Солдат у Каладіні діяв, більше покладаючись на інстинкти, а не на усвідомлені думки, і помітив — хоча й крутився в повітрі, схоплений жахливим ворогом, — що міг на мить повертати собі можливість рухатися перед кожним новим ударом. Тому, коли поколювання пробігло тілом, Каладін нахилився вперед, а потім різко вдарив Сплавленого головою.
Спалах болю і білого світла засліпив Каладіна. Він крутнувся, відчувши, як хватка Сплавленого ослабла, а потім узагалі зникла. Істота схопила Каладіна за мундир, повисла на ньому і здавалася лише тінню в помутнілих очах Каладіна. Цього було достатньо. Каладін замахнувся до шиї істоти, Сил перетворилася на поясний меч. Вражений у серце, голову або шию Сколкозбройцем, попри свою могутність, Сплавлений помре.
Зір Каладіна відновився достатньо, щоб побачити, як з грудей Сплавленого спалахнуло фіолетово-червоне світло. Він покинув тіло, і його душа — або що воно — стала стрічкою червоного світла. Клинок Каладіна зрубав голову з плечей, але світло вже покинуло тіло.
Буремні вітри! Ця істота виявилася більше схожою на спрена, ніж на співуна. Кинуте тіло провалилося крізь туман, і Каладін ринув за ним униз — рани повністю загоїлися. Він вдихнув другий мішечок сфер, коли приземлився біля трупа. Чи зможе він убити цю істоту? Сколкозброець міг розрізати спрена, але не вбити. Потім вони знову набували звичної форми.
Піт заливав Каладінові обличчя, серце гупало, наче грім. Хоча Буресвітло вимагало рухатися, він заспокоївся і спостерігав за туманом, шукаючи ознаки Сплавленого. Вони були досить далеко від міста, тому він не бачив нікого. Просто затінені пагорби. Порожні.
Бурекляття. Це було близько. Так близько до смерті він не був уже дуже давно. Ще більше насторожувало те, як швидко і несподівано його подолав Сплавлений. Необачно вважати, що він володів вітрами й небом, а тому міг швидко зцілитися.
Каладін розвернувся повільно, відчуваючи вітерець на шкірі. Обережно підійшов до купи решток, яка залишилася від Сплавленого Труп — чи що це було — здавався висушеним і крихким, кольори згасли, як мушля давно померлого равлика. Плоть перетворилася на якийсь камінь, пористий і легкий. Каладін підняв відрубану голову і притис великим пальцем обличчя — воно розсипалося, як порох. Решта тіла так само розвіялася за кілька хвилин, а потім навіть панцир розпався.
Смуга фіолетово-червоного світла вилетіла збоку. Каладін відразу ж злетів, ледве ухилившись від Сплавленого, що утворився зі світла під ним. Істота, однак, відразу ж скинула нове тіло й потоком світла кинулася вгору за Каладіном. Цього разу Каладін вивертався занадто повільно, й істота, виникши зі світла, схопила його за ногу.
Сплавлений поповз угору, використовуючи потужну силу верхньої частини тіла, щоб піднятися по мундиру Каладіна. До того часу як Сил-клинок виникла в руках Каладіна, Сплавлений міцно тримав його ноги обхопили тулуб, ліва рука схопила мостовика за руку з мечем і відвела вбік, а праве передпліччя він впер у горло супротивника. Це змусило Каладіна підійняти голову, і він не бачив Сплавленого, не кажучи вже про те, щоб із ним боротися.
Однак він не потребував переваг. Сутичка з Вітробігуном була небезпечною, бо все, до чого міг доторкнутися Каладін, він міг Підкинути Він влив Буресвітло в супротивника, щоб Викидом відкинути істот)’ Світло чинило опір, як зазвичай при застосуванні до Сплавлених, але Каладінові вистачило сил, щоб подолати його. Каладін Кинувся в інший бік, і незабаром відчув, наче величезні руки розвели їх. Сплавлений пробурчав, потім щось сказав своєю мовою. Каладін випустив Сил-клинок і намагався відтіснити ворога. Зараз Сплавлений світився Буресвітлом, воно здіймалося з нього, як осяйний дим.
Нарешті хватка ворога ослабнула, він відскочив від Каладіна, як стріла, що вилітає зі Сколколука. За мить невпинне червоно-фіолетове світло вирвалося з грудей Сплавленого і знову кинулося прямо до Каладіна.
