І вона зрозуміла майже відразу. Люди трималися близько, завжди на виду і, здавалося, хотіли обігнати групу, але так і не наважилися. Сьогодні вони повернули, прямуючи на південь.
У тому ж напрямку, куди вирушив Нотум.
Їхати позаду Маї, що чіплялася за шию Баского, для Адоліна було не особливо зручно. На щастя, ришадіум не потребував особливих вказівок.
Адолін низько нахилився, міцно тримаючи віжки й відчуваючи ритм ударів копит Баского по обсидіановій скелі. Напевно, тукарі планували напасти на Нотума незабаром після того, як його загін покинув портове місто. Але утрималися, як тільки побачили, що група Адоліна рушила тим самим шляхом. Імовірно, остерігалися, що Адолінова команда стане на захист Нотума.
Вони трималися поруч, не наважуючись нападати. Поки нарешті Нотум не повернув на південь, тоді як Адолін продовжував рухатися на захід. Баский уже сильно спітнів, коли вони наблизилися до каравану. Тукарі залишили кількох людей охороняти припаси й послали за Нотумом велику групу зі смолоскипами. Адолін проігнорував тих, хто охороняв запаси. Він нахилився нижче до шиї коня, однією рукою обхопивши Маю за талію, сподіваючись, що помиляється і його побоювання не виправдаються.
Наближаючись, Адолін тривожився все дужче. Різке світло факелів вдарило в очі. Фігури щось кричали.
— Коли ми туди дістанемося, тримайся якомога далі від бою! — сказав Адолін коню. Баский пирхнув на знак незгоди.
— Мені потрібно, щоб ти витягнув мене звідси, — сказав Адолін. — А для цього тобі потрібно перевести дух.
Ришадіуми були набагато більші за звичайних бойових коней і розвивали швидкість, яка, здавалося, кидала виклик їхнім разючим розмірам. Однак вони не були створені для довгого бігу галопом.
А Адолін не був створений для того, щоб битися з великою групою людей наодинці. Решта залишилися далеко позаду. То яким буде план? Якщо Нотум справді втрапив у біду, Адолін не зможе протистояти десятку чи більше ворогів без своєї Сколкозбруї.
Він під’їхав ближче, роздивляючись чоловіків у щільних візерункових шатах тукарі, що тримали в руках смолоскипи й мечі — короткі одноручні абордажні шаблі з крутим вигином. Звичайна зброя для рубання, яку зазвичай вішають на пояс. Тільки у двох ворогів були щити. Про броню навіть не йшлося, хоча він помітив кілька списів, про які йому слід було пам’ятати.
Вони стояли великим колом, оточивши щось у центрі. Адолін зціпив зуби й колінами підштовхнув Баского ближче, щоб краще все роздивитися. Спрени... ухилялися від питань про те, чи можна їх якось убити в Гадесмарі. Він бачив, що в них є зброя, і під час попередньої подорожі матроси Нотума визнали, що спрена можна поранити, і він відчуватиме біль.
«Убити» їх — означало заподіяти їм такий сильний біль, що їхній розум знищиться, і вони стануть схожі на мертвооких.
Прародителю бур! Наблизившись, Адолін зрозумів достатньо, і його найгірші побоювання виправдалися. У центрі кола, на землі, скорчившись, лежала світна фігура, зв’язана мотузками. Більше десятка жвавих тукарі невпинно кололи спрена списами та мечами. Супутники Нотума — троє Шукачів — стояли рядком зв’язані. Можливо, вони стануть наступними, кого піддадуть тортурам.
На щастя, у нападників не виявилося луків, тож Баский проскочив повз них без пригод. І правда, судячи з їхніх поз і відсутності дисципліни, Адолін усе більше переконувався, що це була радше ватага злодіїв, ніж загін солдатів. Навіщо їм нападати на спрена честі? Як вони взагалі потрапили в Гадесмар?
Адолін натягнув віжки, як тільки під’їхав на безпечну відстань. Він сподівався схопити когось із тукарі, але ті залишилися скупченими — двадцяті, людей зі смолоскипами, списами, мечами. Кинувши короткий погляд на Адоліна, вони знову почали штрикати Нотума.
Буря забирай! Як довго може протриматися спрен честі за таких тортур? Адолін озирнувся, шукаючи допомогу, і помітив удалині кілька фігур на конях, що наближалися. Але пройдуть дорогоцінні хвилини, перш ніж допомога наблизиться. Поставити під загрозу місію або вирушити рятувати Нотума самому?
«Під яку загрозу? — подумав він. — Ти навряд чи розумієш, що робиш тут. Доставити кілька листів зможе і будь-хто інший. У тебе самого — лише мундир і меч, Адоліне. То використовуй їх».
Він зістрибнув з Баского.
— Якщо все піде погано, відвези Маю до решти, — сказав він коню. — Я збираюся затримати цих людей.
Баский знову пирхнув. Він звик вступати в бій разом з Далінаром.
— Ні, — сказав йому Адолін. — Тебе можуть поранити.
Мая схопила його за плече напруженою рукою. Усю дорогу вона міцно трималася за гриву Баского, і він відчув від неї жах — можливо, через те, що вона рухалася так швидко. Він подивився на її подряпане обличчя і відчув, як вона стиснула його плече через мундир.
— Якщо я відверну цих людей, Має, чи зможеш ти дістатися до Нотума і звільнити його? — спитав Адолін. — Ти могла б скористатися одним з мечів у сідельних піхвах.
Її відповіддю був низький звук — наполовину гарчання, наполовину скиглення, — і вона ще міцніше стиснула його плече.
— Усе гаразд, — сказав Адолін, розтискаючи пальці спрена. — Це не твоя вина. Залишайся тут! Будь у безпеці!
Адолін глибоко вдихнув і витягнув свій дворучний меч із піхов на плечі Баского. Його меч-посох залишився в таборі, в ящику зі зброєю, разом зі щитом і шоломом. Тож найкращим варіантом проти цього наброду була зброя з найбільшою досяжністю.
Він підняв масивний меч — тонший за Сколкозброєць, але такий самий за довжиною і важчий. Багато фехтувальників, яких він знав, дивилися на ці мечі зверхньо, бо вони поступалися Сколкозбройцям, але з ними можна було застосовувати ті самі прийоми. А ще у дворучному мечі було щось потужне, що завжди подобалося Адолінові.
Він попрямував по чорній обсидіановій землі й почав кричати.
— Гей! — він відвів меч убік обома руками. — Гей, ви!
Це привернуло їхню увагу. Темні фігури відступили від Нотума, який нині нагадував купку тьмяного білого-блакитного кольору.
«Тоді добре, — подумав Адолін. — Треба тягти час». Йому не потрібно перемагати всіх двадцятьох — лише протриматися досить довго, щоб прибули його солдати й допомогли зрівняти шанси.
На жаль, навіть якщо ці тукарі не навчені бою, він був у вкрай невигідному становищі. У юності — тоді його голову переповнювали історії про те, як Сколкозбройні поодинці перемагали цілі роти, — він припускав, що зможе легко впоратися з двома або трьома супротивниками відразу. Він був жорстоко розчарований у цьому припущенні. Так, одна людина могла протистояти багатьом за належної підготовки — але це ніколи не було перевагою. Занадто легко потрапити в оточення й отримати удар ззаду, поки б’єшся з кимось іншим.
Хіба що вороги не знають, що роблять. Хіба що вони злякалися. Тоді можна перешкодити їм скористатися своєю перевагою. Він не переможе тут тільки тому, що перемагав усіх на дуелях.
Він переможе тому, що всі його опоненти вже програли.
— Гей, нумо поговоримо! — промовив Адолін. — У вас там спрен честі. Скільки ви хочете за нього?
Вони відповіли мовою тукарі, і, як і раніше, коли він підійшов до них у таборі, їхні пози виражали ворожість. Вони насувалися на нього з оголеною зброєю, а бородаті обличчя і густе волосся лише підкреслювали похмурий вигляд. Адолін помітив спренів очікування, схожих на величезних лургів, що вешталися за межами поля бою. Він навіть почув удалині виття спрена болю.
— Я не думаю, що ви погодитеся битися поодинці, — сказав Адолін. — Серія дружніх поєдинків? Я битимуся з вами м’якше, обіцяю!
Вони підходили все ближче і ближче, тепер їх розділяло лише кілька футів. Один списоносець ішов попереду інших. Списи були б найнебезпечнішою зброєю, а до тих, хто тримав абордажні шаблі, Адолін міг би дотягнутися.
— Гадаю, що ні, — зітхнув він.
Адолін кинувся вперед, міцно стискаючи дворучний меч. Він відбив удар списа чоловіка, що стояв попереду, потім з потужним замахом зніс йому голову.