідним, але до цього прилучилося найгірше: він не мав товаришів. Всі відсахнулись од нього, і навіть Кузя, який ще недавно стояв перед ним на колінах, дивився тепер на нього з презирством і огидою.
Через два дні з ізолятора випустили Савку і зняли з нього вину.
Школа як один чоловік стала на його захист, а старшокласники розповіли Вікмиксору про діяння великого лихваря.
Савка, вийшовши з ізолятора, теж побив Слайонова, а на другий день великий, могутній лихвар сам опинився в ізоляторі, але ніхто не приходив до нього, ніхто не втішав його в ув'язненні.
Ще за кілька днів Слайонов зник. Двері ізолятора були відчинені. Замок було зірвано, а сам Слайонов утік із Шкіди.
Казали, що він поїхав до Севастополя, ходили чутки, ніби він живе на Ліговці у своїх давніх товаришів — кишенькових злодіїв, але то все були балачки.
Слайонов зник назавжди.
Так закінчилися пригоди великого лихваря — одна з тяжких і брудних сторінок у життєвій книзі республіки Шкід.
Довго пам'ятали його вихованці, і по вечорах «старички», сидячи біля груби, розповідали «новачкам» без кінця прикрашені легенди про діяння великого, казкового лихваря Слайонова.
СТРЕЛЬНА ТРЕМТИТЬ
Травень усміхнувся. — Переселення народів. — Косецький-фокусник. — На дачі. — Сонячні ванни. — Кабаре. — Всі на одного. — «Дзеркало». — Стрельна тремтить. — Історія невдалого нальоту. — «Літопис» і розряди.
Перше травня.
Маленьку республіку захлюпнув потік звуків, прапорів, людей і сонця.
Зранку навколо стін Шкіди безупинно перекочувалися хвилі демонстрантів.
Ніколи ще шкідці не були так збуджені. Вони товпилися біля розчинених вікон і кричали демонстрантам «ура». Вони самі хотіли бути там і йти рядами на майдан, але цього року дітей на демонстрацію чогось не пустили.
Весна усміхалася першим травнем. Перший травень усміхався сайками. Білими, давно не баченими сайками.
Їх роздавали за ранковим чаєм. За обідом Вікмиксор виголосив промову про свято, потім шкідці співали «Інтернаціонал».
Увечері всі від молодшого до старшого ходили в місто, дивились ілюмінацію, слухали музику й штовхалися, задоволені, у веселому святковому натовпі.
Шкідці радісно зустріли весну, а ще радісніше їм стало, коли дізналися, що губвно розшукав для своїх вихованців дачу.
Коли остаточно стало відомо, що для хлопців відвойовано дачу десь у Стрельні і що пора переїжджати, вся Шкіда висипала на вулицю, наповнивши її криками й гамором.
Переїжджати треба було трамваєм. Зранку мобілізували всі сили.
Вихованці в'язали паки білизни, згортали матраци і переносили вниз ліжка.
Хлопці з запалом взялися до роботи. Навіть найменші першовідділенці пройнялися важливістю моменту й працювали не гірше за великих.
— Гей, ти! — кричав маленький, схожий на пузир Тирновський на свого товариша. — Куди край заносиш? Лівіше, лівіше. А то не пролізеш.
Вони несли ліжко.
Внизу Янкель, Циган і Япончик укладали речі, а разом з ними був граф Косецький.
Граф Косецький — халдей, але його молодість і суто товариське ставлення до хлопців зблизили з ним шкідців. Графом Косецьким його звали позаочі. Він був косоокий, звідси й пішло те прізвисько.
Завоював Косецький довір'я у старших з першого дня.
Ось як це вийшло.
Косецький щойно прибув у школу і ввечері почав знайомитися з учнями.
Сиділи в класі. Косецький довго говорив про те, що він добрий фізик і що він вестиме практичні заняття.
— Це добре! — вигукнув захоплено Японець. — А у нас фізичного приладдя до біса. Он ціла шафа стоїть.
З цими словами він показав на шафу, що стояла в кутку класу.
— Де? Покажіть, — пожвавішав Косецький. Очі його заблищали, і він побіг до шафи.
— Та вона замкнена.