Каладін залишив Тефта з Рлайном і опустився на коліна перед однією з непритомних Променистих — ледь знайомою йому Вістрехідкою, невисокою, з пофарбованим волоссям.
— Що сталося? — спитав він медсестру, яка, здавалося, одразу впізнала Каладіна.
— Вони обоє раптом упали, ясновельможний! Боюся, Лорейн вдарилася головою, в неї кровотеча. Я негайно евакуювала клініку, на випадок, якщо непритомність викликав витік дурман-води.
— Швидко зметикувала, — похвалив її Каладін. Вістреходи, здавалося, поринули в глибшу втрату свідомості, ніж Тефт. У них не смикалися повіки, не було м’язових спазмів.
— Ви коли-небудь бачили таке? — спитала медсестра.
— Щось подібне щойно сталося з моїм другом. Він теж Променистий. — Але не з вами?
«Я завжди виживаю, щоб продовжувати страждати», — подумав Каладін, відчуваючи гірке відлуння спогадів з давнього минулого.
Він відкинув ці спогади.
— Найкраще, що я можу придумати, — це піти до батька. Він найдосвідченіший лікар з тих, кого знаю. Поводься з ними, наче вони знепритомніли, перев’яжи рану на голові. Я повідомлю, якщо щось знайду.
Медсестра кивнула, і Каладін покинув її, допоміг Рлайну підняти Тефта, і вони знову проштовхалися через натовп.
— Чому ти не піднімеш його Викидом? — спитав Рлайн.
— Не можу. Здається, мої Викиди не працюють.
— Тільки на Тефті? Чи взагалі?
Буря забирай, це так по-дурному, що він не перевірив. Каладін опустив ноги Тефта, дістав з кишені мішечок зі сферами та став на коліна, намагаючись зарядити долівку.
Не вийшло. Він насупився, потім спробував інший Викид — той, що змушував речі прилипати одна до одної. Не гравітаційний Викид, а Повний. Той, яким Лопен любив приклеювати людей до стін.
Повний Викид спрацював. Коли він торкнувся черевиком зарядженої частини кам’яної підлоги, черевик прилип. Він без проблем повернув собі Світло. Отже... Адгезія працювала, а Гравітація — ні?
— Поняття не маю, що відбувається, — сказав Каладін Рлайну.
— Це точно не збіг. Ти втратив частину сил? Троє Променистих втратили свідомість? У кількох одразу не може статися напад, так?
— Не може, — підтвердив Каладін, і вони бігцем понесли Тефта, тримаючи його з двох боків. — Ба більше, Рлайне. Я відчуваю якийсь тиск на розум. Я думав, що це через мою хворобу. Але якщо ти кажеш, що почув щось дивне...
Що це означало? Це... це щось схоже на фабріал, який застосував проти нього Сплавлений у Гартстоуні? Багато в чому ці явища були зловісно схожі.
Вони попрямували до центральних сходів. Широкі й високі, вони вели на перші десять поверхів. По них можна було піднятися швидше, ніж у ліфті. Однак ледь вони підійшли до сходів, як з одного з найближчих тунелів пролунав крик.
Каладін і Рлайн завмерли на перехресті. Сферні ліхтарі освітлювали тутешні тунелі, а шари малюнків на стінах закручувалися спіраллю, і коли дивишся в тунель, то здається, що дивишся всередину гайки, просвердленої гвинтом. З іншого боку зібрався схвильований натовп.
— Я перевірю, — сказав Рлайн. — Понесеш Тефта далі?
Каладін кивнув, не бажаючи говорити та дарма витрачати Буресвітло. Він поніс Тефта до сходів, а Рлайн відбіг. Люди, яких минав Каладін, здавалося, не відчували нічого поганого, тільки з цікавістю поглядали на Каладіна і його ношу. Деякі віддавали честь, інші вклонялися, але Променисті часто ходили по цих залах, тож більшість просто відходила вбік.
Він був на півдорозі до першого маршу парадних сходів, як до нього швидко підбіг Рлайн. Люди поступалися йому дорогою, навіть робили забобонні жести, забачивши його.
— Слава бурям, що тепер я можу носити воєнну подобу серед вас, — він підійшов до Каладіна, захеканий від бігу, проте не виснажений. — Не хотів би я так побігати в тупій подобі. — Хтось знайшов у коридорі Каменестража без свідомості. Щось вражає саме Променистих. Ще один Розстворений?
