Почалася паніка. Якийсь малюк заплакав. Десь тріснуло скло.
Хлопці раптом усі забігали, голосно закричали, заметушилися. В цю мить розчинилися двері, і в спальню ввірвалась Еланлюм.
— Діти! Беріть подушки. Всі до мене!
Немов отара баранів до чабана, кинулися до німки вихованці, сподіваючись од неї чуда, і навіть Купа, нерішуче почухавши потилицю і спокійно докуривши цигарку, підійшов до неї.
Еланлюм підвищила голос, намагаючись перекричати гудіння маси.
— Затуліть роти подушками. Усі йдіть за мною. Щоб не розгубитися, тримайтесь один за одного.
Пожежа розросталася. Це було видно по диму, густому-густому і чорному. Еланлюм розчинила двері навстіж і сміливо вийшла назустріч чорній завісі.
За нею рушили всі інші.
Іти було недалеко. Треба було тільки звернути праворуч, ступити три кроки по площадці сходів і відчинити двері в квартиру німки, де був вихід на інші сходи.
Вся школа вже юрмилася на площадці сходів, з нетерпінням чекаючи, коли відчинять заповітні двері, але передні щось забарилися.
Шукали ручку — мідну дверну ручку — і не знаходили. Десятки рук нишпорили по стінах, хапаючися за карнизи, заважаючи один одному — ручки не було.
Шукали навпомацки. Розплющені очі все одно мало допомогли б — дим, чорний, мов сажа, сліпив очі, викликаючи сльози.
— Швидше!
— Задихаємося!
Хтось не витримав, закашлявся і, ковтнувши диму, протяжно зойкнув. Стало страшно.
Купець, який похмуро стояв біля стіни, нарешті не витримав і, розштовхавши товаришів, що скупчилися на сходах, повільно провів рукою по стіні, намацав планку, знову провів і наштовхнувся на ручку.
З відчинених дверей вдарило яскраве світло, і знесилені шпінгалети, задихаючись, хитаючись, ввалилися в коридор. Еланлюм полічила вихованців. Усі були на місці.
Вона полегшено зітхнула, але одразу зблідла.
— Хлопці! А де вихователь?
Шкідці відповіли їй мертвою мовчанкою.
— Де вихователь? — знов, уже тривожно, перепитала німка.
Тоді Купець, добродушно усміхнувшись, сказав:
— А він там, у спальні, ще лежить, дивак. Охає, а не встає. Потіха!
Еланлюм завищала і, схопившися за голову, кинулася в димний коридор у напрямку до спальні. Хвилин через п'ять почувся гучний стукіт у двері.
Коли шкідці квапливо відчинили їх, то побачили жахливе видовище.
Німка тягла за руку Шершавого, а той безсило повз по підлозі у кальсонах і спідній сорочці. Язик у нього вивалився, в очах світилося божевілля — він задихався.
Спільними зусиллями обох їх втягли у коридор. Шершавий наче мертвий упав на підлогу, а Еланлюм, важко дихаючи, прихилилася до стіни.
За хвилину вона вже отямилась, і знову голос її загримів під склепінням коридора:
— Усі на сходи! На вулицю не виходьте. Всі йдіть у двірницьку до Мефтахудина.
Хлопці висипали надвір, але до двірника ніхто не пішов. Забувши про заборону, всі вискочили на вулицю.
Тремтячи від холоду, шкідці витріщилися на палаючі вікна, страх минув, було навіть весело.
А біля огорожі стояли Япончик та Янкель і мало не плакали, дивлячись на вікна.
Ось задзвеніло скло, і полум'я стовпом вирвалося назовні, нагріваючи мерзлу штукатурку стіни.
За рогом зачахкотіла парова машина, що почала качати воду, надулися розтягнуті по снігу рукави.
Повз хлопців пробігли сокирники, ліворуч од них піднімали драбину, і меткий пожежник, поблискуючи каскою, вже дерся по ній нагору. Жалібно дзвякнули останні шибки у вікнах палаючого поверху; пирскаючи і шиплячи, з шлангів вирвався сильний струмінь води.
— Наш клас горить. Сволота! — вилаявся Циган, підходячи до Японця та Янкеля.
Але ті ніби не чули і, клацаючи від холоду та збудження зубами, твердили одне слово:
— «Дзеркало»!
— «Дзеркало»!
А Янкель іноді журно додавав:
— Мій напір! Мої фарби!
— Марш у двірницьку! — раптом загримів голос Вікмиксора над їхніми головами.
Востаннє сумно глянувши на палаючий клас, хлопці шмигнули під ворота.
Там уже юрбилися, тремтячи від холоду, напіводягнені шкідці.
Двірницька була маленька, і хлопці розсілися хто на підвіконнях, а хто просто на підлозі. З вулиці долинав шум роботи, і шкідцям по сиділося на місці, але біля дверей стояв Мефтахудин, якому суворо заборонили випускати учнів за ворота.
Мефтахудин — татарин, добродушний інвалід, безпалий, — приїхав з Самари, втік од голоду і знайшов притулок у Шкіді. Досі хлопці його любили, але сьогодні зненавиділи.