— Мабуть, приємно — не турбуватися про такі речі, як політика чи стосунки, — промовив Адолін, погладжуючи коня.
Кінь пирхнув так, що Адолінові це здалося зневагою. Ну, можливо, життя коня насправді було набагато складнішим, ніж це могла уявити людина. Маллі, дружина Фелта, підвела до нього Маю. Адолін попросив писарку доглядати за Маєю, поки сам мав справи. Він вказав на ришадіума:
— Ну що?
Було важко домогтися від Маї бодай якоїсь відповіді, але він вважав за краще запитати. Дійсно, йому здалося, що вона кивнула у відповідь. Він сприйняв це як дозвіл і допоміг їй залізти на коня. Перші кілька разів садити її верхи було важко, бо доводилося підставляти якісь ящики й незграбно всаджувати Маю в сідло. Однак тепер вона знала, що робити. І потрібна була лише рука над сідлом, щоб допомогти сісти.
Мая була важчою, ніж здавалася, бо її тіло складалося з товстих шнурів, тугих і щільних, наче м’язи. І все ж, навіть на початку подорожі, слід було докласти зусиль, щоб посадити її в сідло. Це значно полегшило подорож, оскільки вона спокійно сиділа на коні й слідувала за іншими. Крім того, Адолін визнав, що почувався краще, коли Баский наглядав за нею. Ришадіум усе розумів. Треба особливо турбуватися про ту, яка лишила частинку себе на полі бою.
Вони вирушили в дорогу на цілий день, і Адолін очолював колону, хоча Ґодеке і його спренка провели розвідку попереду. У похмурого Вістрехода не лишилося Буресвітла — останнє вони використали минулої ночі, створюючи запаси їжі, яких вистачить на зворотний шлях. Але Ґодеке практикувався в розвідці, коли відпрацьовував навички Променистого.
На початку Адолін намагався виробити остаточну стратегію звернення до спренів честі. Інші мали рацію: ідеї, які він виклав, навряд чи спрацюють. Отже, він почне з листів. Але чи можна розробити резервний план? Проте нічого не спадало на думку, і до полудня він утратив будь-яке відчуття спокою і задоволення, яке знайшов вранці, побувши із Шаллан. З величезним зусиллям він втримався від того, щоб не огризнутися, коли Фелт підійшов ззаду. До цього часу іноземний розвідник був стабільною та цінною частиною місії. Фелт, можливо, став не таким спритним, як колись, але, здавалося, мав шосте чуття під час подорожей невідомими місцями.
— Ясновельможний!
Фелт надягнув старого капелюха з обвислими крисами. Він успадкував його від Башина, коли той звільнився зі служби, і тепер носив на пам’ять. Хоча капелюх і не відповідав уставу, це було однією з небагатьох речей, які сходять з рук для такої людини, як Фелт.
— Ці люди повернули на південь. Схоже, вони більше нас не переслідують.
— Справді? — здивувався Адолін. — Чому саме зараз?
— Угу. Здається дивним, хоча я не можу точно визначити чому.
Адолін оголосив зупинку на перерву та перекус. Меріт підійшов, щоб розвантажити Баского і дати йому відпочити, а Адолін послідував за Фелтом у хвіст невеликої колони. Вони піднялися на невеликий скельний виступ з обсидіану. Тендітні скляні рослини тріскалися і розбивалися під ногами, спрени життя розбігалися в усібіч. Тут вони могли спостерігати за переміщеннями тукарі через підзорні труби.
Дивна група людей тепер була так далеко, що він ледве зміг їх розгледіти у тьмяному пейзажі Гадесмару. Вони справді повернули на південь.
— Навіщо їм переслідувати нас усю дорогу? І тепер вони просто здалися? — спитав Адолін.
— А може, вони й не гналися за нами. Могли просто йти в цьому ж напрямку. Це пояснило б, чому вони завжди намагалися триматися подалі від нас і не наздоганяти.
Обґрунтоване зауваження — насправді, якби ці люди не здалися йому такими незвичайними при їхній першій зустрічі, Адолін, імовірно, припустив би це із самого початку. Йому ж не здалося дивним, що Нотум подорожував тим самим шляхом. Чому він має так сильно перейматися через цих людей?
«З ними справді щось не так, — подумав Адолін. — Те, що вони нишпорили так близько, і те, як спостерігали за нами...»
Адолін поглянув на них через підзорну трубу, хоча на такій відстані зміг розгледіти не більше ніж тіні фігур з факелами в руках.
— Ну, схоже, вони насправді йдуть звідси, — сказав він Фелту, повертаючи підзорну трубу. — Приглянь за ними про всяк випадок, поки ми їстимемо.
Адолін був на півдорозі до початку колони, як раптом усвідомив правду.
Вейл опустила кришку скрині з комунікаційним кубом, потім замкнула її на замок. Вона не завжди могла розраховувати, що шпигун покладе кубик не тим боком після того, як візьме його, тому — використовуючи трюк, якого навчилася від Тин дуже давно, — трохи посипала його пудрою.
Наскільки було видно, за всю поїздку його ніхто не потривожив. Їй потрібно знайти спосіб використати куб як приманку, спокусливо залишивши його без нагляду. Розмірковуючи про це, вона підійшла і взяла в Ішни миску з кашею. Вейл зібралася з духом, щоб з’їсти цю Душезакляту річ. Вона повинна була змусити Променисту взяти на себе їжу. Солдати звикли харчуватися жахливими пайками в польових умовах, хіба ні? Промениста вважатиме за честь з’їсти ці помиї. Це зміцнить її характер і...
Повз неї пробіг Адолін.
Промениста впустила миску і схопилася на ноги. Так біжать на бій. Вона кинулася за ним, рефлекторно намагаючись викликати свій Сколкозброець, що, звичайно ж, не спрацювало. Не тут, у Гадесмарі.
Адолін піднявся на вершину виступу, де Фелт досі спостерігав за їхнім тилом. Промениста почала підійматися, і до неї приєдналися ще двоє солдатів Адоліна. Інші Променисті та агенти — навіть Каменестражниця Зу, яка завжди здавалася такою нетерплячою і збудливою, — просто стояли, дивлячись їм услід із розгубленими виразами облич.
На вершині виступу вона побачила Адоліна, напруженого і настороженого, який щось роздивлявся в підзорну трубу.
— Що сталося? — запитала Промениста.
— Вони переслідували не нас, — сказав Адолін. — Залиш одного або двох спренів наглядати за табором, а потім веди всіх інших за мною! Будьте готові до бою!
З цими словами він зістрибнув з виступу. Його чоботи гепнули по каменю внизу. Бурі! Він же пам’ятає, що на ньому немає Сколкозбруї? Адолін кинувся бігти до далекого каравану тукарі, притримуючи меч у піхвах на поясі.
Промениста стояла на виступі, приголомшена. Невже Адолін збирається пройти весь шлях пішки до...
Ззаду прогримів звук каменю, що кришився. Промениста підскочила із місці, оглядаючи сусідні утворення, шукаючи якусь лавину. Тільки годі зрозуміла, що це був цокіт копит по обсидіану на великій швидкості, коли Баский проскакав повз. Охоплена панікою, Мая вчепилася в його гриву двома руками, але припаси з нього, схоже, вже зняли.
Ледве сповільнивши кроки, Адолін схопив віжки, що звисали, коли Баский зупинився поруч із ним. Адолін зробив дивний стрибок з бігу, а потім скочив у сідло позаду Маї — підсвідомо Промениста не повірила, що такий маневр узагалі можливий.
— От іржавець! — вилаявся Фелт, опускаючи підзорну трубу. — Звідки кінь дізнався про це? Хтось чув, як великий князь Адолін свистів, закликаючи його?
Решта солдатів похитали головами.
— Рушаймо! — наказала Промениста. — Візьміть в’ючних коней і відправте вершників за ними! Я попрошу Фрактала доглянути за нашими речами. Усім іншим приготуватися до відходу!
Вона зібрала їх усіх і повела за собою. На її думку, за навдивовижу короткий проміжок часу. Троє солдатів на конях кинулися в погоню за Адоліном, але вони були набагато повільнішими, ніж ришадіум. І як така велика тварина бігла так швидко!
Промениста рухалася пришвидшеним маршем поряд із Ґодеке і Зу, і вони випередили Корчаку і деяких спренів. Однак, хоча навчання Променистої з Адоліном протягом останніх дванадцяти місяців передбачало неабияку її витримку, вона до цього не робила жодних вимушених маршів.
Вона звикла покладатися на Буресвітло. З ним могла бігти з усіх ніг не втомлюючись. Ґодеке міг ковзати попереду них, рухаючись по каменю, як по льоду. Та в них не залишилося Буресвітла, тому вони рухалися так швидко, як могли. Що там сказав Адолін? Що ці дивні люди не стежили за загоном Адоліна? То за ким же вони тоді стежили?