«Це не ми, — сказала Вейл. — Я знаю це, Шаллан. Повір».
Вона повірила. І тому стривожилася так сильно, побачивши, що пристрій змінив положення. Це був явний доказ того, що хтось із членів команди брехав їй.
«Гаразд, — мовила Вейл. — Я пригадала всі місця, де скриня зоставалася без нашого нагляду... і це недобре. Було багато можливостей, коли вона лишалася ще в Урітіру. Ми нічого не досягнемо, намагаючись виявити, хто мав доступ до неї, особливо на цій баржі».— Я все ще хочу, щоб ти сама цим зайнялася, — прошепотіла їй Шаллан.
«Тут складно. Повернися на палубу, і ми почнемо».
Однак щойно вийшла, її перехопив Фрактал. Він підійшов, зчепивши перед собою пальці:
— М-м-м... Вибач за те, що сталося раніше. За їхнє надмірне збудження. У них небагато досвіду спілкування з людьми. — У них є свої Променисті, — зауважила Шаллан. — Так. Але це не люди. Це по одній людині на кожного.
— У тебе теж є тільки я.
— Ні! До тебе я вивчав людей. Багато про них говорив. Я дуже відомий. — Відомий?
— Дуже відомий. — Його візерунок прискорився. — Криптики нечасто відвідують міста інших спренів. Нас не люблять. Я пішов. Я спостерігав за людьми в Гадесмарі, оскільки ми планували знову знайти людей для уз. Інші криптики були вражені моєю хоробрістю.
— Так, ти дуже хоробрий, — сказала Шаллан. — Усі знають, що ми, люди, кусаємося.
— Ха-ха. Так, кусаєтеся. І порушуєте свої присяги, і вбиваєте своїх спренів. Ха-ха.
Шаллан скривилася. Це правда, але це робили інші Променисті. Не Променисті з її покоління. Принаймні ніхто зі шляхетних, таких як Каладін або Далінар.
Неподалік, у центрі палуби, троє інших криптиків розмовляли, притулившись головами один до одного.
— Тобі не здається дивним, — спитала Шаллан, — що криптики в підсумку обрали Прядильників світла — орден Променистих, у якому найбільше художників? Ви, ті, хто не може брехати й фактично є ходячими числовими рівняннями?
— Ми можемо брехати, — відказав Фрактал. — У нас це просто погано виходить. Не дивно, що зрештою ми залишилися з вами. Ми любимо вас так, як людина любить нову їжу або нові місця. Крім того, мистецтво — це математика.
— Ні, — образилася Шаллан. — Мистецтво і математика взагалі протилежні.
— М-м-м. Ні. Всі речі — це математика. Мистецтво — це тим паче математика. Ти — математика.
— Якщо так, тоді я — рівняння з помилкою, прихованою так глибоко, що сама ніколи не знайду її, а результат завжди буде неправильним. Потім вона залишила Фрактала і прогулялася по палубі баржі, пройшовши повз кількох спренів піків, у яких крізь щілини в шкірі сяяло розплавлене світло. Високо в небі з’явилися хмари — звичні для цього місця, які тягнулися до далекого сонця, наче дорога.
Ці хмари, здавалося, не рухалися відповідно до звичайних погодних умов, але з’являлися і зникали, коли баржа пливла. Чи це якось пов’язано з кутом, під яким на них дивилися?
«Гаразд, Вейл, — подумала вона. — Що будемо робити?»
«Є кілька способів виявити шпигуна, — відповіла Вейл. — Ми маємо зачіпку, оскільки знаємо, що він нещодавно спілкувався безпосередньо з Мрейзом — і, ймовірно, зробить це знову. У нас також є троє конкретних підозрюваних — прийнятна кількість. Спробуємо два різних способи пошуку шпигуна. Перший — зловити його на брехні або помилці в минулому, потім тиснути, доки він не почуватиметься незручно і не зізнається нам у більшому, ніж збирався. У кожного є свої помилки, через які вони відчувають муки совісті».
— У Променистої немає, — зауважила Шаллан.
«Не будь така впевнена, — відповіла Вейл. — Але якщо цей метод не підійде, спробуємо щось інше — щось, що займе більше часу, але, найімовірніше, спрацює. Ми знайдемо спосіб згодувати кожному підозрюваному свій ласий шматочок неправдивої інформації, а шпигун, своєю чергою, згодує його Мрейзові. Залежно від того, яка саме інформація просочиться, ми визначимо, хто передав дані, й ідентифікуємо нашого шпигуна».
