І це все стало гризти мене ще більше, бо я хотіла, щоб мене хтось вислухав і зрозумів, а вийшло, що створила ще одну проблему. Коли твій тато повернувся, я вирішила йому все розповісти. Ми тоді разом повернулися з лікарні, бо тато порізав сильно руку, коли майстрував тобі апарат мисливців за привидами. У нього був піднесений настрій і дуже лагідний вигляд, мені навіть здалося, що мить дуже вчасна.
І тебе також не було в будинку, ти, напевно, грався десь у саду чи був у підвалі — не знаю. І тоді я все розповіла татові. Але він страшенно розсердився, побіг до Олеся й хотів з'ясувати з ним стосунки.
Він намагався виламати йому двері й розбив вікно та порізався тим склом. Сусіди чули весь цей гамір і викликали міліцію, і твого тата забрали без особливих розборів. Я повернулася додому, але тебе ніде не було, я шукала в саду і в підвалі, тоді побігла до озера. Я навіть подумала, що ти потонув… Я гукала, і гукала, і гукала, і майже втратила голос, і так багато плакала, що мої очі ніби затягнули плівкою. А тоді я, безсила, прийшла додому, а ти вийшов мені назустріч, а в тебе на спині був цей апарат мисливців за привидами, який тобі зробив тато.
І, знаєш, Матвію, я дуже хотіла бути тобі хорошою мамою, і я старалася з останніх сил, і тато також старався, будь певен, але просто щось не вийшло. Щось ми зробили не так або чогось не зробили. І я не встигла тобі нічого як слід пояснити, бо саме тоді приїхала твоя бабуся і забрала тебе, поки я виходила до дядька Олеся. Сусіди розповіли їй про наші постійні сварки і про все інше. І я не злюся на неї, бо вона, мені здається, вчинила правильно. Тобі там спокійніше і краще, і я впевнена, що ти вже не сумуєш за нами і за нашим домом. Але я все одно не перестаю сумувати за тобою, і думати про тебе, і з точністю до хвилини вгадувати, чим ти зайнятий.
Мені не залишалося нічого, як піти жити до дядька Олеся, бо твій тато сказав, що мені більше не місце в його домі. А бабуся сказала, щоб я тебе не турбувала, що ти тільки-но заспокоївся, бо для тебе це все дуже великий стрес. І ще сказала, що ти колись виростеш і все зрозумієш. Я не знаю, коли саме ти прочитаєш цей лист, але я дуже сподіваюся, що ти його все-таки колись прочитаєш і, може, навіть даси мені відповідь.
На конверті є моя адреса.
Я відклав аркуш і спробував зрозуміти, що відбувається. Тоді я подивився на колір листків — вони трохи пожовкли, а отже, давно чекали на мене. Тоді я подивився, чи були написані дати цих листів, бо листи завжди датуються — це звичай. Але дат також не було. На конвертах були моє ім'я та прізвище і адреса, за якою жила бабуся. Тоді я полічив листи. 21. Я розпечатав іще один, і там було написано:
Привіт, Матвію.
Вибач, що не писала тобі стільки часу. Ми переїхали в нову квартиру. Вона значно менша за той будинок, у якому ми жили раніше, але в мене за вікном є сад, а в ньому 13 яблучних дерев, і 3 груші, і 12 вишень.
Я думаю, тобі б у ньому дуже сподобалося, тут багато затінку і дуже смачно пахне. За кілька тижнів вишні достигнуть і їх можна буде їсти цілими пригорщами. Учора я забрала останні речі з татового будинку. Я не знаю, чи ви з ним спілкуєтеся, він знову поїхав у відрядження, з ним тепер живе інша жінка.
Вона красива та привітна і не ставила мені ніяких запитань, коли я збирала речі. Лише побажала успіхів.
Це дивно прозвучало, але я обіцяла собі ставитися до всього легко, щоб уникнути зайвих проблем.
Я й так забагато наускладнювала останнім часом, і мені іноді дуже сумно від цього. У такі моменти я згадую тебе, і мені хочеться зробити те, що часто робив ти: хочеться лягти та притиснутися обличчям до землі й тихенько стогнати. І колись я спробую це зробити.
Я сподіваюся, що в тебе все гаразд, сподіваюся, що тобі подобається в новій школі і що там хороші люди, які тебе не ображають. Дуже хочу тебе побачити, думаю, ти страшенно виріс.
Сильно притискаю тебе до себе і цілую.
Я відклав лист убік і не став більше читати, бо в голові знову запаморочилося, а кімната розгойдувалася. Я відчув, як усередині мене все спочатку сильно стискається, а потім із такою самою силою розтискається. Я відчув, як у голові б'ється серце. Мені стало гаряче, і я закричав.
Я схопив крісло, на яке ставав, щоб дотягтися до фотографії, і щосили жбурнув ним об стіну. Я взяв решту конвертів і почав їх шматувати на маленькі клапті, а ті — на ще менші, я розкидав листівки, які були перемішані з конвертами. Я скакав і бив повітря навколо себе кулаками.