Чоловік мовив щось гердазійською. Сил, що сиділа на плечі Каладіна, прошепотіла переклад, але жінка все одно переклала слова чоловіка відразу:
— Темні в коридорах. Вони... залишаться?
— Ми ще не знаємо, — відповів Каладін. — Зараз вам краще залишатися у своїх кімнатах. Ось, я приніс воду і трохи їжі. Думаю, вона створена Душезаклинанням. Завтра ми пошлемо когось зібрати нічні горщики, якщо до цього дійде.
Діставши їжу і воду, він закинув свій рюкзак на плече. Потім вислизнув назад у коридор. Йому потрібно відвідати ще три кімнати, перш ніж зустрітися з батьком.
— Котра година? — запитав у Сил.
— Пізня, — відповіла вона. — До світанку залишилося кілька годин.
Каладін займався доставкою ковдр і води вже годину або близько того. Він знав, що далеко внизу все ще триває бій, і що Навані тримається. Ворог, однак, швидко захопив цей поверх, залишивши охорону і кинувшись униз, щоб розчавити захисників-алеті.
Тож поки вежа ще не втрачена, на поверсі, де перебував Каладін, ще тихо. Сил розвернулася і піднялася в повітря, мерехтячи й стаючи безформною, як хмара.
— Я все ще бачу різне, Каладіне. Червоні смуги. Це спрени спустошення. Думаю, вони патрулюють коридори.
— Ти можеш бачити їх, навіть якщо вони невидимі для людей, правда? Вона кивнула:
— Але вони теж можуть мене бачити. Мій прояв у Царстві пізнання.
Хотілося розпитати далі. Чому, наприклад, Скеля завжди міг її бачити? Чи був він якимось чином частково спреном? Цуп, здавалося, теж уміла це робити, хоча і не зізнавалася. Чи була вона частково рогоідкою? Інші Вістреходи не мали такої здатності. Питання так і не зірвалися з його губ. Він був неуважний і дуже втомився. Дозволив цим думкам вислизнути, коли перейшов до наступної кімнати у своєму списку. Ці, мабуть, ще дужче налякані, оскільки нічого не чули відтоді, як...
— Каладіне, — прошипіла Сил.
Він негайно зупинився, а потім підвів очі й побачив Владного в буремній подобі, який ішов коридором зі сферним ліхтарем у руці та мечем на поясі.
— Гей, ти, — він вимовляв слова ритмічно, але без натяку на акцент. — Чому ти не у своїх кімнатах?
— Я лікар, — відповів Каладін. — Один зі Сплавлених сказав, що я можу перевірити стан здоров’я наших людей. Я доставляю їжу та воду.
Співун зміряв його поглядом, потім махнув рукою, вимагаючи, щоб Каладін відкрив свою сумку і показав, що всередині. Каладін підкорився, навіть не дивлячись у бік Сил, яка вдавала спрена вітру і пурхала навколо, удаючи, що не зв’язана з Променистим, — так, про всяк випадок.
Співун оглянув запаси їжі, потім самого Каладіна.
«Він дивиться на мої руки й груди, — подумав Каладін. — Дивується, чому це лікар має міцну статуру, як солдат». Принаймні його тавро було приховане за довгим волоссям.
— Повернися до своїх кімнат! — наказав співун.
— Інші злякаються, — мовив Каладін. — У вас під боком можуть опинитися істеричні люди — вони спричинять хаос, який завадить вашим військам.
— І як часто ти перевіряв паршменів зі свого села, коли ті були налякані? — запитав співун. — Коли їх заганяли в темні кімнати, замикали всередині й просто ігнорували? Ти хоч трохи турбувався про них, лікарю?
Каладін мовчав. Це не та насмішка, на яку хочуть отримати відповідь. Натомість він опустив очі.
Співун, своєю чергою, ступив уперед і махнув рукою на Каладіна, щоб ударити його. Каладін зреагував не задумуючись, піднявши руку, щоб зловити зап’ястя співуна, перш ніж воно торкнеться його тіла. Він відчув легкий розряд, коли торкнувся руки, прикритої панциром.
Співун вишкірився:
— Лікар, кажеш?
— Ви ніколи не чули про бойового медика? — спитав Каладін. — Я тренувався з іншими, так що здатен захистити себе. Але ви можете запитати будь-кого з мешканців у цій вежі, чи я син лікаря, і вони всі це підтвердять.
