Кроки в коридорі змусили Каладіна сильніше стиснути скальпель у спітнілій руці. Однак ніякий Сплавлений не з’явився. Це був просто його батько, що ніс криваво-червону сферу для освітлення. Побачивши Каладіна, він зупинився, потім рушив далі з перебільшеним спокоєм, по-дружньому всміхаючись. Буря забирай! Якщо його батько начепив на себе такий вираз обличчя, то все дійсно погано.
— Поклади скальпель, синку, — тихо сказав Лірін. — Усе добре. Ти не потрібен.
— Зі мною все гаразд, батьку. Я просто... не був цілком готовий так швидко повернутися до бою. І все.
— Поклади скальпель, і ми все сплануємо.
— Я повинен чинити опір.
— Опір чому? Ми разом з Ларал і мамою повели людей до їхніх кімнат. Паршмени напали не щоб убивати; ніхто не постраждав, крім того дурня Джема, який десь знайшов спис.
— Королева здалася? — запитав Каладін.
Лірін не відповів, хоча все ще не зводив очей зі скальпеля.
— Ні, — сказала Сил. — Принаймні вона розсилала накази. Але Каладіне... вони не протримаються довго. Серед ворогів є Сплавлені та Владні, і... майже кожен Сколкозбройний зараз на війні. Усі Приборкувачі сплесків у вежі зараз непритомні.
Каладін узяв батька за руку.
— Один залишився, — він із зусиллям підвівся на ноги.
— Келе! — через удаваний лікарський спокій Ліріна проступив гнів. — Не будь дурнем. Немає сенсу зображати із себе героя.
— Я нічого не зображаю. Я і є таким.
— То ти підеш битися в такому стані? — провадив Лірін. — Обливаючись потом, з тремтінням рук, ледве здатний стояти на ногах?! Каладін зціпив зуби й рушив коридором до вхідних дверей клініки. Сил приземлилася йому на плече, але не вимагала, щоб він зупинився.
— Ти сказав, що у Джема був спис. Знаєш, що з ним сталося?
— О бурі, синку, послухай мене, — Лірін схопив його ззаду. — Тут не битва для тебе! Вежа пала. Якщо вийдеш туди, втратиш будь-яку перевагу, яка ще лишалася. Буря забирай, вони уб’ють не лише тебе, а й усіх нас.
Каладін завмер.
— Так і буде, — сказав батько. — Що, по-твоєму, вони зроблять з родиною Променистого, який напав на них? Ти, напевно, вб’єш кількох і сам загинеш. Прародитель бур свідок, ти добре все ламаєш. Тоді вони прийдуть і повісять мене. Ти хочеш, щоб це сталося зі мною? З мамою? З маленьким братиком?
— Буря тебе забери, — прошепотів Каладін.
Лірін не дбав про свій порятунок — він не такий егоїстичний. Але він був лікарем. І знав, у які життєво важливі місця встромляти ніж.
З глибини Урітіру лунали крики — вигуки співунів з ритмами. Сплавлені приземлилися тут, на шостому поверсі, а решта бурхливим натовпом наступала знизу.
Дихання Келека... Далінар забрав резерви на битву в Емулі. У вежі залишилося сім гарнізонів, але кожен з них дуже недоукомплектований, складаючись в основному з тих, хто вже перебував поза ротацією, насолоджуючись звільненням. Максимум п’ять тисяч осіб. Усі гадали, що кількості Променистих вистачить, щоб відбити напад на вежу...
Каладін осів, спершись об стіну:
— Ми... потрібно знайти спосіб зв’язатися з Далінаром і Ясною. Телестилі не працюють?
— Жоден не працює. І взагалі всі фабріали, — відповів Лірін.
— Як вони запустили Присяжну браму? — запитав Каладін, всідаючись на підлозі коридору.
— Можливо, з ними Неболами, — припустила Сил. — Але... Не знаю, Каладіне. Щось дивне відбувається з нашими узами. Пролетівши лише на один поверх униз, я відчула, ніби віддаляюся. Починаю забувати. Зазвичай я можу відлетіти на багато миль, перш ніж таке відбувається.
— Ми можемо придумати план, — сказав Лірін. — Якийсь спосіб зв’язатися з Чорношипом. Є й інші способи боротися, синку.
