Вийшло першокласно. Я сів біля вогню й відкусив шматочок.
— Ти так легко про мене забуваєш!
Рікі був у мене за спиною, але до вогню не підходив.
— Ну, йди сюди, — сказав я добрим тоном, бо й справді почувався добре через вогонь і хліб. Але Рікі не послухався. Я повернувся до нього. Він мружився на вогонь і перелякано кліпав очима, коли сухе гілля потріскувало.
— Не бійся, він не кусається, — сказав я і знову повернувся до вогню. Я почув, як позаду мене зашаруділо листя й потягнуло запахом собаки. Рікі підійшов ближче й сів. Він сказав:
— Тепло.
— Це називається «ватра», — сказав я після паузи, сам здивувавшись, чому згадав саме це слово. — Колись люди в лісах збиралися біля таких штук і спілкувалися одне з одним або просто дивилися на вогонь. Я про це прочитав у своїй улюбленій книжці.
Я побачив, як Рікі заплющив очі, повернувши мокру морду до тепла.
— Он для чого ще потрібен патичок, — сказав він.
Я дожував хліб і, як Рікі, також підставив обличчя до вогню. Було тепло, сухо і спокійно, і страх, що пронизав моє тіло, відступив. І я подумав: невже справді собака приходить і все минає?
— Мені сподобалася гра, — сказав Рікі, — хоча ти був злий.
— Я не був злий, я був переляканий, — сказав я.
— Чому? — запитав Рікі.
— Тому що боявся, бо блискавка могла влучити в намет.
— Ти впевнений, що боявся саме цього? — запитав він.
— Так, — відповів я.
— Добре, коли можна розуміти, чого саме боїшся, — сказав Рікі. — Бо іноді не розумієш, і це погано. Хочеш, я розповім тобі історію?
Я подумав, що слухати історії біля ватри доречно.
— Давай, — сказав я.
У звичайному місті був звичайний будинок зі звичайною квартирою, а в ній жила звичайна сім'я: тато, мама і син. Але про батьків розповідь не йтиме, а більше про хлопчика, бо він — герой цієї історії.
І я побачив, як темрява між деревами оживає, розсувається, і замість неї з'являється хлопчик, який сидить за столом у просторій кімнаті.
Хлопчик був настільки звичайний, що про нього навіть важко щось особливе розповісти. Він бавився звичайними іграшками та читав звичайні книжки, до восьми років спав із нічником біля ліжка, а до дванадцяти років просив батьків не вимикати світло в коридорі, щоб воно могло хоч трохи освітлювати його кімнату. У шкільному журналі за алфавітом він був нижче від середини, тому вчителі найчастіше оминали його увагою. Він завжди схиляв голову аж до парти, коли запитували, хто хоче піти до дошки.
— Це хлопчик із попередньої історії? — запитав я.
— Важливо те, що це — інша історія, — відповів Рікі.
На уроках фізкультури хлопчик соромився скакати через козла та грати у футбол з іншими дітьми, тому мама-лікарка часто виписувала йому довідки, які звільняли його від занять у спортзалі. Хлопчик виростав замкнутим, ні з ким у класі не дружив і міг по кілька днів ні з ким не розмовляти. Вчителька викликала батьків до школи, просила якось розважати дитину, але вони вже нічого не могли вдіяти, бо страх міцно сидів у ньому від того моменту, як уночі залишили увімкненою лампу в його кімнаті.
Хлопчик переходив із класу в клас, отримував звичайні оцінки, уникав інших дітей, бо йому здавалося, що вони з нього насміхатимуться, він не міг нікому дивитися в очі, бо думав, що спровокує цим якусь ворожість і через це вляпається в небажане.
Найбільше хлопець любив сидіти вдома з книжками, він навіть ніколи не гуляв зі мною.
— І тут ти є, — сказав я та кинув у вогонь мокрий патичок.
Він якось довчився до останнього класу, йому поставили середні оцінки за те, що він розповів усе, що його просили. Батьки купили йому сірий костюм, чорне взуття і краватку. За кілька днів мав відбутися останній урок і випускний. Хлопцю давно подобалася одна дівчина з протилежного класу, і він хотів запросити її потанцювати під час випускного, але він ніколи не говорив із нею і навіть в очі їй не міг подивитися.
Ще більше хлопець боявся про це із кимось поговорити, щоб із нього не почали глузувати. Він так сильно переживав через це, що кілька ночей не міг нормально спати і йому постійно снилися жахіття. У них ця дівчина або відмовляла йому, або танцювала з іншим хлопцем, який з вигляду був потворний і, може, навіть мав щупальця на обличчі, бо це сон, а вві сні все можливе. Але крім щупалець у цього хлопця була сміливість запросити дівчину потанцювати.