«Досить розумно», — зауважила Промениста.
«Ну, це радше стандартний, а не розумний метод, — відповіла Вейл. — Це перевірений часом метод, і наша найбільша проблема полягає в тому, що Мрейз, напевно, теж знає його. Тому доведеться бути дуже обережними, і план може не спрацювати, оскільки необхідно, щоб Мрейз не тільки отримав цю інформацію, але й не засумнівався в ній і передав нам. На щастя, попереду чекає довга подорож. І якщо жоден із методів не спрацює, зможемо спробувати щось інше. Наразі найважливіше, щоб Шаллан попрактикувалася».
— Мені не потрібна практика, — прошепотіла вона. — У мене є ти. Але Вейл уперлася, тож Шаллан прогулялася по палубі туди, де Ішна допомагала Уа’паму й Унатіві — його двоюрідному братові, котрий керував баржею, — які проявляли предмети.
Так у Гадесмарі створювалося майже все — від одягу до будівельних матеріалів. Спрени не видобували камінь і не пряли нитки; вони забирали душі предметів з матеріального світу, а потім «проявляли» їх. Це означало, що намистина предмета у цьому світі відображала його матеріальну природу.
Уа’пам підняв намистину, оглядаючи її. Шаллан могла відчувати душі речей, торкаючись намистин, хоча у Вейл це виходило гірше, а у Променистої взагалі не було такої здібності. Спрени також відрізнялися за рівнем майстерності в цій галузі, і справжня здатність проявляти предмети траплялася досить рідко.
Уа’пам притиснув намистину до палуби, потім підняв іншою рукою алмазну сферу, що сяяла Буресвітлом. Він втягував Світло, так само як це робили Променисті, вдихаючи його в легені. Вона чула, що це підбадьорює спренів, і вони почуваються енергійними та збудженими. Спрени могли харчуватися Буресвітлом, хоча не потребували його для життя. Цього разу Уа’пам негайно використав це Буресвітло, щоб проявити намистину.
Рука з душею, притиснута до палуби, почала світитися, а потім під нею щось розцвіло. Він встав, і під його рукою з’явився багато оздоблений дерев’яний стіл, зростаючи, наче рослина, з прискореною швидкістю.
— Такий чудовий! — його двоюрідний брат Унатіві заплескав у долоні зі звуком двох каменів, що б’ються один об інший. — Нам пощастило! Гарний стіл.
Уа’пам, плечі якого опустилися від виснаження, кивнув і кинув спустошену сферу Ішні. Спренів не надто цікавила цінність більшості самоцвітів, їм було потрібно лише саме Світло. Намистина, яка була душею стола, зникла, замінена предметом. Цікаво, що реальний стіл у матеріальному світі, наскільки знала Вейл, не постраждав від цього процесу.
Шаллан зосередилася на Ішні, яка тепер намагалася намалювати процес трансформації. Шаллан наказала колишній злодійці попрактикуватись у своїх художніх навичках, щоб та могла краще наслідувати світлооких жінок.
— Ти здивований тим, наскільки хороший цей стіл, — сказала Ішна Унатіві. Вона простягнула руку, щоб доторкнутися до стола. — Ти до цього моменту не знав, що буде створено?
— Ні, — відповів Унатіві. — Зрозумій. Я знаходжу меблі. Знаю, що це меблі. Але наскільки гарні? — спрен піків розвів руками, підтверджуючи своє невігластво.
— Сьогодні ми повинні більше працювати, — пояснив Уа’пам. — Буресвітло в самоцвітах вичерпується, але проявлені речі тримаються довго. Нам не потрібне поповнення протягом багатьох місяців, якщо речі проявив хтось майстерний, — він ударив долонею по столу. — Я майстерний.
— Тож створіть якомога більше вантажу, — сказала Ішна, вказуючи на велику кількість стільців, столів та інших меблів довкола, — перш ніж вичерпається Буресвітло, яке ми дали вам. Потім можете продати те, що створили.
— Так! — погодився Унатіві. — Також двоюрідний брат виконуватиме важку роботу. Він кращий.
— Ти майстерний, — сказав Уа’пам.
— Ти більш майстерний, — Унатіві похитав головою. — Мені потрібні навички. Замість цього ти переслідуєш людей. Втрачаєш розум. Збираєшся битися?
— Одіозум іде, — тихо сказав Уа’пам. — Одіозум прийде сюди. Ми повинні боротися.