Тримаючися за руки, вони навпомацки вийшли в зал. Янкель розплющив на хвилину очі і крізь страшний морок побачив вогник лампочки, що ледве блимав.
Звичайно світлий зал тепер був темний, мов чорне покривало.
Хлопці пройшли зал, повернули в коридор, час од часу розплющуючи очі, щоб орієнтуватися по лампочках. Від диму, який пробивався крізь подушку, почало дерти в горлі, очі сльозилися. Було страшно йти вперед, не знаючи, де горить.
— А що, як ми йдемо на вогонь?
Але ось за поворотом мигнуло яскраве світло, диму стало менше. Економ уже стояв біля дверей, стривожений запахом горілого.
— Пожежа, Семене Івановичу! — разом крикнули Янкель та Бобер, жадібно вдихаючи свіже повітря. — Пожежа!
Економ заметушився.
— То що ж ви! Біжіть швидше в пожежну команду. Заждіть, я відімкну чорні сходи.
Дзвякнув ланцюжок. Ключ заклацав по замку, стрибаючи в тремтячих руках старого.
— Підемо? — спитав Янкель, нерішуче поглядаючи на Бобра.
— Ну звісно. Треба ж!
Якщо не брати. до уваги подушки, яку Янкель тримав у руках, на ньому була тільки спідня сорочка, штани і незашнуровані черевики. Він хвилину потупцяв, поглядаючи на одяг товариша, — Бобер був у кожушку, він міг не вагатися.
— Іти чи не йти?
Янкель хотів було відмовитись, але потім вирішив:
— Гаразд. Ходімо.
Вони швидко збігли по сходах, татарин-двірник Мефтахудин відчинив ворота, і хлопці вискочили на Курляндську.
— Побачимо, де горить, — задихаючись, крикнув Янкель.
Вийшли на середину вулиці і, подивившись у вікна, ахнули.
Четверо вікон нижнього поверху, освітлені яскраво-червоним світлом, кидали відблиск на сніг.
Янкель заїдав:
— Наш клас. Згоріло все! «Дзеркало» згоріло!
І, не сказавши більше ні слова, обидва шкідці пірнули в морок.
Незважаючи на мороз і на більш ніж легкий костюм, Янкель майже не відчував холоду. Тільки вуха пощипувало.
Навкруги панувала тиша, на вулицях не видно було ні душі — це була пора найглибшої ночі.
Вони довго бігли по прямому, як стріла, Старопетергофському проспекту. Промчали повз яскраво освітлену фабрику. Потім втомилися, захекались і перейшли на швидку ходу.
Обох мучило питання: що робиться там, у Шкіді? Раптом Янкель, не уповільнюючи ходи, прошепотів Боброві:
— Ой, дивись! Хтось крадеться.
Обидва подивилися на руїни будинку й побачили сіру тінь, яка поспішала перетнути їм дорогу. Бобер зблід.
— Живі небіжчики! Кожушок знімуть.
— Ходімо швидше, — обірвав Янкель. Йому нічого було боятися. Він нічим не ризикував, бо навряд щоб якийсь бандит наважився зняти останню сорочку, і притому спідню, брудну й стару.
Зціпивши зуби і скосивши очі, шкідці додали ходи, маючи намір проскочити повз зловісну тінь, але маневр не вдався.
Із-за купи цегли з револьвером у руках показалася людина в сірій шинелі.
— Стій! Руки вгору!
Хлопці зупинились і слухняно підняли руки. Солдат, не опускаючи револьвера, спитав, підозріливо оглядаючи шкідців:
— Куди йдете?
У Бобра зникло почуття страху, і він, відчувши, що це не нальотчик, бадьоро сказав:
— У пожежну частину.
— Звідки?
— З інтернату. Пожежа в нас.
Сіра шинель хвилину нерішуче потупцювала, потім, сховавши револьвер, уже лагідніше пробурчала:
— Ходімте. Я вас проведу.
Дорогою розговорилися — чоловік з револьвером, виявилося, був агент.
— А я подумав, що ви, чортенята, — нальотчики, — засміявся він.
— А ми думали це про вас, — посмілішавши, признався агентові Янкель.
— Про мене?!
— Так. Ми думали, що це — живий покійник.
— Ну, цих субчиків у Пітері вже не лишилося. Давно всіх виловили, — сказав чекіст. Тут він звернув увагу на жалюгідний костюм Янкеля, зняв шинель і сказав:
— На накинь, а то застудишся.
Прийшли в частину. Тільки-но встигли піднятися на другий поверх і сповістити про пожежу, як хлопців покликали вниз.
Там уже мелькали яскраво-руді факели, блищали мідні пожежні каски, хрипіли гривасті коні.
Пожежники посадили хлопців на візок, і вся частина рвонула вперед, розриваючи густу нічну тишу дзвоном, співом сигнального ріжка, стукотінням підків та іржанням коней.
Коли під'їхали до школи, там уже стояла досить велика юрба зівак.
Майже одночасно приїхала ще одна пожежна частина, Янкель та Бобер по чорних сходах помчали було нагору, але економ вигнав їх, незважаючи на найпалкіші протести.
В цей час у спальні відбувалася трагедія.
Багато часу минуло, поки вдалося розбудити всіх, хто спав, а коли нарешті всі прокинулися, в кімнаті вже стояв густий дим. Він пробивався з усіх щілин, швидко заповнюючи приміщення.