«А може, її тут немає? Перевели кудись?» — подумав Янкель чи то тривожно, чи радісно і, штовхнувши хвіртку, ввійшов у сад.
— Ай, хлопець! — закричала одна дівчина. Вони кинули гру і стали, здалека роздивляючись його..
— Тобі чого? — крикнула друга, кирпата, войовничо розмахуючи гилкою.
Янкель передихнув і сказав:
— Мені потрібно Тоню, Тоню Марконі.
— Тосю? — разом вигукнули дівчатка й побігли до сходів, гукаючи: — Тосю, Тосю, виходь! До тебе піжончик.
Янкель стояв ні живий ні мертвий. В цю мить він уже каявся, що прийшов, і зрозумів, що почав безнадійну справу. Сторопівши, він глянув було на хвіртку, але знайомий голос прикував його до місця.
— Чого ви репетуєте? Як не соромно! — почув він й одразу впізнав голос Тоні. Дівчата замовкли й розступились. Янкель побачив її, дівчина виросла й змінилася. Тоня підходила до нього.
Ось вона зупинилась, оглянула Янкеля з голови до ніг, здивовано підвела брови. Вона не впізнала Гришка.
— Вам чого? — суворо спитала вона.
Янкель розгубився остаточно. Всі звернення, які він придумував дорогою, ніби від удару, вискочили з голови.
— Здрастуй, Тоню, — пробелькотів він. — Не впізнаєш?
Дівчина мить пильно дивилася на Янкеля, і раптом густий рум'янець залив її обличчя.
«Впізнала», — радісно подумав Янкель.
— Тоню! — заговорив він натхненно. — Тоню, а я ж не забув своєї клятви… Ти бачиш…
Тоня мовчала, тільки обличчя її дивно смикалось, здавалося, вона от-от розплачеться. Янкель затнувся на мить і збився…
— А ти… ти пам'ятаєш клятву? — зніяковівши, спитав він.
Тоня хвилинку помовчала, ніби роздумуючи, потім, хитнувши головою, тихо сказала:
— Ні, я нічого не пам'ятаю…
— Ну як же, — недовірливо протягнув Янкель. — А як по ночах розмовляли, не пам'ятаєш?
— Ні…
— А про тата свого, американця-винахідника, теж не…
Раптом Янкель замовк і злякано подивився на Тоню. Дівчина стояла бліда, кусаючи губи, і з ненавистю дивилася на нього. Здавалося, зараз вона закричить, затупотить, вилає його.
— Тосю! — покликав чийсь тонкий голос. — Відчини бібліотеку.
— Зараз! — крикнула Тоня, і, коли знову повернулась до Янкеля, її обличчя вже було спокійне.
— Слухайте, — сказала вона тихо. — Ідіть геть звідси.
— Іти? — спитав Янкель. — Звідси?
Усмішка ще блукала на його фізіономії, коли він приголомшено повторював:
— Отже, зовсім?.. Іти?
— Так, зовсім.
— Остаточно?
Янкель опинився за хвірткою.
— А клятва? — спитав він, піднявши очі на Тоню, і голос його затремтів. На секунду щось хороше промайнуло на її обличчі, але одразу зникло.
— Пізно згадав, — сказала вона тихо. — Все минуло.
— Зовсім?
— Назавжди.
Янкель тужливо зітхнув.
— Ламца-дріца! — сказав він сумно, потім плюнув на носок чобота й тихо пошкандибав геть.
Янкель повільно йшов, роздумуючи про те, що сталося. Біля школи його гукнула знайома торговка цукерками.
— Гришенько, — кричала дівчина. — Хочеш цукерок?
— Давай, — сказав Янкель і, не дивлячись, простягнув руку.
Ця дівчина давно вже загравала з ним, але Янкель не звертав на неї уваги.
Дівчина вибирала цукерки, а сама позирала на Янкеля і торохтіла без упину.
Янкель не слухав її. Раптом нова думка сяйнула у нього.
— Гаразд! — сказав він. — Хай нехтує, ми не заплачемо.
Він швидко глянув на дівчину і спитав:
— Хочеш, я гулятиму з тобою?
Дівчина зашарілась.
— Якщо подобаюсь…
— Байдуже, — сказав Янкель. — Завтра о сьомій. — І пішов до школи.
— Кобчик вішається! — крикнув Мамочка, тільки-но Янкель показався у дверях.
— Де???
— В убиральні. Замкнувся, кричить, нікого не підпускає…
Янкель побіг нагору. Звідти було чути страшенний гамір. Коли вони вбігли в клас, там розгорілася сутичка. Хлопці витягли Костя з убиральні. Він брикався і кричав, щоб його відпустили. Потім вирвався і поліз у вікно. Його тримали, а він, відбиваючись, несамовито репетував:
— Пустіть, не можу!
— Костику, ангелок, заспокойся.
— Не заспокоюся.
Довго бовталися Костеві ноги над Старопетергофським проспектом, але все-таки хлопці подолали його і втягли назад.
Кость затих, тільки зрідка хапався за голову і скрипів зубами.
Пізно ввечері Янкель і Кость сиділи в залі.
— Плюнь на все, — втішав Янкель, — дівчат багато. Он я собі таку ціпоньку підчепив, цукерками частує.
Янкель вийняв жменю цукерок. Кость простягнув було руку, але відразу відсмикнув. На карамелі танцювала руда баядерка.