Зненацька набридло нудьгувати. Янкель скочив і загорлав диким голосом, обриваючи тихий тенорок Горобця:
Десяток горлянок зразу підхопили й заглушили гуркіт трамвая. Дике ревіння розірвало повітря й понеслося стрибками в різні боки — до полів, дач, до лісу.
— Ну й ну!
— Оце рвонули! По-шкідськи принаймні!
Вагони, уповільнюючи хід, пішли вгору.
З площадки моторного щось кричала Еланлюм, але хлопці не чули, бо вітер відносив слова вбік.
Її руде волосся метлялося на вітрі, вона відчайдушно махала руками. Нарешті хлопці зрозуміли.
Незабаром Стрельна.
Після підйому Янкель раптом витягнув шию, скочив і дико зарепетував:
— Монастир! Хлопці, монастир!
— Ну й що з того?
— Як що? Адже я рік жив у ньому. Рік! — розчулився Янкель, та, помітивши скептичні усмішки товаришів, махнув рукою.
— Ну вас к чорту. Якби ви розуміли. Це ж монастир. Кладовище, могилки. Гарно. Навкруги хрести.
— І небіжчики, — додав Япончик.
— І кісточки, і черепушечки, — вторив йому Циган, явно знущаючись з чутливого Янкеля, і так розлютив хлопця, що той плюнув і насупився.
Трамвай на повороті загальмував і зупинився.
— Приїхали!..
— Хлопці, розвантажуйте платформу. Пізно. Треба швидше закінчити розвантаження, — кричала Еланлюм, але хлопці й самі працювали з небувалим запалом.
Їм хотілося швидше звільнитися, щоб встигнути оглянути свої нові володіння.
В поголених казенних головах потай уже носилися мрії про далеку осінь і про спокусливу картоплю з стрельнинських городів, але найперше, що хотілося хлопцям, — це ознайомитися з околицями.
Проте з цього нічого не вийшло. Цілий вечір і частину ночі вихованці тягали речі і розставляли їх по дачі.
На світанку поділили спальні і відразу, сяк-так розставивши залізні ліжка, завалилися спати.
Дача була славна. Її майже не торкнулися ні час, ні розруха минулих років. Правда, місцеві жителі уже встигли, як видно, не один раз відвідати цей колишній графський або князівський особняк, але чогось обмежилися тим, що зняли двоє-троє дверей, кілька мідних ручок та з вікон повиймали шибки. Усе інше було на місці, навіть розбите запорошене піаніно, як і раніше, прикрашало одну кімнату.
До нового місця шкідці звикли швидко. Дача стояла на узвишші; з одного боку проходило полотно оранієнбаумського трамвая, а з трьох боків були парк і ліс, що виднівся в долині.
Поруч був ставок — найлюдніше місце влітку. З ранку до пізнього вечора Шкіда купалась. Іноді й уночі, коли спека особливо дошкуляла й гарячила молоді тіла, хлопці крадькома, навшпиньках ішли на став і там поринали в теплу, але свіжу воду.
Вікмиксор спробував і тут запровадити систему. З перших же днів він встановив розклад. Вранці гімнастика на повітрі, до обіду уроки, після обіду купання, вільний час і ввечері знову гімнастика.
Але з цього плану нічого не вийшло.
Найперше провалилася гімнастика, бо на літо, з метою економії, у шкідців одібрали чоботи, а без чобіт хлопці відмовлялися робити гімнастику, твердячи, що скрізь багато битого скла.
Уроки були, але до педагогів раз у раз летіли прохання.
— Відпустіть до вбиральні.
— Не можу сидіти.
Досить було відпустити хлопця, як він уже мчав до ставу, на ходу скидаючи штани й сорочку, і купався довго, до самозабуття.
Літо, як сторінки відривного календаря, летіло день за днем, швидко-швидко.
Якось у жаркий полудень, коли сонце нестерпно палило тіло й обличчя, Янкель, Японець і Горобець, узявши з собою відро води, полізли на горище обливатися.
Але на горищі було душно. Хлопці вилізли на дах і тут побачили німку, що загоряла на вишці.
— А що, хлопці? Чи не спробувати нам загоряти за методом Еллушки? Га? — запропонував Янкель.
— А давайте спробуємо.
Хлопці, задоволені вигадкою, одразу роздяглись і полягали загоряти.
— А гарно, — ліниво пробурмотів Горобець, повертаючись з боку на бік.
— І правда, гарно, — підтримали всі.
Їхній приклад наслідували інші, і незабаром найулюбленішим заняттям шкідців стало загоряти на вишці.
Приходили в жаркі дні і відразу розвалювалися на гарячих листах залізного даху.
А проте скоро ці одноманітні розваги почали приїдатися вихованцям.