Я не змогла знайти іншого виконавця, бо роль нікому не подобалася, і зрештою взялася за неї сама. Олів Кірк обрали в організаційний комітет концерту, і тепер вона безперестанку капостить мені. Та все ж я наполягла на тім, щоб запросити співачку — пані Ченнінг із Шарлоттауна. У неї дивовижний голос, і послухати її зійдеться стільки людей, що ми зберемо набагато більшу суму, аніж змушені будемо сплатити їй за виступ. Олів Кірк запевняла, що наших тутешніх талантів буде цілком достатньо, а тепер Мінні Клоу не хоче співати в хорі, щоб не осоромитися перед пані Ченнінг. А Мінні — наше єдине добре контральто! Часом я впадаю в такий відчай, аж хочу вмити руки в усій цій історії, та потім, розгнівано покружлявши кімнатою, заспокоююся й знову беруся до справи. Нині я переймаюся, що в дітей Айзека Різа почнеться кашлюк. Усі вони страшенно застудилися, а п’ятеро з них мають відповідальні ролі в нашому концерті, і що я вдію, як раптом у них таки буде кашлюк? Скрипкове соло Діка Різа — це один з наших коронних номерів, а Кіт Різ бере участь у всіх драматичних сценках, і троє менших дівчат повинні марширувати із прапором. Я кілька тижнів репетирувала з ними, а тепер здається, наче всі мої зусилля зійдуть нанівець.
У Джимса з’явився перший зубик. Я дуже тішуся, бо невдовзі він матиме дев’ять місяців, і Мері Ванс натякала, що відсутність зубів у такому віці — то серйозне порушення розвитку. Він не повзає, як більшість дітлахів, але рачкує й носить речі в роті, немов цуценя. Ніхто не закине йому порушень розвитку щодо рачкування: він навіть дещо випереджає свій вік, бо в Моргана сказано, що загалом діти рачкують, починаючи з десяти місяців.
Джимс — дуже миле хлоп’я; шкода буде, якщо пан Андерсон так і не побачить сина. Волоссячко в нього теж росте гарно, і я сподіваюся, що він буде кучерявий.
На кілька хвилин, доки писала про Джимса й концерт, я забула про Іпр, отруйні гази та списки полеглих. Тепер думки вертаються з новою силою. Ох, аби ж ми тільки знали, що Джем живий і здоровий! Раніше я сердилася, коли він кликав мене „Стоніжкою“, а тепер, якби він зайшов у передпокій, насвистуючи, зі словами: „Здоров, Стоніжко,“ — я подумала би, що це наймиліше прізвисько у світі».
Рілла відклала щоденник і вийшла в сад. Весняний вечір був дуже гарний. Довгу зелену долину, що тяглася до моря, зусібіч огорнули сутінки, а за нею лежали призахідні луки. Гавань сяяла багряними, лазуровими та опаловими барвами. Кленовий гай убирався в ясно-зелений серпанок свіжого листя. Рілла тужливо озирнулася довкруж. Хто каже, буцім весна — це найвеселіша пора року? Нині їй тяжко було на серці. Пекучим болем озивалися в ньому блідо-рожеві ранки, зірки нарцисів та вітер між гілля старої сосни. Чи зможе вона колись позбутися теперішнього страху?
— Як приємно стрічати вечір на старенькому доброму Острові Принца Едварда, — мовив Волтер, долучаючись до неї. — Я вже й забув, що море тут таке синє, дороги такі червоні, а в потаємних закутках лісу мешкають тільки феї. Так, феї — давні тутешні мешканки. Присягаюся, я міг би відшукати їх кільканадцять попід фіалками в Долині Райдуг.
На мить Рілла відчула себе щасливою — адже то знову був майже колишній Волтер. Вона сподівалася, що журба невдовзі відпустить його.
— А яке синє небо понад Долиною Райдуг! — підхопила вона й собі, поділяючи братів настрій. — Синє… синє… треба сто разів повторити це слово, щоб висловити усю його синяву.
Їх проминула Сьюзен із шаллю, пов’язаною на голові, та садовим реманентом у руках. Док, навіжено блискаючи очима, скрадався за нею.
— Може, небо й синє, — завважила Сьюзен, — та цей котисько увесь день був Гайдом, тож надвечір варто чекати дощу. Про це свідчить і ревматизм у мене в плечі.
— Навіть якщо піде дощ… не думайте про ревматизм, Сьюзен. Думайте про фіалки, що квітнутимуть, коли зійде сонце, — весело… аж надто весело, як видалося Ріллі, мовив Волтер.
Сьюзен обурено глипнула на нього.
— Хтозна-що ти мелеш про ті фіалки, Волтере, дорогенький, — суворо втяла вона, — а ревматизм — то не жарти. Колись ти й сам це збагнеш. Надіюся, я не з тих, хто плачеться повсякчас, буцім у них там пече, а тут крутить, надто тепер, коли новини такі страхітливі. Кепська то хвороба — ревматизм… але я розумію — де його й порівняти з газовою атакою гунів.