Перебуваючи під владою свого божевілля, Абулу ходив вулицями абсолютно голий, безсоромно виставляючи на оглядини свого велетенського пеніса — іноді ерегованого, — ніби то була обручка за мільйон найр. Той пеніс якось породив скандал, про який люди говорили по всьому місту. Певна вдовиця, котра сильно хотіла мати дитину, якось спокусила Абулу — одного вечора повела його за руку до свого будинку, вимила й покохалася з ним. Подейкували, що поки Абулу був із тією жінкою, його божевілля тимчасово пом’якшилося. Коли люди дізналися про це, то почали кликати її дружиною Абулу, і жінка поїхала з міста, залишивши навіженому нищівну пристрасть до жінок і сексу. Скоро по тому поширилися плітки про його щонічні візити до мотелю «Ла Рум». Казали, що кілька проституток регулярно проводили його до своїх кімнат під непроникним покривом темряви. Майже такими ж розповсюдженими були й легенди про прилюдні мастурбації Абулу. Соломон якось розповів нам про божевільного, якого він і ще кілька людей заскочили за мастурбацією під манговим деревом біля Небесної церкви над річкою. Тоді я ще не знав, що йшлося про Абулу, як і не знав, що то воно є — мастурбація. А ще Соломон розповів нам, як у 1993 році Абулу схопили, коли він обвився навколо статуї Мадонни перед великим Собором святого Андрія. Мабуть, він гадав, що то вродлива жінка, котра, на відміну від інших жінок, до яких він скалив зуби, жодним рухом не виказала опору; він обійняв статую й почав її шпокати і стогнати, а навколо зібралися люди й почали реготати, допоки кілька вірян не відтягнули його геть. Врешті-решт Католицька рада зняла осквернену статую і спорудила нову на території церкви, за парканом. А тоді, ніби цього їм видалося замало, ще й обгородила її залізними ґратами.
Утім, попри всі спричинені ним хвилювання, у цій фазі Абулу нікому не завдавав шкоди.
Друга царина божевілля Абулу була надприродною. То був стан, у який він входив раптовим поривом, наче, перебуваючи у цьому світі — вибираючи щось на смітнику, танцюючи під нечутну музику чи роблячи будь-що зі своїх звичайних занять, — він ніби раптом переносився до світу марева. Але в цьому стані він не полишав нашого світу повністю, а перебував одночасно в обох — ногою тут, а ногою там, — стаючи ніби посередником між двома вимірами, непроханим провідником між ними. Його повідомлення призначалися людям цього світу. Він роз’ятрював спокійні душі й роздмухував жорстокість із малих вогників, чим розхитав життя багатьох людей. Він поринав у цю фазу здебільшого вечорами, коли сонце вже вилило на землю свою денну порцію світла. Перетворюючись на Абулу-пророка, він тинявся, співав, плескав у долоні й пророкував. Він пролазив у двори з незапертими ворітьми, як злодій, і роздавав пророцтва усім, кого там бачив. Щоб повідомити про побачене видіння, він міг утрутитися в будь-що — навіть у похорон. Він перетворювався на пророка, страшила, божество, навіть оракула. Однак ці дві іпостасі нерідко змішувалися або переходили від однієї до іншої так легко, ніби переділка між ними була не товща за дівочу пліву. Іноді, зустрівши того, кому мав напророчити, Абулу переходив до іншої фази й видавав своє передбачення. Іноді люди лютували, коли він пробував донести до них свої видіння, — вони, бувало, кривдили його і вивергали на його голову прокльони, сльози й нарікання, як брудний одяг на купу.
Його ненавиділи, тому що вважали, ніби його язик може накликати цілу низку катастроф. Той язик був, мов скорпіон. Видані ним пророцтва плодили серед людей страх перед похмурою долею, що чигала на них. Спочатку на його слова не зважали, але випадок за випадком дедалі частіше спростовували усяку вірогідність того, що його видіння були просто окремими збігами. Найпершим і найвідомішим випадком, коли його пророцтво справдилося, була жахлива дорожня пригода, що забрала життя цілої родини, як він і передбачив. Їхня машина пірнула у найглибшу ділянку Омі-Али неподалік міста Ово, і всі, хто був у машині, потонули — Абулу точнісінько описав усе це заздалегідь. Тоді ще був чоловік, якому він напророкував смерть від «задоволення» — і того чоловіка за кілька днів винесли з борделю, де він помер під час сексу з повією. Такі випадки закарбувалися в пам’яті людей пломенистими літерами і сформували в їхніх душах страх перед пророцтвами Абулу. Усі почали вважати його видіння неуникними, усі повірили, що він є оракулом долі. Відтоді, коли б Абулу не виголосив якесь передбачення, люди настільки вірили в невідворотність описаного, що намагалися йому запобігти. Одним пам’ятним прикладом став випадок, що стався із п’ятнадцятирічною донькою чоловіка, котрому належала велика концертна зала. Абулу напророчив, що вона стане жертвою жорстокого зґвалтування з боку дитини, яку сама виносить. На смерть стривожена таким похмурим майбутнім, що чекало на неї, дівчина вкоротила собі віку й залишила записку, в якій написала, що воліє не дожити до такого.
