Вона загарчала у відповідь. Баский підійшов зліва, повністю ігноруючи накази. Але двоє ворогів, у яких ще були списи, помітили коня і почали його відганяти. Решта тукарі хижо кружляли довкола Адоліна і Маї. Здавалося, їх стривожила новоприбула, хоча Адолін не був упевнений, як довго ще вони сумніватимуться. Вороги скоро зрозуміють, що вона не є особливою загрозою.
Хіба що...
— Має! — крикнув їй Адолін, знову приймаючи стійку з піднятими руками, тримаючи меч у характерній манері, так, як Загель учив його виконувати ранкові ката.
Вона подивилася на Адоліна, і хоча той не міг прочитати вираз її видряпаних очей, щось змінилося в її позі. Здавалося, вона зрозуміла. Вона виконувала це ката разом з Адоліном щоранку, а до цього він робив вправу з нею як зі своїм мечем безліч разів.
На щастя, вона прийняла ту саму позу, тепер тримаючи меч правильним хватом, тож її стійка була достатньо потужною.
— Уперед! — наказав Адолін.
Він почав виконувати ката, і вона робила те саме. Ці рухи не були призначені для справжнього бою, але напарники мали дивовижний вигляд, удвох розмахуючи блискучими лезами.
Ватажок тукарі поглянув на солдатів Адоліна на конях, що наближалися, потім гаркнув команду. Його люди тісніше притиснулися до Адоліна, хоча, здавалося, досі були нажахані Маєю. А хто б не злякався? Мертвоока, що б'ється? Пару ворогів відвернув на себе Баский, який з пирханням наблизився до них.
Найголовніше, що найбільша незручність Адоліна була усунена. Йому більше не потрібно прикривати спину. Навіть поранений, з теплою кров’ю, що заюшила бік, Адолін відчув прилив упевненості. Троє чоловіків кинулися на нього, але Адолін стояв твердо. Ні. Його не відтіснять.
«Ніколи не варто недооцінювати силу солдата, навченого стояти на своєму».
Він гарчав на ворогів, розмахуючи перед ними своїм дворучним мечем, перериваючи їхню атаку, змусивши різко зупинитися. Так, натовп міг здолати одного, і вміння володіти мечем могло стримувати дуже довго, але лише стримувати. Але тренування — це щось більше, ніж просто вміння володіти зброєю. Річ у впевненості.
«Ніколи не варто недооцінювати просту страхітливу силу людини, яка вирішила нізащо не відступати».
Перший ворог кинувся на Адоліна з мечем, але належно не подбав про свою зброю. Гарда відірвалася, тому Адолін відрубав чоловікові пальці, що обхопили руків’я меча, і той впустив його. Дурна помилка; хороший майстер меча завше вчив стежити за руками. Коли цей чоловік закричав, на його місці з’явилися двоє інших. Адолін зробив потужний випад, витягнувши дворучний меч з розмахом, який, очевидно, здивував супротивників, і принц пронизав ним, наче списом, живіт одного з них з відстані в цілу довжину тіла. Повернувся в початкове положення, ступив уперед і розвернувся, вклавши всю свою вагу й інерцію в удар, який вразив другого ворога. Іще одна голова відлетіла вбік.
Рух поруч із ним підказав, що наближаються ще двоє ворогів. Але коли Адолін повернувся до своєї стійки й став спиною до Маї... обоє кинулися геть. З цих людей було досить того, що їхні друзі вмирали на землі у них на очах. Тремтячи, вони з криками втекли, до них приєднався той, який утратив пальці, притискаючи до грудей закривавлену руку.
Сам лідер тукарі кинувся на нього з одним охоронцем, тоді як інші почали розбігатися. Адолін не відступив ні на крок, ухиляючись від випаду охоронця.
«Ніколи не варто недооцінювати бажання.
Триматися.
НЕ ЗДАВАТИСЯ».
Він плечем відштовхнув охоронця, який спіткнувся, потім кинувся вперед і майже встиг знести голову ватажкові — чоловік ухилився якраз вчасно, відбувшись замість цього глибокою раною в плечі. Розкотисті звуки створювали враження, що солдати Адоліна вже близько, хоча це був лише Баский, який гучно тупотів та іржав.
Усе це разом виявилося вже занадто для нападників. Адолін не переміг.
