Для чоловіків, які тихо розмовляли один з одним, зміни відбувалися тому, що їм знову показали сонячне світло. Нагадали про те, що темрява вже минула. Але, мабуть, найважливіша зміна полягала не просто в усвідомленні того, що ти не самотній, а у відчутті цього. Усвідомленні, що незалежно від того, наскільки самотнім себе вважаєш, незалежно від того, як часто мозок навіює жахливі речі, завжди поруч є інші, які це зрозуміють.
Це не виправить усього. Але то лише початок.
34
Полум’я, що ніколи не згасне
Об’єднання сил змінить і спотворить суть Одіозума. Тому замість того щоб поглинати інших, він їх знищує. Оскільки ми всі по суті нескінченні, йому не потрібно більше сили. Знищення та Роздроблення інших Сколків призведе до того, що Одіозум стане єдиним богом, незмінним і не спотвореним іншими впливами.
— Мені не подобається жодна з цих пропозицій, — сказала Корчака, і її спренка переклала.
Вона нахилилася вперед, щоб зігріти покручені руки — радше за звичкою, оскільки проявлений вогонь давав дуже мало тепла. Його можна було запакувати й носити в кишені — потрібно лише взяти намистину. Цей вогонь більше нагадував зображення, яке мерехтіло й потріскувало, наче справжнє полум’я.
Вейл сиділа з розгорнутим альбомом Шаллан, притулившись спиною до великого шматка обсидіану, удаючи, що малює, а Адолін тим часом радився з Променистими. Досі, попри те що робила найгірші замальовки, вона не змогла виманити Шаллан.
— Жодна з них? — запитав Адолін.
Він стояв, виструнчившись, одягнений у чорну форму з розшитими сріблом манжетами. Відполіровані гудзики ідеально пасували до срібла рапіри в піхвах, що висіла на його стегні.
Він мав приголомшливий вигляд — прекрасний навіть тоді, коли просто стояв біля вогнища у ретельно підігнаній формі. Вогонь чомусь був холодним, хоча мав бути теплим. А Адолін чомусь викликав відчуття тепла, хоча строга чорна форма мала надати йому холодності.
Аршккам, хоча й походила зі значно нижчої верстви, не соромилася виголошувати йому свої думки. Вейл подобалася стара Споглядальниця істини. Занадто багато людей відмовлялися судити про людину без огляду на її вік. Їхня думка про цю жінку, про що свідчило її прізвисько, засновувалася на її прожитих роках.
Вейл же бачила більше. Те, як Аршккам ретельно заплітала своє срібне волосся. Гравійований перстень, який вона носила на правій руці, був її єдиною прикрасою, і на ньому жодного цінного самоцвіту — просто молочно-білий кварц. Вона сперечалася з Адоліном — одним із наймогутніших чоловіків у світі — так само легко, як могла б сперечатися з водоносом. У цій жінці так багато цікавого, але вони ледь знали її.
«Не хочеш помалювати, Шаллан? — подумала Вейл. — Не хочеш вийти й зробити це краще, ніж я?»
Замість цього вона відчула глибоку образу Шаллан. За те, що Вейл розказала Адоліну. За біль, який їм загрожував.
Краще б забути про той біль минулого.
— Ясновельможний, — сказала Корчака Адоліну через свою спренку, — я розумію, чому ви стурбовані. Та-Що-Спить-Наяву прочитала листи Далінара та Ясни й переказала мені зміст. Якщо спрени честі справді такі ворожі, якими здаються, то я сумніваюся, що вони дослухаються до прохань у листах. Та-Що-Спить-Наяву каже, що спрени честі можуть бути досить запальними, і, ймовірно, вони краще розцінять особисте прохання. Однак аргументи, які ви запропонували сьогодні, недостатньо вагомі. Заявити, що якщо вони не погодяться, ви звернетеся до чорнильних спренів? Вони знають, як сильно нам потрібні Вітробігуни — і безсумнівно знають, що чорнильних спренів іще важче завербувати. Ви спробуєте зіграти на їхньому сумлінні, щоб заохотити їх допомогти? Не думаю, що вони відчувають себе винними. Ось у чому проблема.
