Отак Міранда Прайор і віддалася за рядового Джозефа Мілгрейва в перший день його останньої відпустки. Весілля мало вдатися романтичне, проте не вдалося. Надто багато чинників стояло на заваді романтиці, як то мусила визнати навіть Рілла. Передусім Міранда, попри білу сукню й серпанок, була дрібною, блідою, миршавою, нецікавою нареченою. Окрім того, Джо гірко ридав протягом усієї церемонії, що страшенно роздратувало молоду.
— Я хотіла сказати йому просто там: «Коли ти так побиваєшся через те, що береш мене за дружину, можеш цього не робити», — розповідала вона Ріллі. — Та він же плакав лише тому, що думав, як невдовзі на нас чекає розлука.
До всього, у Джимса, який зазвичай чемно поводився в товаристві, стався раптовий напад сором’язливості, поєднаною із впертістю; хлопчик розплакався й почав на повен голос кликати «Їллу». Ніхто не вивів його з кімнати, бо всі хотіли побачити церемонію, отож Рілла, яка була дружкою нареченої, мусила взяти його на руки й тримати впродовж усього вінчання.
Насамкінець у Вілфреда Лор’є почалися судоми. Пес окопався в куточку, за Мірандиним фортепіано, де видавав химерні, чудернацькі, моторошні звуки. Спершу то були тихі тамовані хрипи, які перейшли в жаский булькіт і закінчилися придушеним гарчанням Ніхто не чув ані слова із промови пана Мередіта, якщо не зважати на кілька безладних фраз, які долинали в миті, коли Вілфред Лор’є замовкав, щоби перепочити. Ніхто не дивився на молоду, окрім Сьюзен, яка не відводила завороженого погляду від обличчя Міранди: решта гостей витріщилися на пса. Міранду бив нервовий дрож, проте й вона заціпеніла, щойно Вілфред Лор’є розпочав свій концерт. Дівчина могла думати лише про те, що її любий песик умирає, а вона не може підійти до нього. Потім вона не здатна була пригадати ні слова з весільної проповіді.
Рілла, хоч і тримала Джимса на руках, намагалася попервах здаватися радісною й романтичною, як то личило дружці, покинула марні спроби й узялася натомість тлумити непроханий сміх. Вона не зважувалася поглянути на жодного з гостей, надто на «жінку небіжчика Енгуса», побоюючись, що сміх цей вихопиться назовні — голосно й геть не жіночно.
Та все ж Міранда й Джо побралися, і в їдальні відбувся весільний бенкет, такий щедрий, аж можна було подумати, буцім страви до нього пеклися й варилися цілий місяць. Кожен приніс із собою гостинець. «Жінка небіжчика Енгуса» принесла великий яблучний пиріг, який поставила на стілець у їдальні й потім необачно сіла на нього. Це не сприяло ані її доброму гумору, ані гарному вигляду її святкової чорної сукні, проте гості були ситі та задоволені й без яблучного пирога. По закінченні свята «жінка небіжчика Енгуса» забрала пиріг із собою, щоби до нього не допалася пацифістська свиня, тобто Місяць із Баками.
Надвечір Міранда й Джо, узявши Вілфреда Лор’є, який устиг цілковито оклигати, вирушили на маяк Чотирьох Вітрів, де дядько Джо працював наглядачем, і де молодята намірялися провести свій короткий медовий місяць. Уна Мередіт, Рілла та Сьюзен помили посуд, прибрали в домі, лишили на столі для пана Прайора холодну вечерю й покаянну записку Міранди, і подалися додому крізь загадковий туманний серпанок зимових сутінків, що огортав Глен Святої Марії.
— Я би й сама хотіла віддатися за солдата, — сентиментально завважила Сьюзен.
Рілла ж була спустошена — можливо, внаслідок надмірної метушні останніх тридцяти шести годин. Весілля розчарувало її: церемонія вдалася сміховинна, а молодята з Міранди й Джо були плаксиві й геть бляклі.
— Якби Міранда так не розгодувала цього нещасного пса, нічого йому не було б, — сердито буркнула дівчина. — Я застерігала її… та вона відказала, що не може мучити бідолашного цуцика голодом, коли невдовзі тільки він і лишиться їй на радість. Мені аж закортіло добряче струснути її.
— Дружба, певно, тішився більше, аніж сам Джо, — озвалася Сьюзен. — Він побажав Міранді відсвяткувати багато щасливих річниць свого шлюбу. Вона була згорьована, бідолашка — але чого ще чекати за цих обставин?