— О дванадцятій маю співбесіду з Неблетом щодо моєї кар'єри.
— Удачі, — сказала вона.
Щойно інспектор Неблет звернувся до мене за ім'ям, а не за прізвищем, я зрозумів, що попереду на мене чекає велика дупа.
— Скажіть-но, Пітере, — спитав він, — якою ви бачите свою подальшу кар'єру?
Я посунувся на стільці.
— Я думав про карний розшук, сер, — сказав я.
— Ви хочете бути детективом?
Неблет усе своє життя був констеблем, а тому до поліцейських, які не носять уніформу, завжди ставився приблизно так, як звичайні люди ставляться до податкових інспекторів. Тобто, під тиском ти готовий визнати, що без них не обійтися, але своїй дочці одружитися з таким не дозволиш.
— Так, сер.
— А навіщо обмежувати себе карним розшуком? — спитав він. — Чому б не обрати один зі спеціальних підрозділів?
Бо якщо ти досі стажист, тобі не можна казати, що ти хочеш потрапити до підрозділу розслідування вбивств або організованої злочинності, щоб їздити на великій тачці й взуватися в туфлі ручної роботи.
— Я думав почати з початку й поступово просуватися вгору, сер, — сказав я.
— Це дуже розумне ставлення, — сказав Неблет.
Раптом мені спала жахлива думка. А що як вони думають послати мене до «Трайдента»? Це підрозділ, призначений для боротьби зі злочинами в чорних громадах, скоєними зі застосуванням вогнепальної зброї. «Трайдент» завжди шукав чорношкірих офіцерів для виконання жахливо небезпечних завдань під прикриттям, і те, що я мав мішане походження, робило мене підхожим кандидатом. Я не хочу сказати, що вважаю їхню роботу непотрібною, просто особисто я таку роботу навряд чи зможу виконати. Межу своїх можливостей має знати кожний, і переїзд до Пекхема та зависання з бандитами, рекетирами й тими дивними білошкірими худорлявими хлопцями, які не розуміють іронію Eminem, безумовно перевищували мої сили.
— Я не люблю реп, сер, — сказав я.
Неблет повільно кивнув.
— Це корисна інформація, — сказав він, і я вирішив надалі тримати пельку закритою.
— Пітере, — сказав він, — упродовж двох років у мене склалася дуже добра думка щодо вашого розуму та вашого вміння важко працювати.
— Дякую, сер.
— До того ж, ви маєте певний науковий досвід.
Коли я закінчив школу, мої відмітки з математики, фізики та хімії були дещо вищі за пересічні. Якщо десь це і вважається науковим досвідом, то не в науковій спільноті. Принаймні, вступити до університету я не зміг.
— Вам добре вдається викладати думки на папері, — сказав Неблет.
У мене аж живіт звело від розчарування. Я зрозумів, яке жахливе призначення планує для мене лондонська поліція.
— Ми хочемо, щоб ви розглянули перспективу роботи в процесуальному відділі, — сказав Неблет.
Теорія, на якій базується існування процесуального відділу, дуже логічна. Офіцери поліції, як усім відомо, потопають у бюрократії: підозрюваних треба реєструвати, ланцюжок доказів не має розриватися, а «Акт про поліцію та кримінальне провадження» має виконуватися до останньої літери. Роль процесуального відділу — виконувати паперову роботу замість заклопотаного констебля, щоб той скоріше повернувся на вулицю, де на нього лаятимуться, плюватимуть і блюватимуть. Таким чином на вулицях завжди патрулюватимуть констеблі, злочинність буде здолано, і всі добропорядні громадяни нашої країни житимуть щасливо.
Але правда полягає в тому, що ця бюрократія не така вже й обтяжлива — будь-яка найнята на півставки напівосвічена людина впорається з нею менше, ніж за годину, ще й на манікюр час залишиться. Проблема в тому, що для поліцейської роботи треба мати авторитетний вигляд; треба пам'ятати, що сказав підозрюваний, щоб потім спіймати його на брехні. А також треба йти туди, де кричать, зберігати при цьому спокій, бути тим, хто відкриває підозрілий пакунок. Не те щоб уміти водночас і те, і друге неможливо, просто таке трапляється рідко. Таким чином, своєю пропозицією Неблет казав мені, що я не справжній коп, не ловець крадіїв, але я можу зіграти неоціненну роль — заощадити час справжнім копам. Я з жахливою впевненістю відчув, як ці слова — неоціненна роль — невблаганно мчать до цієї розмови.
— Я сподівався на щось більш активне, сер, — сказав я.
— А це дуже активно, — сказав Неблет. — Ви виконуватимете неоціненну роль.
Зазвичай офіцери поліції не шукають виправдання для того, щоб зайти в паб, але одним зі звичайних приводів є традиційна гулянка, на якій споюють стажистів, які щойно стали повноцінними констеблями. Саме з цією метою мене та Леслі потягли через Странд до «Рузвельт Тоуд» — щоб заливати нас там спиртним, доки ми не втратимо можливість стояти вертикально. Принаймні, таким був план.
— Як пройшла співбесіда? — спитала Леслі, намагаючись перекричати ревіння пабу.
— Кепсько, — крикнув їй я. — Процесуальний відділ.
Леслі скривилася.
— А в тебе що?
— Не хочу тобі казати, — сказала вона. — Щоб настрій не псувати.
— Не бійся, — сказав я. — Я витримаю.
— Мене тимчасово призначили до команди розслідування вбивств.
Я ніколи не чув, щоб туди брали відразу після стажування.
— Детективом?
— Констеблем у цивільному одязі, — сказала вона. — Це велике розслідування, їм бракує людей.
Вона не помилилася. Мій настрій було зіпсовано.
Після цього вечірка вже не тішила. Я пробув там близько двох годин, але ненавиджу, коли хтось жаліє себе, а надто коли це роблю я, тож, не маючи можливості занурити голову в відро холодної води, я обрав найближчу до цього альтернативу.
Але на жаль, поки ми були в пабі, дощ надворі скінчився, тож тверезіти мені могло допомогти лише крижане повітря.
Через двадцять хвилин до мене вийшла Леслі.
— Вдягнися, — сказала вона. — Застудишся.
— А хіба холодно? — спитав я.
— Я знала, що ти засмутишся, — сказала вона.
Я вдягнувся.
— Ти вже розповіла своїм? — спитав я.
Окрім матусі, татусі та бабусі Леслі мала п'ятьох старших сестер, які всі мешкали не далі як у ста метрах від батьківської оселі в Брайтлінгсі. Я зустрічався з ними раз або два, коли вони всім своїм табором вирушали до Лондона в шопінгову експедицію. Вони були такі галасливі, що їх можна було б затримати за порушення громадського спокою; єдине, що рятувало їх від цього — поліцейський ескорт, що складався з мене та Леслі.
— Ще вдень, — відповіла вона. — Вони були задоволені. Навіть Таня, яка не розуміє, що це означає. А ти своїм уже розповів?
— Про що? — спитав я. — Про те, що я працюватиму в кабінеті?
— У роботі в кабінеті немає нічого поганого.
— Я просто хочу бути копом, — сказав я.
— Я знаю, — сказала Леслі. — Але чому?
— Тому що хочу допомагати суспільству, — сказав я. — Ловити поганців.
— Тож не заради блискучих ґудзиків? — спитала вона. — Або заради можливості замкнути наручники й сказати «Спіймався, синку»?
— Берегти спокій Королеви, — сказав я. — Нести порядок у хаос.
Вона сумно похитала головою.
— Чому ти вважаєш, що порядок існує? — спитала вона. — Адже ти виїжджав на патрулювання по суботніх вечорах. Хіба це схоже на спокій Королеви?
Я хотів був безтурботно притулитися до ліхтарного стовпа, але трохи промахнувся й мало не впав. Леслі це здалося набагато смішнішим, ніж мені. Вона сіла на сходинку книжкового магазина, щоб перевести подих.
— Гаразд, — сказав я. — А навіщо ця робота тобі?
— Мені вона добре вдається, — відповіла Леслі.
— З тебе не настільки хороший коп, — сказав я.
— Настільки, — сказала вона. — Будьмо чесні: як коп я просто класна.
— А я?
— Ти занадто легко відволікаєшся.
— Неправда.
— Вечір перед Новим Роком, Трафальгарська площа, великий натовп, кілька гопників мочаться у фонтан — пам'ятаєш це? — спитала Леслі. — Ситуація погіршується, гопники починають буянити, а чим тоді займався ти?