Викладену білими кахлями грубу оголосили Храмом Бузи. Двоє класних дверей було перейменовано на арки — Арку Вікмиксора І і Арку Еланлюм. Міський сад — плювальниця — назвали Олмикнопією. Це показує, що при всій ненависті уліганів до халдеїв вони зберегли повагу до видатних осіб цієї ворожої держави.
У порожній книжковій шафі зосередилися міська лікарня, аптека і військовий госпіталь. Завідувати цими закладами взявся Горобець, тому лікарню і аптеку назвали його іменем. Друга порожня шафа з залізною сіткою замість стекол стала державною тюрмою. З інших закладів слід відзначити вокальну капелу імені Кобчика-Фінкельштейна та Народний університет Бузи.
До крана водогону, невідомо навіщо проведеного в клас, начальник міліції Пантелєєв приробив плакатик з написом:
Це означало — каналізація. Кому доручити управління каналізацією, не знали, і доручили Пильникову — наркомпоштелю.
Життя Уліганії йпіло своїм звичаєм, мирне життя вільної країни… На класних уроках висловлювали рішучий протест халдеям, влаштовували обструкції, діставали п'яті розряди та ізолятори, а імперія процвітала.
Одного разу «Вісті» почали кампанію за те, щоб влаштувати пам'ятник Бузі.
«Соромно подумати, — йшлося в газеті, — що столиця такої могутньої держави, як Уліганія, не має жодного пам'ятника. У нас немає навіть свого герба».
Ця стаття боляче вколола наркомбуза Неподобникова. На другий же день він подав у редакцію газети проекти герба й пам'ятника. Малюнок герба зображав вибите скло, з якого просовувався грубезний кулак. Під гербом стояв девіз: «Істина в Бузі». Проект пам'ятника зображав постамент, вкритий лозунгами й думками геніальних людей імперії. На постаменті стояв величезний кулак.
Проекти припали до смаку властям, герб було затверджено іі оголошено державним, спорудження пам'ятника доручили художникам Янкелю, Горобцю та Окрайцю. Робили вони його з паперу, картону іі глини, робили два дні.
На третій день відбулось урочисте відкриття пам'ятника. Ось як описує цей факт імперська преса в особі «Вістей»:
«На майдані Бузи зібралося все населення міста, всі жителі прийшли сюди, щоб відсвяткувати цей урочистий момент в історії Імперії. Пам'ятник Великій Бузі височів серед майдану, вкритий полотном, біля нього стояла варта з представників вищої військової влади — пп. наркомвійськмора Янкеля й начміла Л. Пантелєєва, одягнутих у парадну форму.
О 6-й год. 27 хв. на майдан прибув його ясновельможність диктатор Імперії Купа Куповнч Геніальний. Його несли на посилках дна раби з племені бужап. У почті його ясновельможності, який прибув разом з ним, були, віконт де Буржелоп і п. Б. Неподобпиков. О 7-й год. 30 хв. за міським часом під салют, який улаштував місцевий мільйонер п. Башкломон, полотнище пам'ятника було зірвано, й перед поглядами присутніх постало чудове видовище. На кубічному п'єдесталі височів величезний кулак — символ могутності імперії, кулак, такий схожий на кулак його ясновельможності. Натовп кричав «віват» і під дружний спів імперського гімну розходився з майдану. Увечері в особняку й. я. Геніального відбулися бенкет і концерт за участю капели ім. Кобчика».
Уліганія процвітала. Уліганштадт досяг верхів благоустрою і господарського багатства. Муніципалітет готувався до побудови міського театру, коли Імперії було завдано страшного удару.
Уліганії було оголошено війну, і оголосив її не хто інший, як президент могутньої республіки, Халдейської республіки Шкід — Вікмиксор.
Оголошення війни відбулося в дещо дивній формі. До Уліганштадта ввійшла секретарка і дружина президента ворожої республіки Еланлюм і заявила:
— Кінчайте цю волинку. Побуянили, й досить.
Звісно, це не означало оголошення війни. Ця заява просто свідчила, що імперія повинна здатися, розсипатися, погаснути… Це було гірше, ніж війна. Здатися без бою, вмерти, не покуштувавши ворожого пороху, не краще, ніж загинути в боротьбі. Уліганія прийняла виклик і оголосила:
— Війна до переможного кінця!
Місто прикрасилося національними прапорами (на чорному фоні білий кулак), «Вісті» просурмили страшну новину.
Відбувся екстрений пленум Раднаркому, на якому виступили з палким закликом до боротьби диктатор і наркомбуз. Вирішили оголосити мобілізацію. Того ж дня на вулицях міста з'явилися листівки-накази:
НАКАЗ № 1
Народного комісара військових і морських справ