— Учора я прийшов із тобою пограти, — вів далі собака. — Але ти, коли мене побачив, чомусь ліг і притиснувся лицем до землі. І я не знав, що з тобою робити. Я хотів лизнути тебе в обличчя, але подумав, що буде дуже некультурно, бо про таке краще запитувати, адже це не всім подобається. Я трохи почекав, але ти просто лежав і видавав якийсь дивний стогін, ніби чайник, який закипає. То я вирішив зайти до тебе іншим разом, коли ти поводитимешся як нормальна людина.
Від такої несподіванки я навіть не знайшовся з відповіддю. Просто сидів і дивився на собачу морду, яка зазирала до мого намету.
— Може, ти вийдеш, — запитав собака, — і ми поговоримо?
І зник за гілками, які загороджували вхід. Я лежав, і навколо було тихо, і я знову подумав, що мені все це привиджається через тривогу й занепокоєння. Тоді я обережно підповз до виходу, визирнув назовні й побачив, що собака сидить до мене спиною, трохи далі, біля того самого дерева, де я його вчора вперше побачив, і чухається задньою лапою. І це було кумедно, бо лапа була чорна, а весь собака рудий, і тому здавалося, що собаку чухає хтось інший. І від цього сюрпризу я, чесно, забув навіть про печиво.
— Не підходь до мене, якщо в тебе блохи, — сказав я.
Я обережно ставлюся до тварин і знаю, що блохи людям від собак не передаються, але від них можна підхопити всілякі хвороби, наприклад лишай, або, якщо вони тебе полижуть, можуть бути глисти, і це також дуже неприємно.
Собака різко припинив чухатися й подивився на мене, обернувшись.
— Немає в мене бліх, — ображено сказав він.
Потім ще секунду подумав і додав:
— Це звичка така. Як у людей, коли вони намагаються щось пригадати.
— А що ти намагаєшся пригадати? — запитав я, щоб напевно перевірити, що в собаки немає бліх. Собака встав і повернувся до мене всім тілом.
— Точно, — сказав він, — Рікі. Я згадав.
— Тебе звати Рікі? — запитав я.
— Точно, — втішено сказав собака. — То ти пограєшся зі мною чи знову ляжеш на землю та стогнатимеш?
Я не знав, що йому відповісти.
— Якщо ти пограєшся зі мною, то зробиш мене найщасливішим собакою на світі. Пограєшся?
Рікі припав на передні лапи й завиляв хвостом. Не знаю, що зі мною відбувалося, але я відчув щось хороше всередині. Собаку хотілося погладити по голові, а це зовсім на мене не схоже. Колись мама з татом думали купити мені песика, щоб я вчився відповідальності, щоб умів піклуватися про інших, щоб я ще про когось думав, крім своїх порядків, але в нас нічого не склалося, бо коли пса мені принесли, я навіть не захотів брати його до рук, бо він був малим і попискував, і від нього незвично пахло.
— Я не буду з тобою гратися.
— Тоді для чого ти мене покликав? — запитав собака.
— Я тебе не кликав, — відповів я.
— Кликав. Учора вночі. Я чув. І прийшов. Ти маєш зі мною погратися.
Він знову завиляв хвостом, і я знову відчув дивне піднесення всередині.
— Ти не відчепишся, якщо я не пограюся? — запитав я.
— Так, — сказав він. — Тобто ні, не відчеплюся, маю на увазі.
— І як з тобою гратися? — запитав я, відчуваючи, що спати мені більше не хочеться. Я подумав, що владнаю цю справу за двадцять хвилин, а тоді вляжуся, накриюся курткою і спатиму, а потім буде світанок, який я точно не пропущу.
— Вигадай щось, — сказав собака. — Наприклад, коли жив у місті, я любив їздити на передньому сидінні машини та хапати ротом повітря з вікна. Це була дуже весела гра, іноді від цього я видавав дивні звуки, як-от шипіння й булькання, і, коли я робив це довго, у мене з очей текли сльози.
— То в тебе був господар? — запитав я. Це здалося мені дивним, бо нашийника в собаки не було, а сам він мав трохи занедбаний вигляд. Але Рікі не відповів на це запитання. Він сказав:
— Якщо ти пограєш зі мною, я розповім тобі історію.
— Для чого мені якісь історії? — запитав я.
— Усі люди люблять історії, — сказав Рікі.
— Я не люблю.
— Любиш, просто ще цього не знаєш. У світі багато речей, які ми любимо, але поки не знаємо про це і навіть не пробуємо дізнаватися. Я тобі розповім, і тоді ти вирішиш, подобається тобі чи ні.
— Ти надто розумний як на собаку, — сказав я.
— А ти надто розумний, щоб жити в лісі, — сказав Рікі.
— Це буде історія про мене? — запитав я.
— Можливо, згодом, якщо тобі сподобається, — сказав Рікі.
Тоді я сказав:
— Гаразд, я пограюся з тобою. Але не тому, що ти хочеш розповісти мені історію, а тому, що ти інакше від мене не відчепишся, а я хочу з'ясувати, куди поділося моє печиво, і лягти спати.