— Люблю, — відповідає Купець. — Я всіх тварин люблю — і собак, і котів, і людей.
Амвон розповідає про це вихователям, а ті — товаришам Купця.
За Купцем залишається репутація дужого, запального, але добродушного хлопця.
У Шкіді, а особливо в четвертому відділенні, він дістає диктаторські повноваження і має великий вплив у справах, які вирішуються силою. Однокашники звуть його жартівливо-шанобливо — Купа, а вихователі — «ледарем першої гільдії».
Вчитися Купець не любить.
ПОЖЕЖА
Ювілейний бенкет. — Жаринка з буржуйки. — Живий небіжчик. — Руки вгору. — Драма з дверною ручкою. — Обгоріле дітище. — Нове «Дзеркало».
Десята година вечора. Хрипко пробрякав годинник. Дзвенить дзвоник.
Втомлена Шкіда йде спати після довгого, сліпого зимового дня, нескінченних уроків і носіння дров.
Затихає будинок, поринаючи у дрімоту.
Чергова вихователька — німка Еланлюм — задоволена. Сьогодні вихованці не бешкетують. Сьогодні нони тихо вкладаються в ліжка й одразу засинають. Не чути диких викриків, ніхто не б'ється подушками, всі нараз стали слухняні, спокійні іі тихі…
Такий настрій у вихованців буває рідко, і Еланлюм дужо задоволена, що це сталося саме під час її чергування.
Її помічник — гладкий, білявий, схожий на жінку чоловік, вихователь на прізвисько Шершавий — уже спить.
Шершавий — кепський вихователь з породи «м'якотілих». Він благодушний, повільний у рухах і короткозорий — це дає можливість шкідцям у його присутності бешкетувати до нестями.
Сьогодні Шершавий стомився. Він не тільки вихователь, але й фельдшер, лікпом, лікарський помічник. Сьогодні був медичний огляд, і Шершавий дуже стомився, перемацавши й перестукавши півсотні вихованців.
Шершавий спить, але Еланлюм не сердиться на нього, їй здається, що вона й без помічника уклала всіх спати.
Еланлюм дивиться на годинник — чверть на одинадцяту. Вона вирішує ще раз обійти будинок, заходить у четвертий клас і застряє у дверях.
Весь клас сидить на партах. Вигляд у хлопців змовницький.
При вході німки всі схоплюються і завмирають, потім до неї підходить Єонін і з невластивою йому несміливістю каже:
— Елло Андріївно, сьогодні ми відзначаємо ювілей — вихід двадцять п'ятого номера «Дзеркала». Елло Андріївно, ми б хотіли відсвяткувати цю важливу для нас подію, влаштувавши маленький бенкет, і тому всім класом просимо вас дозволити нам залишитися тут до дванадцятої години. Ми обіцяємо поводитися тихо. Можна?
Очі всього класу вп'ялися у виховательку. Німка зворушена.
— Добре, сидіть, але щоб було тихо.
Вона йде. У класі починаються приготування. На середину висунуто круглий стіл, заставлений скромними стравами, кошти на які збирали всім класом протягом двох тижнів. Мамочка ставить на стіл чайник з окропом і, розставивши кухлі, розв'язним голосом каже:
— Прошу до столу.
Хлопці поважно сідають за стіл, Янкель пробує виголосити промову:
— Браточки, отже, вийшов двадцять п'ятий помер нашого «Дзеркала»…
Він хоче говорити далі, але не знаходить слів. Та й без слів усе ясно. Він дістає з парти комплект «Дзеркала» і розкладає його на партах. Двадцять п'ять номерів строкатою стрічкою розкинулися на чорному фарбованому дереві, двадцять п'ять номерів — двадцять п'ять тижнів посиленої праці, — це краще від усяких слів, свідчить про успіх редакції.
Клас з повагою дивиться на газету, клас розглядає старі номери, мов якусь музейну реліквію. Тільки Купця не цікавить «Дзеркало»; забравшись у куток, він розправляється з ковбасою. Його теж схвилювала, але не газета, а їжа.
Потім хлопці знову сідають до столу, п'ють чай, хрумтять галетами, їдять бутерброди з маслом і ковбасою.
У класі жарко.
Поставлену на час холодів чавунну грубку топлять зранку дровами, які вкрали у двірника. Від чаю й од тепла всі розм'якли і, ліниво розвалившися, сидять, не знаючи, про що розмовляти.
Третьокласник Бобер, який випадково проліз на бенкет, починає тихо мугикати «Яблучко»:
Але «Яблучко» — не дуже підхожа до цієї нагоди пісня. Хлопцям хочеться заспівати щось більш урочисте, величаве, і ось Янкель затягує шкільний гімн: