Додали кілька дописів, і нарешті прощальний помер вийшов.
Про від'їзд у газеті не було ні слова, але номер цього разу вийшов невеселий.
Нарешті настав останній день.
Янкелю і Японцю видали білизну й веліли збиратися. Сірий, тьмяний ранок стояв за вікном, накрапав дощ, але коли хлопці, уже в пальтах і чоботях, уклавши свої пожитки, вийшли на веранду, їх там ждала вся Шкіда.
Хлопці попрощалися.
Вийшов Вікмиксор, сухо кинув:
— Ходімо.
Ось уже й Петергофське шосе. Блищать вологі трамвайні рейки. Хлопці востаннє оглянулися на дачу, де лишили своїх товаришів, халдеїв і «Дзеркало», улюблене дітище, вирощене їхніми власними руками…
Сіли в трамвай.
Усю дорогу Вікмиксор мовчав.
Біля Нарвських воріт хлопці вийшли, чекаючи дальших розпоряджень.
Вікмиксор, не дивлячись на них, процідив:
— Зайдімо в школу.
Пішли по знайомих вулицях. У місті осінь була ще помітніша. Панелі потемніли від дощу, бруду, з дахів капала вода, хоч дощу вже не було.
Показався знайомий жовтий будинок Шкіди. Серця у хлопців тьохнули.
Вони пройшли двір, піднялися сходами на другий поверх.
Двері відчинив двірник.
Кроки незвично гучно відлунювали в пустинних кімнатах. Дивними видавалися порожні, мертві класи, де взимку. жодної хвилини не було тихо, де весь час чулося вищання, регіт, тріск парт, співи…
Вікмиксор залишив хлопців і пішов у свій кабінет.
Янкель і Японець перезирнулися. Шкода було розлучатися з Шкідою, до якої вони так звикли, а тепер і зовсім не стало сили терпіти — особливо коли вони побачили знайомі парти з вирізаними ножиком написами: «Янкель-дурень», «Япончик-пончик».
Колись образливі слова раптом набули незвичної чарівності.
Хлопці довго розглядали ці написи. Потім Янкель розчулено сказав:
— Це Горобець вирізав.
— Так, це він, — мрійливо підтакнув Японець і раптом, подивившись на товариша, сказав: — Давай спробуємо? Може, залишить.
Янкель зрозумів.
Почулася хода. Ввійшов Вікмиксор. Діловито оглянув кімнату й сказав:
— Парти запорошилися. Візьміть ганчірки й добре повитирайте.
Хлопці кинулися на кухню, принесли мокрі ганчірки й почали обтирати парти.
Закінчивши, твердо вирішили:
— Ходімо до Вікмиксора, спробуємо.
На несміливий стук почулося:
— Увійдіть.
Побачивши хлопців, Вікмиксор підвівся.
— Вікторе Миколайовичу, може, ви залишите нас? — заканючив Янкель.
— Може, залишите? — як лупа, повторив Єонін.
Вікмиксор суворо подивився через голови хлопців кудись у куток, поворушив губами і спокійно мовив:
— Так, я вас залишаю. За вас поручилась уся школа, а сюди я вас привіз тільки для того, щоб ви почистили приміщення до приїзду школи. Завтра вона переїжджає з дачі.
Шкіда переїхала з тріском. Як тільки трамвайні платформи зупинилися біля будинку і хлопці почали розвантаження, вулична шпана оточила їх.
— Еге-ге! Приютські щури приїхали.
— Щури приїхали!..
— Гей ви, голодні! Щурята!..
Горобець обурився і підскочив до одного, що особливо старався.
— Як ти сказав, стерво? Повтори!
Той посміхнувся і, засунувши руки в кишені, подивився на своїх.
— А от як сказав, так і сказав.
— Ану, повтори!
— Голодні щури!
Наступної миті кулак Горобця безгучно прилип до носа противника. Бризнула кров.
— А-а-а! Наших бити!
Шпана зім'яла Горобця, але приспіла допомога. Шкідців було більше. Вони замкнули коло, і почалася бійка. Шпана відразу опинилась у невигідному становищі. Їх оточили щільного стіною. Спершу вони билися відчайдушно хоробро, та незабаром з десятка хоробрих половина лежала, а друга полонина вже не билась, а тільки затулялася від ударів, які сипалися на них.
— О-ой! Боляче!
— Досить!
— Не бийте!
Шкіда вже не чула стогонів. Вона розлютилась і десятки рук нестримно, безжально опускалися на голови ворогів.
Побоїще припинив Вікмиксор. Побачивши з вікна, що його вихованці б'ються, він вискочив, лютий, на вулицю, однак, угледівши його, шкідці сипнули на всі боки, лишивши на полі битви тільки побитих противників та Горобця, якого сильно пом'яли, і він не міг утекти.
Ця подія мала свої наслідки. Тільки-но шкідці влаштувались і розставили в будинку меблі, як вийшов наказ завідуючого: «Гуляти нікого не випускати». Хлопці засумували, пробували протестувати, але наказ скасовано не було. А на другий день законодавство республіки Шкід збагатилося новими параграфами.
Цього дня відбулися загальні збори, на які Вікмиксор прийшов з величезною товстою книгою в руках.