У кожного журналу своє обличчя.
Один редактор вміщує оповідання в такому стилі:
ВЕДМІДЬ
Оповідання
Була холодна ніч. Навколо завивала хуртовина. Червоноармієць Іван Захаров стояв на посту. Було холодно. Раптом перед Іваном набіг ведмідь — і прямо до нього. Іван хотів утекти, але він згадав про ворогів, які можуть спалити склади з патронами. Він залишився. Ведмідь підбіг близько, але Іван вийняв сірники й почав запалювати їх, а ведмідь злякався і стояв, боячись підійти до вогню. А вранці ведмідь утік, а Іван врятував склади.
Оповідання написав Кузьмін.
А другий редактор і поет лише так:
У третього редактора зовсім інші настрої:
Три місяці шаленіла республіка Шкід, потім гарячка стала поволі стихати: як зорі на світанку, гасли один за одним «Мухомори», «Клоуни», «Факели», «Сходи» та інші газети й журнали. Хлопці стомилися. Вікмиксор вчасно наштовхнув їх на гарну думку: пора вже видавати велику загальношкільну стінну газету. І от появляється «Гірчиця», здорова, міцна учнівська газета, де матеріал зібрано з усієї школи, з усіх відділень, де пише не один редактор, а п'ятнадцять-двадцять кореспондентів.
З шістдесяти видань лишається чотири.
Гра завмирає, даючи місце серйозній роботі, а від колишнього захоплення лишається слід у шкільному музеї — повний комплект видань.
«ДЗЕ, КАЛЬМОТ І К°»
Грузинський князь Георгій Джапарідзе. — Особова справа Михайла Корольова. — Корисливий характер. — Колоніальний спекулянт. — Таємничий вузлик і балалайка. — Талон № 234. — Дзе і Кальмот. — Жуйний адмірал. — Голий пан. — Гладун.
Четвірка прийшла з Сергіївської. Сергіївська була інтернатом з недоброю славою. Попасти на Сергіївську вважали за нещастя.
Там в інтернаті панувала залізна казармена дисципліна… Вихованці сиділи в задушливих кімнатах і гуляли рідко, і то тільки разом з наглядачами. Вигадані завом покарання за погані вчинки по можна й описати. Одно з них було таке.
Вихованця, зовсім голого, садовили в темний карцер, який за наказом винахідливого садиста перетворили на вбиральню. Покараний сидів у карцері без хліба й води по три, по чотири дні, валявся в нечистотах, задихався в гидких випарах.
Сергіївка так уславилася, що на неї звернули увагу судові власті.
Після гучного й скандального процесу інтернат розформували. Підлітків, які там перебували, порозпихали по різних приютах.
Четверо попали в Шкіду.
Найстарший, Джапарідзе, — сип грузинського князя, морського офіцера.
У Джапарідзе типове грузинське обличчя: великий орлиний ніс, відстобурчені вуха й білосніжні нерівні зуби.
Своє, дитинство Джапарідзе, за сімейною традицією, мав провести в корпусі. Там він майже два роки навчався мистецтва командувати й добрих манер. Корпус прищепив йому любов до військової виправки, чистоти костюма, спартанства. Але корпус же зламав його душу, зробив його брехливим, скритним і обманщиком.
Корпус у сімнадцятому році закрили, кадетів попросили вийти геть. Джапарідзе пожив удома, прокрався і пішов блукати по інтернатах і дитбудинках. Виганяли з одного інтернату — він ішов у інший. Так докотився до Сергіївської. На Сергіївській жив два роки і, засмиканий, стомлений у п'ятнадцять років, знайшов тиху пристань у республіці Шкід.
У Корольова голова зовсім кругла, щоки одутлі й рум'яні. Повна невисока постать, римський ніс і трохи кучерява голова надають йому схожості з патрицієм часів Юлія Цезаря.
Корольов — незаконнонароджений. В анкеті «Особової справи Михайла Корольова» у графі «Заняття батьків» сказано: «Народжений поза шлюбом».
За старих миколаївських часів для «народжених поза шлюбом» був один шлях — виховний будинок, приют і реміснича школа.
Корольов змалечку поневірявся по притулках. За цей час його «особова справа» розбухла: кожен інтернат давав йому свою характеристику…