Співун грубо штовхнув Каладіна в передпліччя, намагаючись вивести його з рівноваги, але той стояв твердо. Він зустрівся поглядом з червоними очима і побачив у них посмішку. Завзяття. Ця істота хотіла бійки. Напевно, він був злий, що його відправили на таке нудне завдання, як патрулювання коридорів, замість зухвалої й небезпечної місії. Найбільше на світі йому хотілося мати привід відчути трохи азарту.
Каладін міцніше стиснув руку співуна. Його серцебиття прискорилося, і він виявив, що тягнеться до Буресвітла на поясі. Зробити вдих, втягнувши його в себе, щоб покласти край цьому фарсу. Вороги вдерлися до вежі, а він тут просто розносить ковдри?
Він зустрівся поглядом з цими червоними очима. Чув, як калатає його серце. Потім змусив себе відвести погляд і дозволив співунові штовхнути себе в стіну, а потім підставити йому підніжку, вдаривши по ногах. Істота загрозливо нависла над ним, і Каладін опустив очі. Він навчився цього, коли був рабом.
Істота пирхнула і, не сказавши більше ні слова, потупала геть, залишивши Каладіна одного. Він відчував напругу, тривогу, як це часто бувало перед битвою — і всю його втому як рукою зняло. Він хотів діяти.
Замість цього продовжив свій шлях, приносячи розраду жителям Гартстоуна.
42
Броня й зуби
Правду кажучи, нам найбільше слід остерігатися поєднання підступності Посудини й сили Наміру.
Навані і її боязкі супутники незабаром покинули широкий коридор, устелений трупами, й увійшли в ряд коридорів зі згаслими ліхтарями на стінах. Зламані засувки свідчили про те, що злодії дісталися сфер усередині за допомогою цвяходерів. Для деяких людей жодні кошмари не були достатньо жахливими, а жодна війна — достатньо кровопролитною, щоб відбити жагу винахідливого особистого збагачення.
Звуки криків і відлуння грому стихли. Навані відчувала, ніби входить у міфічний центроритм — серце великобурі, про яке говорили деякі бідні мандрівники, опинившись у пастці її вітрів. Мить, коли з незрозумілих причин вітер зупинявся і все затихало.
Врешті-решт вона дісталася місця, куди відправив її Родич, — певного перехрестя між цими звивистими коридорами. Хоча жодна частина першого рівня не лишалася повністю невикористаною, ця частина була однією з найменш завантажених. Коридори тут утворювали заплутаний лабіринт, і тому невеликі кімнати використовували для зберігання різних запасів.
— І що тепер? — спитав буревартівник Елтебар.
Навані не особливо раділа тому, що йшла разом з цим високим чоловіком. Він мав дурнуватий вигляд зі своєю загостреною бородою і дивними шатами. Але був у картографічному кабінеті разом з ними, тож забороняти йому здавалося неправильним — вона потребувала кожної розумної людини.
— Обшукайте тут усе, — наказала Навані іншим. — Подивіться, чи є гранатова жилка на стінах. Вона може бути маленькою і прихованою серед мінливих кольорів шарів.
Вони виконали прохання. Даббід, німий мостонавідник, почав шукати на підлозі замість стін. Він підсвічував сферою, повністю стиснутою в руці, тож вона майже не давала світла.
— Прикрийте свої сфери й ліхтарі, — наказала Навані іншим.
На їхніх обличчях з’явилися дивні вирази — щось між збентеженням і жахом, але Навані показала приклад, закривши щиток на своєму ліхтарі.
Інші одночасно підкорилися, і кімната занурилася в темряву. Світло з далекого коридору ритмічно блимало червоним, тільки без грому. Кілька рук м’яко світилися — сфери, які тримали люди, підсвічуючи вени й кістки.
— Отут, — сказала Навані, помітивши слабке мерехтіння на підлозі біля стіни.
Помічники скупчилися довкола, досліджуючи іскру гранатового світла в прихованій кристалічній жилці.
— Що це? — запитала Ісабі. — Що за спрен?
Світло почало рухатися жилкою підлогою, потім коридором. Навані проігнорувала питання, слідуючи за іскрою, поки та не рушила вгору по стіні. Тут вона побігла за звивистими шарами до певної кімнати, огинаючи камінь і прослизаючи через шпарину між дверима й одвірком.