— Ходімо далі, — сказав Адолін іншим, встаючи. — Я хочу відійти якомога далі від решти тукарі.
Знадобилося ще трохи часу, щоб посадити Нотума на коня, а Ґодеке тим часом, як не дивно, почав ходити серед полеглих, оглядаючи їхні обличчя.
— Ґодеке? — гукнула Шаллан.
— Їх залишать тут гнити, — тихо сказав Ґодеке. — Інші не повернуться по них.
— Вони намагалися вбити Нотума і мене, — сказав Адолін.
— Розумію, — відповів Ґодеке, — але ми не знаємо їхньої історії. Це могли бути солдати, які виконували накази. Вони могли заплутатися, вважати спренів честі ворогами. У них могли бути мотиви, про які ми навіть не здогадуємося. Я хочу їх запам’ятати. На той випадок, якщо інші не запам’ятають.
Ох, Вістреходи. Шаллан похитала головою, а потім оглянула Адоліна. Тицьнула його в закривавлений бік:
— Ти зіпсував іще одну форму.
— Замочування в холодній воді й солі може вивести кров, — сказав він. — А ще я прихопив із собою швейний набір. Б’юся об заклад, я легко зможу повернути формі пристойний вигляд.
— І все одно, — вона схилила голову йому на груди, обережно, щоб не торкнутися рани, — тобі треба бути обачним. У нас не лишилося Буресвітла, щоб зцілювати самих себе.
— Але... як же було протягом більшої частини мого життя? — Адолін поклав руку їй на спину. — Може, я справді трохи захопився, Шаллан. Але було добре розуміти, що мені щось до снаги. Досягти успіху. У наші дні я нечасто буваю корисним.
— Адоліне... — вона відсторонилася й уважно оглянула його обличчя. Він усміхався, проте не жартував.
— Пробач, — сказав він. — Це нагадувало жалість до самого себе, так? Я просто втомився. Нумо, ми справді повинні йти звідси.
На цьому розмова не завершилася — вона натисне на нього пізніше, — але зараз, мабуть, краще зробити так, як він сказав. Вони залишили трупи й попленталися через голе обсидіанове поле до свого табору. Десь на півдорозі зустріли криптиків, крім Фрактала, і Корчаку з її спренкою, що повільно йшли назустріч.
Аршккам оглянула їх, задоволено кивнула й повернула назад. На щастя, Нотум уже справді мав кращий вигляд.
— Твоя мертвоока, — сказав він, наблизившись до Адоліна. — Як ти навчив її битися за тебе?
Шаллан глянула на Маю, яка їхала на Адоліновому ришадіумі. Дівчина цього не бачила, але чула, як мертвоока підняла меч і билася поруч з Адоліном.
— Я не вчив її, Нотуме, — сказав Адолін. — Вона сама вирішила допомогти мені.
— Мертвоокі не можуть нічого вирішувати, — відказав Нотум. — У них немає для цього розуму.
— Переглянь свої знання, Нотуме. Може, щось змінилося, коли Променисті почали повертатися. Або деякі мертвоокі здатні на більше, ніж решта.
— Це просто... не має сенсу, — відказав Нотум, але більше не сперечався.
У таборі завзятий Фрактал радісно помахав їм рукою. Шаллан усміхнулася. Що б не сталося, вона могла розраховувати на те, що Фрактал залишиться таким же незграбним, але водночас здатним підбадьорити.
Адолін не дав їм часу на відпочинок. Він наказав напоїти коней і навантажити припаси, щоб можна було йти прямо до Міцної Цілісності. Промениста знову перебрала владу, коли він віддавав накази, і відразу оцінила їхню мудрість. Попри блискучу майстерність Адоліна у фехтуванні, їхній загін майже не був захищеним. Без Буресвітла більшість Променистих ледь могли вважатися воїнами. Адолін був поранений, а Нотум заледве стояв на ногах. Якщо тукарі перегрупуються і вирішать знову напасти... Ну, краще не розглядати цей варіант і спробувати, попри всі труднощі, дійти до твердині спренів честі протягом дня.
Вейл запитала Васу та Ішну про трупи, які вони обшукали. Ті мусили завершити обшук швидко, тому не знайшли багато. На кількох тканих браслетах були візерунки, й Ішна сказала, що вважає їх клановою писемністю тукарі.
Після цього Промениста поговорила з Фракталом, але під час їхньої відсутності нічого незвичайного не сталося. Нарешті, коли припаси навантажили на в’ючних коней, Шаллан узяла гору і за звичкою пішла перевірити комунікаційний куб Мрейза. Відімкнула скриню і швидко заглянула всередину. Вона не очікувала...
