— Ми щось святкуємо?
— Ні. Просто закінчується зима, цими вихідними я не працюю, влаштуємо собі гарний вечір.
У великій картонній коробці був новий телевізор. Петр виймав білі пластикові наповнювачі й поліетилен. Старий телевізор Петрових батьків перекочував в сарай. Новий широкий екран світився на всю кухню. І Петр теж промінився, але декілька разів за вечір я відчула його дивний погляд, доки я збирала рюкзак і готувала речі в дорогу. Увечері він упадав навколо телевізора, із пультом у руках налаштовував картинку й звук. Я думала про особливу тінь у його очах. Помічала її вже декілька місяців.
Потім він підсів до мене й обійняв за плечі. Це було приємно, від нього йшли тепло й сила. Але незабаром я вилізла з-під його плеча. Він здивовано на мене поглянув, я обернулася від дверей.
— Я вже йду у ванну. Завтра рано прокидатися.
— Чому ще?
Я дивилася в його очі. Воно там спалахнуло. Знову.
— Ми їдемо аж до австрійського кордону. Маю бути там вранці, щоб перекладати.
— Ти ж не серйозно!
— Серйозно. Нагадую тобі про це від понеділка.
Я стояла у ванній, по тілу струменіла вода з душу. У животі десь зароджувалася знервованість. Вона мене з’їдала. Коли Петр прийшов до спальні, я вже загасила світло. Він увімкнув лампочку. Ліг на бік і засунув руки до мене під ковдру.
— Петре, я хочу спати.
— Завтра нікуди не їдемо, люба. Зміни в програмі.
— Чому так говориш?
— Будемо довго спати, потім я приготую тобі королівський сніданок у ліжко, а потім…
Я сіла на ліжку. Дивилася на нього, чи справді він так вважає.
— Завтра встаємо о пів на п’яту, у Дольному Дворжішті маємо бути о сьомій, отож, будь ласка, не ускладнюй.
— Я нікуди не поїду, — він теж підвищив голос. — Я постійно десь їжджу.
— Ти серйозно?
Він не витримав мого погляду. Я лягла й відвернулася на бік, до нього спиною. Заплющила очі, але напруга не спадала, навіть коли намагалася знайти під ковдрою зручну позу. Під стуленими повіками я все ще відчувала світло лампи. А потім — руки в себе на боці й спині. Він притулився до мене, я відчувала його дихання на шиї, а потім тихі слова.
— У мене є ідея, Гано, чудовий план. Усі вихідні не будемо вилазити з ліжка. Я принесу сюди телевізор, і ми вставатимемо тільки, щоб докласти дрова в кухні…
— Облиш мене! — закричала я, намагаючись випручатися з його обіймів.
Коли ж це вдалося, я зі всієї сили відштовхнула його. Він не перестав мене торкатися, і я вперлася в нього ногами. Він гепнувся на підлогу, трохи вдарився головою об стіну.
— Що ти робиш..?
Задихана, я стежила за його здивованим виразом і болісною гримасою.
— То це й усе, що для тебе важливо? То варто було б давно мені вже сказати!
— Не кричи на мене.
Я стояла навколішки в ліжку й дивилася вниз, як він зводиться на ноги, очі виблискували. Раптом захотілося ридати.
— Мав би мені сказати, що ти вже здався, що тобі все одно. Завтра буде блокування кордонів, там будуть усі…
— Хто всі, прошу тебе?
— Адам і Славек, що організує літні протестні табори, і я там буду теж! Спокійненько валяйся собі в ліжку, я поїду сама!
— Мені цього не треба, — сказав він зі злістю в голосі.
Узяв ковдру й вийшов із спальні. Я загорнулася по саму голову в покривало, відчувала гепання крові у вухах і пришвидшене дихання на подушці.
У всьому селі квітли дерева, на поверхні ставка на площі плавали білі пелюстки в калюжах жовтого пилу. Я чекала перед ворітьми хати номер 11, коли ж з’явиться червона автівка. Тим часом прийшов пан Тушл, у Бертаків ворота були зачинені, інших сусідів теж не було. Зрештою всі з села повміщалися до автівки Анни. Два роки тому звідси виїжджало чотири автівки і в них — майже все село.
Передвиборчий мітинг був цього разу на площі в Тині. Ми стояли перед мерією, кілька розлючених селян. Потім приєдналися до групи людей, яких ми з паном Тушлом знали, щоб не почуватися самотньо в меншості. Міністр приїхав і цього разу. Я послухала його промову, слідкувала за жестами й мімікою. Він уже всього навчився. Був одягнений відповідно, сорочка з краваткою, волосся підстрижене, а замість круглих окулярів — сучасні прямокутні. Говорив про важливість виборів, які мають підтвердити демократичний розвиток у країні після оксамитової революції. Про економічні трансформації. Про міжнародно-політичний зв’язок із Європою й світом. Ми слухали його, але про те головне, що нас турбувало, він узагалі не згадав. Лише відреагував на вигуки з натовпу. Ми долучилися.