— Я згоден, — сказав Ґодеке. Поважний Вістрехід із широкою бородою, що нагадувала про його минуле в подвижництві, склав перед собою руки й сидів на перевернутому ящику з-під сухих пайків. — Ми не зможемо переконати їх погодитися, ясновельможний. Погрози теж не допоможуть. Ми повинні вдало представити наше прохання: що нам потрібна допомога і що ми щиро бажаємо, щоб вони переглянули свою відмову від підтримки.
— Зу? — Адолін звернувся до останньої Променистої.
Золотоволоса жінка відхилилася і знизала плечима:
— Я не розбираюся в політиці. Я б сказала їм, що вони бурекляті дурні, якщо думають, що зможуть лишитися осторонь усього цього.
— Твій народ хоче лишитися осторонь, — сказав Ґодеке.
— Мій народ — бурекляті дурні, — Зу знову знизала плечима.
Позаду солдати збирали табір. Був ранок, хоча в Гадесмарі це не мало великого значення, і їм лишився день дороги до Міцної Цілісності. Уже пізно сумніватися, і занепокоєння Адоліна змушувало Вейл нервувати. Якщо їхню делегацію не пропустять, їй доведеться знайти спосіб самій проникнути туди й знайти Рестареса.
Адолін опустив очі та наче похнюпився. Він витратив дуже багато часу, придумуючи ці плани, і Вейл допомагала йому з деякими. На жаль, він був не дуже впевнений у цих ідеях, і реакція решти тільки підтвердила сумніви.
Поки Вейл шукала спосіб його підбадьорити, з’явилася Промениста. На жаль, вона так і не придумала нічого корисного, проте помітила ще декого біля багаття.
— Берил, — несподівано для себе промовила Промениста. — А ти що думаєш?
Статечна жінка — єдина з агентів Шаллан, що була присутня на зборах біля багаття: двоє інших готували сніданок. Вона різко підняла голову, сидячи позаду інших.
— Я... Я справді не знаю, — вона знов опустила очі, червоніючи, як тільки всі подивилися до неї.
— Ти лицарка, — сказала Промениста. — Хоча ще вчишся. Ми відповідаємо за цю місію, так само як і великий князь Адолін. Ти повинна мати власну думку. Нам слід вручити листи чи зробити щось ефектніше?
— Це... лежить занадто далеко за межами мого досвіду, ваша світлосте. Будь ласка.
«Це не вона, — подумала Вейл. — Цього просто не може бути».
— Я ще попрацюю над цими ідеями, — сказав Адолін. — Дякую, Берил.
— Великий князю Адоліне, — звернулася до нього Аршккам. — Є дещо, що не вирішує жодна з цих пропозицій, і я думаю, ви повинні на це зважати. Як ви можете закликати до їхньої честі? Хіба це не головна риса цих спренів? Я підозрюю, що будь-який наш успіх буде залежати від їхньої честі.
Адолін повільно кивнув, а Промениста схилила голову набік. Пропозиція Ясни була спрямована на те саме, що казала Корчака, але Шаллан відчула якусь хибу в аргументах.
«Честь, — подумала Промениста. — Так, Ясна думає як вчена, але не як воїтелька». У її піднесених словах і поспішних висновках відчувалося щось неправильне.
Честь. Як закликати до честі цих спренів?
Адолін відпустив усіх снідати та пішов вислухати доповідь солдата, який спостерігав за дивною групою тукарі, що продовжували слідувати за ними.
Берил встала. Вона одягнула струмисту сукню — не традиційну хаву, а щось на зразок старішого класичного стилю, з об’ємними рукавами, що закривали обидві руки. Жінка підійшла до Променистої, яка все ще сиділа, притулившись спиною до скелі.
Промениста швидко згорнула альбом — не слід, щоб хтось побачив жахливі малюнки Вейл.
— Чому ви попросили мене прийти на цю зустріч, ваша світлосте? — запитала Берил.
— Тобі треба звикати до певної ролі у важливих подіях. Я хочу, щоб ти отримала політичний досвід у контексті нашої нинішньої проблеми. Крім того, ти сама напросилася вирушити в цю подорож, коли Старгайл не зміг.
— Я хотіла побачити Гадесмар. Але, ваша світлосте, я ледве встигла звикнути до того, що я Прядильниця світла. Я не політик, — вона склала руки на грудях і раптом сказала крижаним тоном, оглянувши решту табору: — Мені тут не місце, так? Я не готова.