— Не чіпайте, Панасе Володимировичу! Вітя заборонив її чіпати!
Хлопці самі злякалися поведінки Косецького, а він, безтурботно всміхаючись, казав:
— Чорт з ним, що ваш Вітя заборонив, а ми відчинимо й подивимось.
— Не треба!
— Попаде нам, засиплемось.
Але Косецький відгвинтив складеним ножичком клямку і, не торкнувшись висячого замка, відчинив шафу.
Він витягнув динамо на стіл і почав захоплено пояснювати його дію.
У школі було зовсім тихо.
Молодші вже спали, і тільки маленька група старшокласників сиділа в класі.
Хлопці слухали пояснення, але самі занепокоєно насторожилися, щоб не пропустити найменшого шарудіння.
Раптом на сходах грюкнули двері.
— Ховайте! Вікмиксор!
— Ховайте!
Динамо боком кинули в шафу, причинили двері, ледве встигли всунути гвинти й відскочили. До класу ввійшов Вікмиксор. Він робив свій черговий обхід.
— А, ви ще тут?
— Так, Вікторе Миколайовичу. Домовляємося про завтрашні заняття. Зараз підемо спати.
— Пора, пора, хлопці.
Вікмиксор походив кілька хвилин по кімнаті, почухав за вухом, перевірив пальцем куряву на партах і спокійно підійшов до шафи.
Хлопці завмерли.
Погляди тривожно вп'ялися в пальці Вікмиксора, а той помацав машинально замок і, через короткозорість не розгледівши гвинтів, які стирчали до половини, вийшов.
Зітхання полегкості вирвалось одразу в усіх з грудей.
— Минулося!
Потім, коли вже полягали в ліжка, Циган довго захоплювався:
— Ну й сміливий цей Косецький. Я — й то здрейфив, а йому хоч би що.
Після цього випадку Косецький твердо завоював собі довір'я серед старших і навіть зійшовся з ними близько, у них виникли майже товариські стосунки.
І ось тепер він разом з хлопцями весело пакував речі. В короткі хвилини відпочинку компанія сідала на парадних сходах і зачіпала перехожих.
— Обережніше, громадянине. Тут калюжа.
— Гей, торговко, знову з плескачами вийшла. Геть відси, а то в міліцію одведемо, — покрикував Циган.
Косецький сидів осторонь і насвистував якийсь вальс, блаженно мружачись на сонці.
Нарешті там, нагорі в школі, всі заспокоїлися. Речі, потрібні на дачі, вже перетягнули вниз. Ждали тільки трамвая.
Прождали цілий день. Вікмиксор дзвонив кудись телефоном, лаявся, але платформу й вагон подали тільки пізно ввечері, коли в місті вже припинився трамвайний рух.
Спішно повантажилися, потім розсілися по вагону, і республіка Шкід рушила на нові місця.
Біля Нарвських воріт змінили моторний вагон з дугою на маленький приміський вагончик з роликом. Місця в цьому вагончику всім не вистачило, і деякі хлопці перелізли на платформи.
Зажурчали колеса, скрипнули рейки, і знову помчали вагони, везучи стадо молодих шпаргонців.
На платформі влаштувалися комункою старші. Сиділи й під тихий свист ролика стежили, як біжать назад дерев'яні будиночки застави.
Вже проминули останню будівлю на околиці міста, що колись мала гучну й загадкову назву «Червоний кабачок», і помчали серед зеленіючих полів.
Трамвай рівномірно підстрибував на стиках і летів далі й далі без зупинок.
Шкідцям стало гарно-гарно, захотілося співати. Поступово замовк сміх, і от під рівномірний гул руху хтось затягнув:
Співав Горобець. Пісенька, сумна, тиха, тягуча, вплелася в мірний стукіт коліс.
Повільно-повільно пливе мотив, і ось уже до Горобця приєднується Янкель, який одразу якось притих. Йому вторує Циган.
Вологий туман наповзає з поля. А трамвай усе йде по прямих, затуманених рейках, і залишаються десь позаду уривки пісні.
Затихли хлопці. Навіть Япончик, невгамовний буян Япончик, причаївся в кутку платформи і теж, хоча й фальшиво, але старанно підспівує.
Летять поля за низеньким бортом платформи, зрідка блимне вогник десь у будиночку, і знову широчінь і туман.