Пудра обсипалася.
Придушивши миттєве потрясіння, Шаллан зафіксувала Спогад, потім опустила кришку на скрині й клацнула замком. Вона відійшла, щоб один із солдатів навантажив скриню на коня. Так і стояла, приголомшена. Хтось трохи обтрусив пудру пальцями, і вона чітко це побачила. Куб повернули на місце у правильному положенні, але трюк Вейл з пудрою відкрив правду.
Як... Вона ж перевіряла його раніше. Якраз перед тим, як усі побігли за Адоліном. Але ж вона залишила табір під наглядом...
Фрактала.
— М-м-м-м... — Шаллан підстрибнула, бо тільки зараз помітила, що він стоїть просто позаду. — Насичений день з людьми! Ваші життя завжди такі захопливі. М-м-м...
— Фрактале, — спитала Вейл, — нічого не сталося тут, поки нас не було? Ти впевнений?
— Так, абсолютно впевнений. Ха-ха! Ви хвилювалися, а мені було нудно. Яка іронія! Ха-ха!
«Вейл, це... це неможливо, — подумала Шаллан. — Ми не можемо серед усіх підозрювати Фрактала. Це... Я не можу...»
Але хіба не він стояв поруч, коли вона розказувала Берил секрет, який потім дізнався Мрейз? І вона розповіла йому про проблему з перевернутим кубом, тому не дивно, що цього разу шпигун повернув його на місце правильно.
Променисту це не переконало. І... це ж безглуздо, чи не так? Думати, що Фрактал може шпигувати за нею для Примарокровних? Він любив брехню, але вона сумнівалася, що здатен брехати сам. Принаймні не так, щоб обдурити Вейл.
Шаллан узяла гору і спробувала відкинути цю думку, коли вони вирушили в дорогу. Але думка сама не полишала її. Вейл і навіть Промениста почали загадуватися. У нього була можливість. Він знав про комунікаційний куб і спостерігав за ним тієї ночі, коли вона напилася.
Батько Шаллан належав до Примарокровних, її сім’я була пов’язана з ними ще з її дитинства. Можливо, в ті темні часи сталося щось, що вона забула? Чи може змова тривати так довго?
Її зв’язок з Фракталом однозначно починався ще відтоді. Вона використала його як Сколкозброєць, щоб убити власну матір. Шаллан придушила багато з тих спогадів, але цей факт був безперечним. Вона почала зв’язуватися узами з Фракталом майже десять років тому.
Чи міг він співпрацювати з ними весь цей час? Надавати їм інформацію про її успіхи? Змусити зв’язатися з ними, коли вона вперше опинилася у військових таборах?
Наслідки цього відкриття вразили її до глибини душі. Якщо шпигуном виявився її спрен... чи може вона взагалі комусь довіряти?
Чи зможе продовжувати свої справи? Це викриття було набагато гіршим, ніж якби вона виявила, що шпигунами були Васа чи Інша. Від цього... вона затремтіла. Ледь трималася на ногах.
«Шаллан, — подумала Промениста, — будь сильною. Ми ще не знаємо всіх фактів».
Ні. Ні, вона не може бути сильною. Не тоді, коли зіткнулася з таким.
Вона заповзла глибше всередину й зарюмсала, як дитина. І справді, було щось дивне у Фракталі, в їхній взаємодії весь цей час. У тому, що він приховував її минуле. Хронологія її минулого... попри всі діри в ній... не складалася докупи. Ніколи не складалася...
«Шаллан, будь сильною», — подумала Вейл.
«Візьми гору, — подумала Шаллан. — Ти впораєшся. Для цього ж я тебе створила».
«Намагайся продовжувати свій шлях, — відповіла Вейл, відмовляючись взяти гору. — Просто рухайся далі. Ти зможеш».
Отже, Шаллан неохоче тримала контроль. Коли за дві години Адолін оголосив короткий перепочинок, Шаллан змусила себе швидко зробити ескіз комунікаційного куба у скрині. Спогад був ідеальним, і деталі не брехали. На пудрі справді утворилися сліди пальців. Це був дуже, дуже тонкий шар, майже непомітний. Але її здібності Світлопрядіння дозволяли запам’ятовувати такі деталі.
Шаллан відчайдушно намагалася не звертати уваги на проблему, натомість розглядала довколишні краєвиди, які ставали все більш пагорбистими та скелястими. Тут росли прекрасні скляні дерева, схожі на розплавлену рідину, а їхні широкі кучеряві крони нагадували хвилі, що розбивалися об берег. Так, треба зосередитися на цій красі.