Але тукарі програли, втікаючи туди, де покинули припаси, і рятуючи тих, кого залишили там. Нарешті до них приєднався ватажок.
Коли Фелт та інші прибули за кілька хвилин, вони виявили закривавленого Адоліна, який підтримував Нотума — приголомшеного, але живого, — в оточенні трупів нападників, які наважились на напад, упевнені у своїй непереборній перевазі.
36
Ціна честі
Мені складно усвідомити це, бо, хоча я не є ні Руїною, ні Збереженням, вони — частина мене.
— Я не можу збагнути цього, — Нотум дивився вперед не кліпаючи. — Просто не можу збагнути.
Промениста помітила цю особливість у багатьох спренів Гадесмару: вони забували кліпати, коли їх відволікти чи приголомшити чимось. Вона прогнала спренів потрясіння, які скупчувалися навколо нього, мало не лізучи на коліна. Було так незвично, що всі спрени тут мали фізичні форми, і їх іноді доводилося відштовхувати чимось.
Солдати Адоліна зібралися на сусідньому пагорбі та стежили за ворожим караваном через підзорні труби. Він, на щастя, віддалявся. Агенти Шаллан обережно рилися в кишенях убитих, шукаючи підказки про їхнє походження. Вона помітила, що Васа поклав кілька сферу власний гаман, і вже збиралася накричати на нього, але Вейл умовила її притримати язик. Що ще їм робити? Залишити гроші?
Сфери, як і очікувалося, вже згасли. Буресвітла тут не було. Хоча Ґодеке оглянув рану на боці Адоліна й зробив хороший прогноз, вона воліла б побачити його зціленим. Будь-яку рану може спіткати зараження, особливо при пораненнях живота.
Крім того, Промениста підозрювала, що Нотум теж може використати трохи Буресвітла. Хоча його рани перестали «кровоточити», проте світіння помітно потьмяніло, а живе блакитно-біле забарвлення стало тьмяним, брудно-білим.
Він промовив, усе ще перебуваючи в заціпенінні:
— Чому... навіщо вони це зробили? Люди ніколи не... нападали на спренів. В чому мета, користь, ціль? У такому вчинку немає честі!
Його супутники-шукачі також були звільнені з пут. З досвіду Променистої, бронзовошкірі спрени зазвичай поводилися тихо. Ці троє — чоловік і дві жінки, одягнені в просту форму, — нічого не відповіли. Вони здавалися такими ж спантеличеними, як і Нотум.
— Ми повинні відвести тебе до Міцної Цілісності, — сказав Адолін, який сидів на камені неподалік, — Ґодеке саме перев’язував його рану.
— Ні, — відказав Нотум. — Ні, я вигнанець.
— Ти поранений, і не можна бути впевненими, що ці люди не повернуться, коли ми залишимо тебе, — наполягав Адолін. — Вигнанець ти чи ні, але підеш з нами.
Нотум поглянув на Адоліна, потім на Променисту й потупився:
— Це робить тобі честь, принце Адоліне, але ти маєш зрозуміти, що моя присутність у твоєму загоні завдасть вам шкоди. Я був вигнаний саме через минулу поблажливість до вас. Якщо прибуду з вами зараз, незалежно від причини, це розцінюватимуть як змову між нами.
— Тоді й розберемося, — Адолін скривився, бо Ґодеке туго затягнув пов’язку. — Келек його знає, але це навряд чи матиме значення, бо вони, напевно, проженуть нас попри все.
— Хотів би я, щоб ти помилявся, але маєш рацію, — сказав Нотум.
Промениста приєдналася до своїх агентів. Ішна тихенько розмовляла з Берил, яка сиділа на землі неподалік, перебираючи частину здобичі. Берил вивернуло кілька разів від першого споглядання на трупи, і вона все ще здавалася блідою, хоча завдяки її смаглявій шкірі це не було дуже помітно.
— Обов’язково перевір внутрішні боки перснів та кулонів, — наказала Ішна. — Іноді трапляються написи з іменами.
Берил кивнула. Вона постійно дивилася на закривавлену тканину, якою вони накрили обрубок шиї вбитого тукарі. Приклала руку до губ і показово відвернулася.
«Гаразд, — погодилася Шаллан, — якщо вона і справді Примарокровна, то неймовірна актриса. Я згодна з Вейл. Треба переосмислити свої висновки».