Каладін ледве вивернувся від нього, Кинувши себе донизу, коли Сплавлений знову втілився й потягнувся до нього. Схибивши, провалився через туман і зник. І знову Каладін виявив, що в нього лишилося замало Буресвітла, а серце шалено калатало. Він вдихнув третій з чотирьох мішечків зі сферами. Вони навчилися носити такі, зашивши з вивороту одягу. Сплавлений знав, що треба спробувати виснажити запас сфер Променистого.
— Ого! — вигукнула Сил, зависнувши біля Каладіна так, щоб спостерігати за тим, що відбувається позаду. — Він вправний, згоден? — Не тільки, — відказав Каладін, оглядаючи безликий туман. — Він атакує з особливою стратегією, не так, як інші. Я слабуватий у рукопашній боротьбі.
Рукопашну боротьбу нечасто побачиш на полі бою. Принаймні не за правилами. Каладін тренувався у строю, усе впевненіше вправлявся з мечем, але минуло вже багато років відтоді, як учився уникати хватки за шию.
— Де він? — запитала Сил.
— Не знаю, — відповів Каладін. — Але ми не обов’язково повинні його перемогти. Треба лише довше протриматися якомога далі від нього, поки не прибули інші.
Минуло кілька хвилин, і Сил закричала: — Там!
Вона перетворилася на стрічку світла, вказавши на те, що побачила. Каладін не чекав подальших роз’яснень. Він Кинувся крізь туман. Сплавлений втілився, але схопив повітря, бо Каладін встиг ухилитися. Тіло істоти впало, і знову виник потік світла, але Каладін почав рухатися безладно, зигзагоподібно, ухилившись від Сплавленого ще двічі.
Ця істота якось використовувала Пустосвітло, щоб утворювати нові тіла. Усі мали однаковий вигляд, з волоссям, схожим на своєрідний одяг. Сплавлений не відроджувався щоразу, він телепортувався, використовуючи потік світла для переміщення. Вони вже зустрічали Сплавлених, які могли літати, та Інших, що мали здібності, яку Прядильників світла. Можливо, це був той різновид, чиї здібності відображали певним чином здатність Прикликачів потойбічного до переміщення.
Після того як істота матеріалізувалася втретє, вона знову ненадовго припинила гонитву. «Він може телепортуватися лише тричі, а потім має відпочити, — здогадався Каладін. — Щоразу він атакував тричі. Отже, після цього його сили мають відновитися? Або... ні, йому, напевно, потрібно кудись переміститися й добути більше Пустосвітла».
І справді, за кілька хвилин червоно-фіолетове світло повернулося. Каладін Кинув себе від світла, набираючи швидкість. Повітря ревло навколо нього, і до п’ятого Викиду він уже достатньо розігнався, щоб червоне світло не змогло його наздогнати й поблякло десь позаду.
«Не такий уже ти й небезпечний, якщо не можеш мене спіймати, еге ж?» — подумав Каладін. Очевидно, Сплавлений прийшов до того ж висновку, і стрічка світла майнула вниз через туман.
На жаль, Сплавлений, імовірно, знав, що Каладін має намір повернутися в Гартстоун. Тож замість того, щоб летіти далі, Каладін повернув донизу. Він приземлився відпочити на вершині пагорба, порослого скелебруньками, які завдяки довколишній вологості вільно розкинули свої лози.
Сплавлений стояв біля підніжжя пагорба та дивився вгору. Так... та темно-коричнева накидка, яку він носив, насправді була волоссям, що росло на його маківці, довгим і щільно обмотаним навколо тіла. Він відламав панцирний шип з руки — гостру й зазубрену зброю — і спрямував на Каладіна. Імовірно, одним із таких, наче кинджалом, він і бив Каладіна зі спини.
І шип, і волосся, здавалося, означали, що він не був здатен брати із собою сторонні предмети за телепортації, тому не міг носити сфери з Пустосвітлом і змушений був відступити, щоб поповнити запаси.
Сил обернулася на спис.
— Я готовий! — вигукнув Каладін. — Нумо, атакуй.
— Щоб ти втік? — відказав Сплавлений алетійською мовою. Голос у нього був грубий, наче гуркіт каміння. Стеж за мною краєчком ока, Вітробігуне. Скоро знову зустрінемося.
Він обернувся стрічкою червоного світла і залишив ще одне тіло, що розсипалося, коли сам зник у тумані.