— Сталося щось?
— Уранці я обійшов площу, у Лготських на траві лежав насос. Із їхнього підвалу, він був від’єднаний, віконечко при землі розбите.
— Ви гадаєте…
— Можливо, їм хтось завадив. Хтозна, що вони забрали. Петр нічого не говорив?
— Він спав як убитий усю ніч.
— У вас у хаті є принаймні рушниця. Дідусь Петра був мисливцем.
— Немає в нас зброї, мабуть, тато Петра її забрав.
— Тримайте світло в хаті, нехай воно постійно горить. Добре також, коли з комина йде дим. Щоб знали, що там іще хтось живе.
— Ви мене лякаєте.
— Я знаю, про що говорю. Я бачив мародерство після війни, дівчинко. Коли працював на тракторній станції, ми їздили орати на Шумаву, до переселених німецьких сіл…
У глибокій темряві я поверталася додому, пройти відтинок шляху через площу було дуже страшно. Петр був у ванній, я чула, як текла вода з душу. Я збирала після нього посуд на столі. Тарілка, чашка, кошик із хлібом. Коли взяла в обидві руки каструлю, зачепила ліктем старий шкільний портфель, у якому Петр тримав папери, і скинула його на підлогу. Аркуші розсипалися. Я вхопила подертий старий портфель, збирала по кухні ті папери й складала їх у стос, аби засунути назад. Раптово звернула увагу на печатку на копії одного рахунку. Придивилася, поглянула на ще один рахунок. На третій, четвертий. Переглядала ці документи і, скам’янівши, розкладала їх усі на чистому столі. Я викладала поволеньки рахунки один біля одного й відчувала, як мені робиться зле. У дверях з’явився Петр, обв’язаний рушником навколо пояса. Іще одним витирав мокре після душу волосся.
— Що це має означати? — зарепетувала я.
Голос тремтів, я відчувала, як по хвилині слабкості мені в обличчя бухає кров. Я тримала дрижачою рукою один із документів.
— А що? Це рахунок, ні?
— Кому й за що цей рахунок?
— Що тобі?
— Я питаю, що це за печатка?
Він підійшов і видер папери в мене з рук. Відкинув мокрий рушник на стілець і пхав ці аркуші назад, до портфеля.
— Ти скажеш мені, чорт забирай, що це? — я не могла опанувати свій голос.
— Чому ти лізеш у мої речі? І не кричи на мене.
Я вже стояла, усе тіло в мене виструнчилося, руки тремтіли, і я стежила, як він закриває портфель.
— Ти на них працюєш? Відповідай, ти на них працюєш?
Він стояв там, здивований, на волоссі, що спадало навколо вух, блищали краплі води.
— Так, дещо я там робив.
— Це було не раз і не двічі. Там безліч рахунків. Із печаткою електростанції. Я бачила дати…
— І що?
— Що?! Ти на них працюєш! Я ходжу проти них на демонстрації, а ти на них працюєш..?!
— Я дещо тобі скажу, — гримнув він портфелем об стіл, — ти знаєш, як важко працювати на себе? Як це — мало заробляти? Нічого ти не знаєш. Як ти гадаєш, хто тебе годуватиме, якщо я не працюватиму, як проклятий над усім, що тільки трапиться?
— Відколи ти на них працюєш?
— Ти мене не слухаєш. Я питаю тебе, хто приносить у дім гроші, хто годує тебе два роки поспіль і навіть довше, поки ти тут відпочиваєш, командуєш мною й повчаєш…
— Я відпочиваю? Гадаєш, я тут відпочиваю? Я намагаюся щось робити, щоб ми могли тут жити й надалі…
— Звісно, ти нас усіх врятуєш!
— Як ти можеш так говорити? За ці два роки я склала іспити з німецької й англійської. Я переклала три книжки…
— Ти називаєш це книжками? Ці екологічні брошурки?
— Вони вийшли в нормальному видавництві, я отримала за них гонорар.
— І скільки це було? Що ти купила в хату?
Після чергової словесної перепалки в мене не було вже сил, я впала на стілець і лише тупо видивлялася в стіну. Він вийшов і повернувся на кухню десь за півгодини. На ньому була піжама, із обличчя не сходив похмурий, набряклий вираз. Я не реагувала на те, що він говорив. Тож і він мовчав, потім позіхав і зрештою гепнув по шафці.
— Ти в це не вірив, — сказала я тихо, — ні в що з того, що ми робили, ти не вірив.
Він лише повернув голову.
Спітніла, я сіла в ліжку на початку шостої. Неприємне повернення в реальність. Мене тіпало від холоду. Петр спав, повернувшись і загорнувшись у ковдру. Я накинула на себе кілька шарів одягу й відчинила шафу. Заповнила велику валізу й спортивну сумку, знесла все, книжки, взуття й рушники, які отримала від родичів до Різдва. Сіла на повну сумку й лише в той момент помітила, що Петр сидить на ліжку, загорнувшись по підборіддя в ковдру, і стежить за мною.