Минуло достатньо часу, і божевільний став загрозою й жахом усього Акуре. Пісню, що він її співав перед кожним пророцтвом, знав чи не кожен містянин, і всі боялися її почути.
Найбільш прикрою була схильність Абулу зазирати в минуле людей так само, як і в майбутнє, а отже нерідко він руйнував людські королівства порожніх мрій і знімав савани з мертвих і давно похованих таємниць. А наслідки завжди були вельми серйозні. Якось, побачивши, як жінка виходить із чоловіком з машини, він оголосив, що вона «повія». «Tufia! — закричав божевільний і плюнув. — Ти й досі спиш із Метью, другом свого чоловіка, навіть у подружньому ложі? Геть сорому не маєш! Ніякого сорому!» І божевільний, «підпаливши» той шлюб, оскільки після низки заперечень чоловік таки дізнався про зраду і розлучився з дружиною, просто пішов собі геть, і гадки не маючи про те, що він щойно накоїв.
Однак, незважаючи на все це, частина населення Акуре любила Абулу й бажала йому довгого життя, тому що він часто й допомагав людям. Якось завдяки йому вдалося уникнути збройного нападу, оскільки Абулу, передбачивши його, оголосив усім, що четверо чоловіків «у масках і темному вбранні» нападуть тієї ночі на один з районів. Люди викликали поліцію, щоб та наглянула за вулицями, і коли грабіжники з’явилися, поліція їх зупинила. Приблизно тієї ж пори, коли він передбачив пограбування, Абулу також розкрив місце, де ховалися викрадачі маленької дівчинки в очікуванні викупу за неї. Дівчинка була дочкою одного з політиків штату. Послухавшись детальних вказівок Абулу, поліція заарештувала викрадачів і звільнила дівчинку. Абулу знову заслужив подяку, і люди казали, що політик заповнив його вантажівку подарунками. А ще говорили, що політик навіть подумував доправити його до психіатричного шпиталю на лікування, але йому заперечили, сказавши, що коли Абулу позбудеться свого божевілля, то з нього більше не буде жодної користі. Абулу завжди вдавалося уникати психіатрів. Після того випадку, коли він пройшов по битому склу, його відвезли до психіатричної лікарні, але, перебуваючи там, він опирався лікарям, погрожував їм різними наслідками за утримання здорової людини і говорив, що його незаконно ув’язнили. Коли це не допомогло, він перейшов до самовбивчого голодування, відмовляючись навіть пити воду, попри всі спроби його напоїти. Побоюючись, що Абулу помре від свого посту, і через те, що він почав вимагати адвоката, його відпустили.
7
Сокольнича
Ширшає коло, яким сокіл пливе, і він вже не чує сокольничого.
ати була сокольничою.
Вона стояла на пагорбі й стежила за небом, намагаючись відігнати все лихе, що сунуло по її дітей. У кишенях її розуму лежали копії наших розумів, тож вона вміла легко вловлювати негаразди, ще коли вони тільки починали формуватися, як моряки впізнають у небі зародок майбутньої бурі. Вона іноді підслуховувала за нами, намагаючись ухопити уривки наших розмов, ще до того, як батько поїхав з Акуре. Бувало, що коли ми збиралися в кімнаті братів, один із нас навшпиньки крався до дверей, щоб глянути, чи не стоїть за ними вона. Він зненацька відчиняв двері й ловив її на гарячому. Але, як сокольничий, який дуже добре знає своїх птахів, вона часто успішно за нами слідкувала. Певно, вона вже відчула, що з Ікенною щось не так, та коли побачила пошматований календар М.К.О., зрозуміла, учула, переконалася, що той проходить через метаморфозу. Тому, намагаючись дізнатися, що її спричинило, мати й підлестилася до Обембе, щоб той видав подробиці зустрічі з Абулу.