Тираж закінчувався, коли в зал увірвався Циган. Як староста, він був зайнятий на кухні і щойно звільнився.
— Дайош ковзани! — закричав він.
— Вже готові, — відповів хтось.
— Тобто як готові?
— Виграні.
— А обмотки?
— Виграні.
— А, сволота!.. — закричав Циган і підскочив до столу, збираючись витягти двадцять білетів.
Але білетів у ящику виявилося тільки дванадцять — вісім штук загадково зникли.
І всі білети, що дісталися Цигану, були барахлом: десять — папір, один — книжка «Кузьма Крючков» і один — дрібничка — слон з відбитим хоботом.
— Сволота! — закричав Циган. — Сволота, мерзотники!.. Шахрувати здумали!… Аферу провели!.. Хліб у людей пограбували!..
Він схопив стіл, швиргонув його на підлогу й кинувся до Тиражної комісії. Комісія розбіглася. Тільки Янкель, який не встиг утекти, притиснувся до стіни. Громоносцев налетів на нього й так побив, що Янкель дві години після цього ходив з перев'язаною щокою і запухлими очима. Але тільки дві години.
Через дві години Янкель уже розгулював веселий та бадьорий. У Янкелевій голові назрівала блискуча, на його думку, ідея. Він вирішив відшкодувати збитки, яких завдав йому Циган. Для цього він про щось довго шептався з Джапарідзе.
Японець і Пантелєєв прибирали зал; прибравши, пішли в клас. Перше, що вразило, коли вони увійшли, це обличчя Джапарідзе — бліде, спотворене стражданням.
— Що таке? Кажи! — закричав Японець, відчувши біду.
— Хліб, — прошепотів Дзе, — хліб, цукор… усе…
— Що?
— Вкрали…
— Як… Геть усе?
— Ні… ось кальмот.
Джапарідзе вийняв з парти фунтів п'ять хліба. Пантелєєв і Японець перезирнулись і зітхнули.
— А гроші? — спитав Японець.
Дзе на мить задумався. Потім вивернув чомусь одну праву кишеню і відповів:
— І гроші теж украли.
Пантелєєв і Японець узяли хліб і вийшли з класу.
— Ну й сволота ж, — зітхнув Японець.
— Т-так, — підтакнув Пантелєєв.
Розтратник Джапарідзе тим часом давав хабара винахідливому Янкелеві, або, простіше, ділився з ним розтраченим капіталом — хлібом, цукром і лимонами.
Так закінчилася перша «лотерея-алегрі».
Але приклад знайшов відгук…
Незабаром Купець у компанії з Циганом і Горобцем влаштували таку саму лотерею. Лотерея пройшла слабо, а проте дала прибуток. Це стало приводом до розвитку грального промислу в четвертому відділенні.
Новачок Єльховський — Сашко Пильников — придумав нову гру — рулетку або «колесо фортуни». Пантелєєв з минулого знав марафетні ігри, навчив товаришів грати в «кручу-верчу» і в «наперсточок». Четверте відділення перетворилося на справите гральне кубло. Дійшло до того, що вже не вистачало гравців, усі зробилися власниками «гральних будинків». Сидить кожен біля своєї гри й чекає «клієнтів». Набридне — підійде до сусіда, пограє і кличе його до себе… За старшими потяглися й молодші. Ігри почали влаштовувати і в молодших відділеннях…
Та незабаром лотерейна гарячка у Шкіді минула. Потягло до розумнішого проведення часу.
Закінчився період бузи, на Шкіду найшло бажання вчитися.
«ДАЙОШ ПОЛІТГРАМОТУ»
Про комсомол. — «Дайош політграмоту». — Людина в крагах. — Богородиця. — Конституція 1871 року. — В тютюнових клубах. — Справжній політграмник.
Часто улігани запитували президента своєї республіки Вікмиксора:
— Вікторе Миколайовичу, чому в нас у школі не можна організувати комсомол? Поясніть…
Президент насуплював брови й відповідав, розтягуючи слова:
— Дуже просто… Наша школа дефективна, майже з тюремним режимом, а в тюрмах і дефективних дитбудинках осередки комсомолу організовувати не дозволяється…
— Так ми ж не бешкетуємо!
— Все одно… Поки не досягнете цілковитого виправлення, не можна. Вийдете з школи, станете рівноправними громадянами — можете й у комсомол, і в партію записуватися.
Зітхали громадяни дефективної республіки Шкід і мріяли про дні, коли стануть рівноправними громадянами іншої республіки — великої Республіки Рад.
А поки що займались політичною самоосвітою. Читали Енгельса і Каутського, Леніна і Адама Сміта. Деякий час усе було тихо.
Але одного разу зчинилася буря, Шкіда викинула лозунг: «Дайош політграмоту!»
До Вікмиксора послали делегацію:
— Хочемо політграмоту як предмет викладання поряд з іншими — історією, географією і геометрією.
Вікмиксор почухав брову і спитав: