Це важче, ніж іноді думають інші: навіть найгостріше лезо може застрягти в м’язах або у хребті. Має значення кут удару і доведення справи до кінця.
Не звертаючи уваги на пролиту кров, Адолін перейшов у полум’ястійку. Швидку. Грубу. Інші тукарі кинулися на нього, і Адолін обійшов їх, намагаючись триматися подалі від безладного строю. Його швидкі рухи вивели суперників з рівноваги, і вони кинулися врозтіч, намагаючись оточити його.
Тренування, на щастя, стали Адолінові в пригоді. Він знав, як продовжувати рухатися, при цьому стежачи за якомога більшою кількістю ворогів. Ненавчені солдати пересувалися групами, дозволяючи обходити їх із флангів і не підпускати до себе зі спини. І вони шарахалися вбік, коли Адолін робив потужні помахи мечем, більше для попередження, ніж власне атакуючи.
Він вивернувся вбік, деякі супротивники подивилися туди, а офіцер, який стояв за їхніми спинами, гаркнув наказ. Вони поплатилися за це відволікання. Адолін врізався в натовп ворогів з флангу, встромивши дворучний меч у бік одному з воїнів, потім ривком витягнув його і навідліг перерізав горло іншому. Одним випадом він розпатрав ще одного списоносця — головну ціль у цьому маневрі.
Противники закричали та в паніці кинулися врозтіч. Списоносець, якого він пронизав, закричав і, спіткнувшись, упав. Навіть звиклі до боїв могли злякатися надзвичайної жорстокості того, хто бився дворучним мечем. Адолінові вдалося зловити останнього тукарі, який забарився і не встиг утекти. Принц завдав сильного удару по його руці.
Тукарі завив, випустив зброю, і Адолін штовхнув його, витягуючи меч, який застряг у кістці. Принц із зусиллям вивільнив свій клинок, розбризкуючи кров, потім розвернувся всім тілом і широко замахнувся, змусивши інших від страху відскочити вбік. Це не був такий же витончений красивий танець, як на дуелі — те, що він любив. Вирувала бійня. На щастя, в цій справі він мав кілька хороших прикладів для наслідування.
Його найкращими союзниками були швидкість і залякування. Як він і сподівався, ці люди відреагували панікою на втрату кількох побратимів у результаті такої швидкої та жахливої атаки. Вони ухилилися від ударів замість того, щоб скористатися своєю чисельною перевагою. Закричали від шоку, гніву та страху, коли Адолін вступив у бій із наступним, ізолюючи супротивника від інших, щоб вони не могли кинутися на допомогу. Адолін завдав кілька швидких ударів поспіль, щоб вибити щит противника, а потім збив його з ніг ударом у ключицю.
Не найчистіше вбивство, звичайно, але кров на мундирі та обличчі Адоліна, мабуть, надала йому страхітливого вигляду, тому що тукарі відступили ще далі, кричачи щось своєю мовою. Тепер, на жаль, настала найгірша частина. Адолін намагався налякати їх, атакуючи найближчого супротивника, але вони не наважувалися вступати з ним у бій, натомість продовжували намагатися оточити його.
Поки ти один на відкритому місці, то просто триматися подалі від ворогів, які намагаються тебе оточити, — важке завдання. Він мусив зосередити всю свою увагу на відскоках назад, використовуючи підсікання, щоб відігнати ворогів, шукаючи лазівку в їхньому захисті, але постійно побоюючись, щоби хтось не опинився в нього за спиною. Адолін міг би це робити дуже довго, поки не втомиться, але врешті-решт вони виснажать його, і він сповільниться.
Він спробував іншу хитрість, перейшовши в каменестійку — захисну позу, яка дозволяла зберегти енергію. Поки вороги кружляли навколо, остерігаючись, наче шиплячої небесної мурени, і лишалося більше часу для прибуття підмоги.
Це дозволило Адолінові наблизитися до Нотума, який стогнав, а його тіло було вкрите дюжиною ран, з яких тонкою біло-блакитною цівкою сочилася імла. На жаль, його пута були міцними — і навіть якби він зумів звільнитися, Адолін сумнівався, що в такому стані зміг би втекти в безпечне місце.
«Продовжуй тягнути час», — подумав Адолін, але ворог знову наближався. Спочатку принц розправлявся з супротивниками швидко й ефективно — але їх усе одно було чотирнадцятеро проти одного, і вороги, здавалося, розуміли, що він приречений. Усе щільніше оточували його, змушуючи продовжувати швидко рухатися і намагатися спостерігати за всіма відразу.
Залишився один чоловік зі щитом, який і вигукував накази. Прибігли четверо — двоє зліва, двоє справа. Лідер, мабуть, мав певний бойовий досвід і не послав в атаку всіх одразу, оскільки хаотична метушня була б Адолінові тільки на руку. Хай краще решта почекає, поки він буде зайнятий, а потім придушить його кількістю.
Тихо вилаявшись, Адолін швидко вступив у бій з першою парою, і його єдиною надією було швидко звалити цих двох, а потім дістатися до пари ззаду. На жаль, вони билися в обороні, піднявши мечі й не вступаючи в повноцінний бій. Він був змушений розвернутися і замахнутися на двох суперників з іншого боку, а потім спробувати повернутися і не лати переднім двом ворогам здолати його.
Адолінові вдалося завдати удару, але оскільки він намагався не потрапити в оточення, ватажок послав на нього інших — вони просто бігли. Бурекляття! Довелося ухилитися вбік, щоб його не збили з ніг. І хоча він зарубав двох, що підбігли до нього, проте виник хаос, чого боявся найбільше. Вороги змогли оточити його, поки він відволікся, намагаючись не дозволити збити себе з ніг.
У метушні на нього насіли двоє з мечами. Вони підібралися так близько, що Адолінові довелося зупинитися у розвороті з дворучним мечем на півшляху. Це дозволило завдати точного удару в горло одному з ворогів, але при цьому спина Адоліна залишилася неприкритою. Адолін почув тупіт чобіт по каменю, спробував розвернутися, але було вже занадто пізно. Чоловік завдав удару списом, він трохи змістився від центру і влучив Адолінові в правий бік, поруч зі шлунком.
Принц застогнав від болю, але мечем відкинув ворога геть. Геєна! Він отримав саме той удар, якого боявся, — невидимий спис уразив Адоліна, поки він зосередився на бої. Його кров почала плямами розпливатися по мундиру, і кінець уже здавався близьким. Цим ворогам не потрібно було перемагати його у видовищній дуелі — їм достатньо просто поранити його кілька разів і дочекатися, поки знепритомніє від втрати крові.
«Але якщо я зможу просто протриматися...»
Вдалині луною прокотилося виття спрена болю. Адолін розмашисто відбився від найближчих ворогів, відлякуючи їх ревом і кількома потужними змахами меча. Однак ватажок послав проти нього чотирьох свіжих мечників. Їм самим було б краще, якби всі мали списи. Але це дало Адолінові лише незначну перевагу, оскільки йому довелося жорстоко битися, намагаючись відігнати їх усіх нещадними ударами. Адолін пишався тим, що, коли один із нападників спіткнувся, він зміг уразити його по незахищеному стегну, через що той із криком упав на землю.
Крики пораненого товариша ненадовго налякали інших нападників. Але ватажок наказав їм повернутися на місце. Можливо, якби Адолін зміг дістатися до цієї фігури, одягненої в синій плащ із жовтим візерунком...
Адолін спробував це зробити, але двоє чоловіків стали на захист свого лідера. Удари чобіт по каменю позаду змусили Адоліна крутнутися на місці, щоб заблокувати удар, а потім знову обернутися. Супротивники танцювали в дивному танці довкола нього, рухаючись різкими й несподіваними ривками. Адолін уже почав втомлюватися, і йому дедалі важче ставало тримати всіх ворогів з одного боку від себе.
До того ж усі нападники виявилися непідготовлені, що могло бути небезпечно. Непідготовлені солдати набагато агресивніші, не розуміючи, що за такої тактики вони, найімовірніше, просто загинуть. Адолін не міг спостерігати за ними всіма, не кажучи вже про те, щоб битися з усіма. Він відчув власну приреченість, коли відскочив від атаки одного з нападників, і його спина зіткнулася з кимось позаду. Невже вони підійшли так близько? Він приготувався до неминучого удару клинка.
Натомість почулося низьке гарчання.
Здригнувшись, Адолін озирнувся через плече і виявив, що фігура, з якою він зіткнувся, притиснулася спиною до нього. Мая витягнула його короткий меч із піхов, але тримала його як палицю, здійнявши руку з мечем угору. Не надто ефективна позиція. До того ж коли ворог наблизився, вона не замахнулася на нього, а просто загарчала.
— Ти не повинна була приходити, — сказав Адолін. Тепла кров з рани стікала по боці та нозі. Він не наважувався спробувати затиснути рану, інакше рука стане слизькою від крові під час бою. — Але спасибі тобі.