Він запитав, чи я вже десь працював?
Я сказав, так, два дні на складі на іншому краю села носив великі коробки.
Я не знав що в них, хоча мені було дуже цікаво дізнатися.
Важкі коробки були.
Тоді він запитав мене, чому я пішов звідтіля?
Я сказав, тому що став говорити так, як говорять люди, які працюють на складі. І сказав одне слово вдома, через що бабуся заборонила мені туди ходити. Чоловік не став запитувати, що це було за слово.
Але щоб трохи виправити ситуацію на краще і щоб він не подумав про мене погано, я розповів, що люблю їздити на велосипеді й лічити різні цікавинки, які трапляються дорогою. Мені подобається лічити стовпи або будинки, бо вони великі та їх видно, але також я люблю рахувати менш помітні для ліку речі, наприклад ями на дорозі або людей у червоному одязі. Хоча, мабуть, червоні речі — це те, що можна віднести до помітного. Я сказав, що знаю, скільки в нас удома звичайних тарілок, і скільки глибоких, і скільки ножів, і виделок, і ложок.
Особистих досягнень у мене поки що немає, бо мені складно вибрати щось одне, чим я міг би займатися зі всього-всього, що пропонують. Я вмію трохи грати на гітарі, трохи малювати, а ще я добре їжджу на велосипеді.
Він подякував мені та сказав, що вони обов'язково зі мною зв'яжуться.
Але вони не зробили цього.
Зате я навчився розповідати трохи більше про себе.
Навколо мене двісті сорок одне дерево.
Це з тих, що близько і я можу їх полічити.
Дуби, клени, граби та буки.
Далі також є дерева, але вони не відіграють особливого значення в моєму житті, бо не дають тіні і я не чую, як вони шелестять листям.
Я лічу все навколо без особливих емоцій, механічно, але тільки тоді, коли треба щось зрозуміти й запам'ятати. Це допомагає думкам у моїй голові триматися купи й бути зрозумілими. Також мене це заспокоює, від цього речі навколо стають моїми.
Я знаю, що в мене із собою:
1) 1 пара спортивних штанів + 1 на мені;
2) 1 пара кросівок (на мені);
3) 2 пари трусів + 1 на мені;
4) 2 пари шкарпеток + 1 на мені;
5) 1 теплий светр, 1 куртка;
6) 1 блокнот;
7) 1 ручка + 1 помаранчевий олівець;
8) 1 підручник з географії на 234 сторінки у палітурці;
9) 2 футболки + 1 на мені;
10) 5 коробок сірників;
11) 1 армійський ніж, у якому: 1 ніж, 1 викрутка, 1 відкривачка для пляшок із пивом, 1 відкривачка для бляшанок,
1 пилка;
12) 3 дволітрові пляшки води;
13) 2 банки сардин;
14) 2 банки квасолі;
15) 1 кілограм 300 грамів митої моркви;
16) 2 буханці хліба;
17) 2 пачки сухарів;
18) 2 пачки печива;
19) 1 пакетик цукерок «Червоний мак»;
20) 1 залізна тарілка;
21) 1 виделка;
22) 1 пачка знеболювального;
23) 1 мило;
24) 1 зубна щітка;
25) 1 великий рюкзак, з яким дідусь колись їздив на риболовлю.
Від цього переліку мені стало спокійніше, я подумав, що в мене насправді чимало всякого є і я тут якось проживу. Через це я перестав звертати увагу на дихання і нарешті заснув.
Мені ніколи не сняться сни, ну або я просто їх не пам'ятаю.
Сон — це ніби кіно в голові, герой у ньому найчастіше ти сам. Бувають сни, у яких ти можеш стати ким завгодно і навіть керувати подіями, ніби в комп'ютерній грі.
Якось дорогою зі школи додому сусідка-однокласниця розповідала, що їй наснилося, ніби її кіт, який одного разу пішов із дому й не повернувся, знову з нею, грається і мурчить, улігшись їй на груди. Прокинувшись, вона заплакала.
Я сказав, що це дуже сумний сон і що не хотів би, щоб мені колись таке наснилося. І подумав, добре, що мені нічого не сниться, бо це зайвий привід засмучуватися, навіть коли це хороший сон, як-от кіт, за яким ти дуже сумуєш, чи щось подібне.
Якби я міг обирати сценарій свого сну, то обрав би життя на острові в океані. Я був би ідеальним Робінзоном Крузо, адже мені подобається іноді перебувати в просторі, де більше нікого немає.
Колись — тоді я ще жив удома і був трохи меншим — я залазив за шафу, місця за якою вистачало, якраз щоб стояти, і притискався носом до стіни, і ніхто мене не займав, і я стояв так годинами, і від цього мені було дуже спокійно.
А ще я люблю воду. Я знаю з підручника, що вона з'явилася на Землі мільярди років тому. Я ніколи не лічив аж до такого великого числа. І ще я ніколи не був на морі, але дуже хочу колись туди поїхати.
Одного разу я сів біля озера, дивився на воду і долічив до десяти тисяч трьохсот сорока, і було мені дуже спокійно, і я не думав ні про що погане.