Хлестаков. Будь ласка: у позику — я ні слова, я візьму.
Купці (підносять йому на срібному підносі гроші). Вже, будь ласка, і підносик заразом візьміть.
Хлестаков. Ну, і підносик можна.
Купці (вклоняючись). То вже візьміть за одним разом і цукорцю.
Хлестаков. О, ні, я хабарів ніяких…
Осип. Ваше високоблагородіє! чому ви не берете? Візьміть! у дорозі все знадобиться. Давай сюди голови і кошичок. Давай усе, все знадобиться. Що там? мотузочка? Давай і мотузочку, — і мотузочка в дорозі знадобиться: візок обламається або що інше, підв’язати можна.
Купці. То вже зробіть таку ласку, ваше сіятельство! Коли вже ви, тобто, не поможете в нашій просьбі, то вже не знаємо, як і бути: просто хоч в зашморг лізь.
Хлестаков. Неодмінно, неодмінно! Я постараюсь. (Купці виходять. Чути голос жінки: «Ні, ні, ти не смієш не допустити мене! Я на тебе поскаржусь йому самому. Ти не штовхайся вже занадто!»)
Хлестаков. Хто там? (Підходить до вікна). А чого тобі, матінко?
Голоси двох жінок. Милості твоєї, батьку, прошу! Звели, пане, вислухати!
Хлестаков (у вікно). Пропустіть її.
Ява XI
Хлестаков, слюсарша і унтер-офіцерша.
Слюсарша (кланяючись до ніг). Милості прошу…
Унтер-офіцерша. Милості прошу…
Хлестаков. Та що ви за жінки?
Унтер-офіцерша. Унтер-офіцерська жона Іванова.
Слюсарша. Слюсарша, тутешня міщанка, Февронія Петрівна Пошльопкіна, батьку мій…
Хлестаков. Зажди, говори перше одна. Чого тобі треба?
Слюсарша. Милості прошу, на городничого чолом б’ю! Пошли йому боже всякого лиха! Щоб ні дітям його, ні йому, шахраєві, ні дядькам, ні тіткам його ні в чому ніякого прибутку не було!
Хлестаков. А що?
Слюсарша. Та чоловікові ото моєму наказав зголити чуба в солдати, і черга б то на нас не припадала, шахрай такий! та й за законом не можна: він жонатий.
Хлестаков. Як же він міг це зробити?
Слюсарша. Зробив, шахрай, зробив — побий його бог і на тому, і на цьому світі! Щоб йому, коли й тітка є, то й тітці усяка капость, і батько, якщо живий у нього, то щоб і він, поганець, задубів або заглитнувся навіки, шахрай такий! Слід було взяти кравцевого сина, він же й п’яничка був, та батьки багатий подарунок дали, то він і присікався до сина купчихи Пантелеєвої, а Пантелеєва теж підіслала до жінки полотна три штуки, то він до мене. «Нащо», каже, «тобі чоловік? він уже тобі не годиться». Та я ото знаю — годиться чи не годиться; це моє діло, шахраю отакий! «Він», каже, «злодій; хоч він тепер і не крав, та однаково», каже, «він украде, його й без того на той рік візьмуть у некрути». Та мені ото як без чоловіка, шахраю отакий! Я слаба людина, падлюко ти така! Щоб усій рідні твоїй не довелося бачити світу божого! А коли є теща, то щоб і тещі…
Хлестаков. Добре, добре. Ну, а ти? (Випроваджує стару).
Слюсарша (виходячи). Не забудь, батьку наш! будь милостивий.
Унтер-офіцерша. На городничого, батечку, прийшла…
Хлестаков. Ну, та що, чого? говори в коротких словах.
Унтер-офіцерша. Відшмагав, батеньку.
Хлестаков. Як?
Унтер-офіцерша. Через помилку, батьку мій! Баби ото наші побилися на базарі, а поліція не встигла, та й схопили мене, та так відрапортували: два дні сидіти не могла.
Хлестаков. То що ж тепер робити?
Унтер-офіцерша. Та робити б то, звісно, нема чого. А за помилку ото звели йому заплатити штрафт. Мені свого щастя нема чого зрікатись, а гроші б мені тепер дуже знадобились.
Хлестаков. Добре, добре! Ідіть! ідіть! я розпоряджусь. (У вікно висовуються руки з просьбами). Та хто там іще? (Підходить до вікна). Не хочу, не хочу! Не треба, не треба! (Відходячи). Набридли, чорт забери! Не пускай! Осипе!
Осип (кричить у вікно). Геть, геть! Не час, завтра приходьте! (Двері розчиняються і виставляється якась постать у фризовій шинелі, з неголеною бородою, роздутою губою та перев’язаною щокою, за нею в перспективі показується кілька інших).
Осип. Геть, геть! чого лізеш? (Упирається першому в черево руками й випихається разом з ним у прихожу, зачинивши за собою двері).