Якось надвечір в Інглсайд зайшла Мері Ванс і розповіла, що відпустила Міллера Дугласа до війська.
— Ця історія з «Лузітанією» — то вже занадто, — сердито сказала Мері. — Коли кайзер узявся топити невинних дітей, хтось таки має вкоськати його. Так не може тривати далі. Довго я це обдумувала й нарешті погодилася. Пішла й сказала Міллерові: записуйся, я не проти. Хоча старої Кітті Девіс не переконаєш. Хай усі кораблі на світі потоплять підводні човни, хай усі діти загинуть, вона й бровою не поведе. Проте я тішу себе думкою, що то через мене Міллер лишався вдома ввесь цей час, а не через милу Кітті. Може, воно й не так — але ми побачимо.
І вони побачили. Коли в неділю Міллер та Мері Ванс прийшли до гленської церкви, він уже був в однострої. Білі очі Мері сяяли гордістю за нього. Джо Мілгрейв, який сидів у задній частині церкви, під галереєю, кинув погляд на них, тоді озирнувся на Міранду Прайор і зітхнув так голосно, що на трьох сусідніх лавах парафіяни почули його й зрозуміли, чим він смутиться. Волтер Блайт не зітхнув. Проте Рілла, стурбовано глянувши на нього, завважила вираз, що вразив її в самісіньке серце. Наступний тиждень дівчина згадувала його з болем у душі, хоч зовні здавалося, що Ріллу гнітять лише труднощі, пов’язані з наближенням та підготовкою концерту молодіжного Червоного Хреста. Застуда юних Різів не перетворилася на кашлюк, отож цю заковику було розв’язано. Та щодо решти номерів усе висіло на волоску; а напередодні концерту надійшов вибачливий лист від пані Ченнінг. Вона писала, що не зможе виступити на концерті: її син, який перебував зі своїм полком у Кінгспорті, захворів на тяжке запалення легень, тож вона мусила вирушити до нього.
Члени організаційного комітету нажахано перезирнулися. Що ж робити?
— Отак і стається, коли запрошувати чужих, — буркнула Олів Кірк.
— Мусимо щось удіяти! — мовила Рілла, надто схвильована, щоби зважати на дошкульний тон Олів. — Ми всюди почепили оголошення про концерт… і прийде стільки людей… навіть з міста… а музичних номерів у нас і без того обмаль. Треба знайти когось, хто співатиме замість пані Ченнінг.
— Кого ж ти знайдеш в останню мить? — правила своєї Олів. — Ірен Говард могла б виступити, але навряд чи погодиться після того, як її тут образили.
— Хто її тут образив? — холодно запитала Рілла. Проте весь холод її тону не спантеличив Олів Кірк.
— Ти її образила, — гостро відказала вона. — Ірен усе розповіла мені. Вона була просто-таки вбита горем. Ти веліла їй не розмовляти з тобою до кінця її днів, і вона каже, що й не добере, чим заслужила на таке ставлення. Тому вона долучилася до Червоного Хреста в Лобриджі й більше не ходить на наші збори. Я нітрохи не винувачу її, і вже ж не проситиму зглянутися на нас у нинішній скруті.
— Я теж, — захихотіла Емі Мак-Алістер. — Ми з Ірен уже сто років не розмовляємо. Її завжди хтось «ображає». Але вона — чудова співачка, і люди прийдуть на її виступ так само охоче, як і на виступ пані Ченнінг.
— Якби ти й попросила, нічого не вийшло би, — значущо сказала Олів. — У квітні, щойно ми розпочали підготовку до концерту, я зустрілася з Ірен у Шарлоттауні й запитала, чи не погодиться вона допомогти нам. А вона сказала, що, за всього бажання, не виступатиме на концерті, який організує Рілла Блайт, коли Рілла так дивно поставилася до неї. Тепер уся наша затія зійде на пси.
Рілла пішла додому розлючена й замкнулася у своїй кімнаті. Вона не принизиться до того, щоби перепросити Ірен Говард! Ірен була винна не менше за неї, ще й переповідала всім викривлену версію того, що сталося, удаючи зневажену приголомшену мученицю. Рілла не могла викласти власний погляд на сварку — тоді їй довелося би повторити мерзенний наклеп щодо Волтера. Отож більшість приятельок уважали, що саме Ірен зазнала несправедливої кривди, окрім кількох дівчат, які ніколи не любили її й пристали на Ріллин бік. А втім… концерт, у який Рілла вклала стільки зусиль, от-от мав провалитися. Чотири сольні номери пані Ченнінг були окрасою всієї програми.