Поки Сова з допомогою куховарки Марти священнодіяла коло плити, шкідці товпилися біля дверей кухні й ковтали слину.
— Оце-то смак! — лунали голодні заздрісні голоси.
— Ну й коржики!
— Шик-марс!
— Ай да Вітя! Смачно харчується…
А Японець геть розійшовся. Він забігав на кухню, жадібно втягуючи ніздрями смачний запах смаженого здобного тіста, і, потираючи руки, вибігав назад у коридор.
— Братки! Не можу! Помру! — заливався він. — На масельці! На вершковому! На натуральненькому!..
Потім знову біг на кухню, ставав за спиною Сови на одне коліно, здіймав до неба руки й кричав:
— Вікмиксор! Лукулл! Заздрю тобі! Помру! Півжиття за коржика.
Хлопці сміялись. Японець до землі вклонявся старій, яка нічого цього не бачила, і все блазнював.
— Найясніша мати! — кричав він. — Порфіроносна вдова! Схиляюся…
Зрештою Марта вигнала його.
Але Японець уже накрутив себе і не міг стримуватися.
Коли через десять хвилин Сова з'явилася в коридорі з блюдом паруючих коржиків у руках, він перший тихо підскочив до неї і так само тихо двома пальцями смикнув з блюда гарячий коржик. Для шкідців це було сигналом до дії. Слідом за Японцем до блюда метнулись Янкель, Циган, Горобець, а за ними й інші. Скрізь, де йшла бабуся — і в коридорі, і на сходах, і в Білому залі, — довгою вервечкою вишикувалися сірі безшумні тіні. Притримуючися лівою рукою за гладку алебастрову стіну, старенька повільно йшла по паркету Білого залу, і з кожним її кроком купа апетитних коржиків на голубому фаянсовому блюді танула. Коли Сова відчиняла двері в квартиру, на голубому блюді не лишилося нічого, окрім масних плям. А шкідці вже розбіглися по класах.
«У четвертому відділенні стояв нестримний регіт. Затихаючи в рот п'ятого чи шостого коржика і облизуючи жирні пальці, Японець на втіху товаришам показував, як Сова входить з порожнім блюдом у квартиру і як Вікмиксор, наперед смакуючи приємність од ситного сніданку, сластолюбно потирає руки.
— Ось, їж, будь ласка, Вітенько. Он скільки я тобі, синочок, напекла, — шамкав Японець, передражнюючи стару. І, витягуючи свою худу шию, витріщуючи очі, зображав зляканого, приголомшеного Вікмиксора…
Хлопці, хапаючися за животи, давилися від сміху. У всіх блищали і очі, і губи. Але в цьому сміху чулися й тривожні нотки. Всі розуміли, що витівка не мине даром, що за злочином ось-ось настане й покарання.
І тут хтось помітив новачка, який, насупившись, стояв біля дверей і без тіні посмішки дивився на те, що відбувалося. Тільки у нього не блищали губи, тільки він не доторкнувся до коржиків Сови. А тим часом багато хто бачив його біля дверей кухні, коли стара виходила звідти.
— А ти чого гав ловив? — спитав у нього Циган. — Ех ти, роззява! Невже жодного коржика не встиг поцупити?!
— Ану вас к чогту, — пробурмотів новенький.
— Що?! — підскочив до нього Горобець. — А це ж через чому к чорту?
— А тому, що це — хамство, — червоніючи, сказав новенький, і губи в нього затремтіли. — Скажіть — гегої які: на стагу напали!..
У класі стало тихо.
— Он як? — похмуро сказав Циган, підходячи до Пантелєєва. — А ти йди до Віті — накоти.
Пантелєєв промовчав.
— Ану, йди — спробуй! — наступав на новачка Циган.
— Наволоч, така! Лягавий! — заверещав Горобець, замахуючись на новенького. Той схопив його за руку й одштовхнув.
І хоч одштовхнув він не Японця, а, Горобця, Японець дико зарепетував і скочив на парту.
— Громадяни! Увага! Тихо! — закричав він. — Братки! Небувалий випадок в історії нашої республіки! В наших рядах опинилась ангелоподібна особа, черниця в штанях, пепіньєрка з інституту благородних дівиць…
— Ідіот, — крізь зуби сказав Пантелєєв. Сказав неголосно, але Японець почув. Маленький, вічно червоний носик його ще більше почервонів. Кілька секунд Єошка мовчав, потім зіскочив з парти й швидко підійшов до Пантелєєва.
— Ти що, друже мій, проти класу йдеш? Вислужитися хочеш?
— Хлопці, — повернувся він до товаришів, — ні в кого не лишилось коржика?
— У мене є один, — озвався запасливий Окраєць, витягуючи з кишені пожмаканий і обліплений тютюновою трухою коржик.
— Ану, дай сюди, — сказав Японець, вихоплюючи коржик. — Їж! — подав він його Пантелєєву.
Новенький одсахнувся і щільно стиснув губи.
— Їж, тобі кажуть! — почервонів Єонін і сунув коржик новенькому в рот.