— Можливо, — Каладін зустрівся поглядом з батьком. — Але ти кажеш що завгодно, щоб лишень я не виходив звідси, правда?
Лірін дивився йому в очі й мовчав.
«Я і справді взагалі не у формі, щоб іти в бій, — подумав Каладін. — І... і якщо в їхньому розпорядженні Присяжна брама...»
Лірін спокійно забрав скальпель з рук Каладіна. Той не заперечував. Батько допоміг йому стати на ноги й повів до задніх кімнат, де з Ороденом сиділа сільська дівчинка, заспокоюючи його іграшками. Незабаром увійшла Каладінова мати: її волосся вибилося з пучка, на спідниці — кров. Не її. Напевно, Джема.
Вона пішла обійняти Ліріна, поки Каладін сидів, вирячившись на підлогу. Вежа Урітіру, можливо, продовжувала чинити опір, але він знав: місто давно програло битву.
Як і сам Каладін.
40
Пан або пропав
Інтуїція підказує мені, що силу Одіозума складно контролювати. Посудина зміниться за волею цієї сили. І якщо Одіозум через стільки часу досі воліє руйнувати, то все це через силу.
Доки Навані дісталася до картографічного кабінету, довкола вже вирувала бурхлива діяльність. Бігуни виконали доручення, і вона побачила в коридорах застави з охоронців. Над їхніми головами розвівалися спрени очікування. Солдати на кожній заставі махали їй з очевидним полегшенням.
Картографічний кабінет було освітлено великою кількістю алмазних сфер. Кілька офіцерів у холінській синій формі стояли з якимись чиновниками. Ройон — наймолодший великий князь і єдиний у вежі на цей час — зібрав їх довкола столів. Там лежали розгорнуті мапи нижніх рівнів, притиснуті на куточках.
«Головно капітани, — подумала вона, розглядаючи вузли на плечах свого командного складу. — Один батальйонний лорд». Усі вони були тут у відпустці. Різні гінці, як чоловіки, так і жінки, стояли в очікуванні біля стін.
— Чи є звістки від командира Лайона? — запитала Навані, увійшовши. — Краще було б покликати начальника варти вежі.
— Він лежить без свідомості, ваша світлосте, — сказав один з чоловіків. — Минулого місяця його вибрав спрен...
— От буря! — Навані підійшла до столу, і кілька чоловіків звільнили місце для неї. — То це правда? Постраждали всі Променисті у вежі?
— Гадаємо, так, ваша світлосте, — мовив один з чоловіків.
— Ворожі війська вже на кожному поверсі, ваша світлосте, — сказав старий батальйонний лорд. — В основному Владні в буремній подобі. Лізуть через підвал. А ще Небесні висаджуються на балкони нижніх рівнів.
— Геєна, — пробурмотіла вона.
Ворог захопив приміщення бібліотеки. І колону. Чи не там жив Родич?
Вона знову глянула на батальйонного лорда. Худий чоловік з рідким, коротко підстриженим волоссям, товстою шиєю, попри вік, і пильним владним поглядом. Він...
Вона ще раз оглянула його. Темноокий? Далінар твердо вирішив просувати по службі за заслугами, а не за кольором очей, але темнооких офіцерів усе ще було небагато. Що дивно, деякі темноокі, здавалося, вважали цю переміну такою ж неприродною, як і найбільш зарозумілі світлоокі.
— Як вас звати, батальйонний лорде? — спитала Навані.
— Теофіл. Дев’ята холінська дивізія, піхота. Ми щойно відійшли з лінії фронту в південному Алеткарі. Я поставив своїх людей біля цього сходового маршу, — він показав місце на мапі. — Але... Ваша світлосте, вони застали нас зненацька, а у вежі небагато наших військ. Поки ми мобілізувалися, перший поверх був уже наполовину захоплений.
— Ми не можемо битися зі Сплавленими, — сказав інший чоловік, молодий і знервований, тремтливою рукою показуючи на мапу шостого поверху. — Вони заманюють нас у пастку згори та знизу одночасно. Немає способу стримати їх. Їх ранять, а вони зцілюються, а ще атакують згори. Без Променистих ми приречені. Немає ніякого...
— Заспокойтеся, — веліла Навані. — Ясновельможний Теофіл правильно сказав, що...
Навані запнулася. Він був темнооким, а не ясновельможним. Як назвати батальйонного лорда, який не є світлооким?