— Джо хоче, щоб ми так і вчинили, та я не можу. Коли мама вмирала, останнє її веління було: „Ніколи, ніколи не тікай із женихом, Мірандо!“ — і я обіцяла, що не тікатиму.
Мати її померла два роки тому й Міранда розповідає, буцім колись вона сама втекла, щоб побратися з паном Прайором. Та хоч мені не до снаги уявити Місяця з Баками героєм любовної історії, усе було саме так, і до кінця своїх днів пані Прайор гірко про це шкодувала. Їй тяжко жилося з Мірандиним батьком, і вона вважала, що то кара за втечу, отож і просила Міранду ніколи й нізащо не тікати самій.
Авжеж не можна радити дівчині порушити обіцянку, яку взяла з неї при смерті мати, і я не бачила жодного виходу, крім запропонувати Міранді покликати Джо до себе й побратися, коли батька не буде вдома. Проте Міранда відповіла, що нічого не вийде. Здається, Місяць із Баками щось підозрює, тому нікуди не від’їздить надовго, і, звісно, Джо не дістане відпустки першого-ліпшого ж дня.
— Ні, він поїде від мене, і його вб’ють… я знаю, що вб’ють… і я не переживу цього, — ридала Міранда, і сльози крапали дощем з її обличчя просто на антивошиві сорочки!
Я пишу так не тому, що хочу покепкувати із нещасної Міранди. Просто я вже звикла розповідати про все в комічному світлі, надто коли пишу Джемові, Волтеру й Кену, бо хочу повеселити їх. Мені жаль Міранду, яка любить свого Джо так сильно, як може любити когось лялечка із блакитної порцеляни, і яка страшенно соромиться пронімецьких поглядів свого батька. Здається, і вона зрозуміла це, бо сказала, що віддавна вже намірялася розповісти мені про своє лихо, адже я так співчувала їй упродовж минулого року. Навряд чи це правда. Я була неуважним, байдужим створінням — таким неуважним і байдужим, що нині мені сором згадувати про це… отже, виходить, тепер я змінилася.
Я хочу допомогти Міранді. Як весело й романтично це буде — улаштувати воєнне весілля, ще й позбиткуватися з Місяця з Баками. Проте досі ніхто не знає, як воно вийде насправді».
Розділ 18
Воєнне весілля
— Пане лікарю, дорогенький, — озвалася бліда від гніву Сьюзен, — ця Німеччина геть не має ні страху, ні сорому.
Усі домашні зійшлися на великій інглсайдській кухні. Сьюзен місила тісто на печиво до вечері, пані Блайт пекла хлібці для Джема, а Рілла варила цукерки для Кена й Волтера. Досі вона завжди казала «для Волтера й Кена», та згодом Кеннетове ім’я непомітно й цілком природно вийшло наперед. Тут-таки із в’язанням сиділа кузина Софія. Звісно, усіх гленських хлопців переб’ють на війні — так вона відчувала нутром — але краще для них буде вмерти з ногами в теплі, тож кузина Софія сумлінно й понуро вимахувала в’язальними шпицями.
Цю ідилію порушив розгніваний, схвильований лікар Блайт, який удерся на кухню зі звісткою про пожежу в будинку парламенту в Оттаві. Сьюзен миттю стала так само розгнівана й схвильована.
— Що ще накоять ці гуни? — вигукнула вона. — З’явитися сюди й спалити наш парламент! Де це чувано про таке неподобство?
— Ми ще не знаємо, чи сталося то з вини німців, — відповів лікар Блайт, хай який безсумнівно певний, що саме так і було. — Пожежі іноді виникають без жодних на те причин. Онде минулого тижня в дядечка Марка Мак-Алістера згоріла клуня. Навряд чи ви зможете, Сьюзен, обвинуватити німців і в цьому.
— Не знаю, пане лікарю, дорогенький, не знаю, — поволі й зловісно похитала головою Сьюзен. — Місяць із Баками крутився там того самого дня. Вогонь спалахнув півгодини потому, як він пішов. Це достеменний факт, хоч я не наважуся закидати старості пресвітеріанської церкви підпал чужої клуні без вагомих доказів. Однак, пане лікарю, дорогенький, кожен знає, що двоє синів дядечка Марка пішли на війну, а сам дядечко Марк виступає на всіх зборах Патріотичного товариства, де агітує за вступ до війська. Я так собі думаю, що Німеччина дуже хотіла би поквитатися з ним.
— Я не змогла би виступити на таких зборах, — повагом відказала кузина Софія. — Моє сумління не дозволило б мені просити інших матерів виряджати дітей на війну — убивати й бути убитими.
— Невже? — озвалася Сьюзен. — Бач, Софіє Крофорд, я відчула, що можу попросити про це будь-кого… учора, коли прочитала, що в Польщі не лишилося дітей, молодших за вісім років. Подумай, Софіє Крофорд, — Сьюзен наставила на кузину палець, усипаний борошном, — дітей… молодших… за вісім… років… не лишилося… жодного!