— Схоже на той фабріал, який я знайшов у Гартстоуні, — сказав Каладін. — Але зараз, очевидно, це щось набагато могутніше й потужніше, якщо Променисті втрачають свідомість. Той фабріал, з яким я зіткнувся, мабуть, був якимось прототипом.
— І що нам робити?
— У матері зберігається мій телестиль, через який можна зв’язатися з Далінаром, тож зараз найкращий варіант — це поспішити до клініки.
Інші сходові марші вони проминули миттю, хоча до шостого поверху Рлайн привабив трьох спренів виснаження, схожих на струмені пилу. Він махнув Каладінові, щоб той ішов далі. Вони зустрінуться в клініці.
Каладін іще раз вдихнув Буресвітло і подвоїв зусилля, кинувшись через коридор з Тефтом на плечах. Він протиснувся між людьми, які чекали біля клініки — ще одна дивина, оскільки було вже пізно, — і проштовхнувся у двері.
Зала очікування була освітлена сферами й переповнена стурбованими людьми. Коли мати Каладіна побачила його, негайно почала звільняти шлях.
— Ліріне! Ще один! — гукнула вона.
Каладін помчав коридором до першої оглядової кімнати, де на столі лежала Промениста у формі Аладара. Він упізнав її. Ще одна Каменестражниця.
Лірін, що саме перевіряв її зіниці, підняв голову:
— Раптова непритомність?
— Спочатку я подумав, що це інсульт.
Каладін обережно зняв Тефта з плеча й поклав на підлогу. Швидка перевірка показала, що його друг усе ще дихає, а серцебиття рівне, хоча його обличчя посмикувалося, наче уві сні.
— Ми знайшли й інших, — сказав Каладін. — Різні ордени. Всі непритомні.
— Ще двоє її зброєносців у сусідній кімнаті, — сказав Лірін, киваючи на Каменестражницю. — Друзі й сім’я притягли її сюди, влаштували безлад. Я не знаю, що потрібно, щоб змусити людей не рухати поранених. На щастя, це не схоже на травму шиї.
— Воно вражає лише Променистих, — сказав Каладін.
— А тебе — ні?
— Зі мною щось відбувається, — Каладін відчув, як на нього навалюється виснаження, бо Буресвітло закінчувалося. — Мої сили щось пригнічує і...
Каладін запнувся — його сіпнуло щось нове. Нове, проте знайоме. «Сил?» — подумав він, зриваючись на ноги, і краплинки поту злетіли з його шкіри.
— Сил! — закричав він.
— Синку, лікар має бути спокійним під час...
— Буря тебе забирай з твоїми повчаннями, батьку! — заволав Каладін. — Сил!
«...тут...» Він відчув її голос. Спробував зосередитися на відчутті, і тут щось смикнуло його за душу. Ніби... ніби хтось схопився за його розум, як за простягнуту руку, щоб вилізти з ями.
Тут Сил виникла перед ним у подобі крихітної жінки, тихо бурмочучи крізь зціплені зуби.
— З тобою все гаразд? — спитав він.
— Не знаю! Я була у винарні, а потім... Тефт! Що з ним сталося?
— Ми не знаємо. Ти бачиш Фендорану?
— Ні, її ніде немає. Мій розум наче в тумані. Як це — бути сонним? Я, здається, сонна, — вона зморщилася. — Ненавиджу це відчуття.
Прийшов захеканий Рлайн, навколо якого крутилася стривожена мати Каладіна.
— Келе, я проходив повз людей у залі, вони кричали. У вежі Сплавлені. Це черговий набіг.
— Чому ми не отримали повідомлення телестилеграфом? — запитав Каладін.
— Вони не працюють, — сказала мати. — Ми намагалися написати її світлості Навані, щойно прибули ці Променисті. Активували телестиль, але нічого не відбулося. Він просто впав.
Каладін похолов. Він проштовхнувся повз Рлайна і пішов через коридор до сімейної вітальні. Вона мала вікно, за яким було видно вечірнє небо. Сонце вже зайшло, проте світло, що згасало, осяяло небо, і він побачив, як до вежі спускалися сотні летючих фігур у довгому одязі, заряджених Пустосвітлом.
— Ти помилився, Рлайне, — сказав Каладін. — Це не набіг. Це вторгнення.
Кілька жінок зібралися довкола Руда — він дихав, але був непритомний. Навані дозволила іншим розбиратися з Прядильником світла. Вона перечитала рядки, які написав примарний спрен.