На щастя, у Венана були ключі. Всередині їм довелося переступити через згорнуті килими, щоб знайти іскру світла в задній частині кімнати. Навані приклала пальці до стіни й виявила невелику опуклість.
«Самоцвіт, — зрозуміла вона. — З’єднаний з кристалічною жилою. Він вмурований у стіну так глибоко, що його важко побачити». Здається, топаз. Хіба не подібний самоцвіт вони знайшли вмурованим у стіну тієї кімнати з моделлю вежі?
«Заряди топаз, — промовив голос Родича в її голові. — Ти можеш робити це без Променистих? Я бачило, як ти творила такі чудеса».
— Мені потрібно кілька маленьких топазів, — сказала Навані своїм ученим. — Не більше трьох кивів кожен.
Команда заметушилася: вони тримали напохваті самоцвіти всіх розмірів для експериментів, і незабаром їй принесли маленьку коробочку із зарядженими топазами. Навані наказала декільком помічницям узяти самоцвіти пінцетами й піднести їх до топазу, вмурованого в стіну.
Якщо торкнутися зарядженим самоцвітом незарядженого, можна передати частину його Буресвітла за умови, що камені того ж різновиду, а незаряджений самоцвіт набагато більший за заряджений. Усе працювало трохи схоже на принцип різниці тиску. Велика порожня посудина витягне Буресвітло з менших повних.
Процес проходив повільно, особливо коли самоцвіт, який бажали зарядити, був відносно малим, обмежуючи потенційну різницю розмірів. Вона підійшла до Улвлк та Врандл, двох учених з Тайлени. Вони були фабріалірками з дуже секретної гільдії.
— Поможи Всемогутній, щоб ми завершили все вчасно, — сказала Навані, а позаду прокотився луною грім.
— То ось чому ви привели нас сюди, — сказала Врандл, невисока жінка із завитими в тугі кучерики бровами, яка віддавала перевагу носінню хави, а не традиційного тайленського вбрання. — Вежу захопили, ваші люди гинуть, а для вас це можливість видерти наші комерційні таємниці?
— Скоро кінець світу, — заперечила Навані, — і наша найбільша перевага — вежа, яка дозволяє миттєво перемішувати війська з одного кінця Рошару до іншого, — під загрозою. Невже зараз справді слушний час приховувати комерційні таємниці, ваша світлосте?
Обидві жінки не відповіли.
— Будете дивитися, як вежа горітиме? — дорікнула Навані, відчуваючи виснаження й роздратування. — Ви справді дозволите Урітіру впасти, аби лише не поділитися своїми знаннями? Якщо ми назавжди втратимо Присяжну браму, то війні настане кінець. Як і вашій батьківщині.
Вони знову промовчали.
— Чудово. Сподіваюся, що коли ви помрете — знаючи, що ваша батьківщина приречена, ваші сім’ї поневолені, ваша королева страчена, — то відчуєте задоволення, усвідомлюючи, що принаймні зберегли невелику ринкову перевагу.
Навані проштовхалася до передньої частини групи, де її вчені по крихтах вливали Буресвітло в самоцвіт у стіні. Часто фабріалу слід заповнитися на певний відсоток, перш ніж він активується, але що більше він усотував Буресвітло, то повільніше відбувалося перетікання.
Позаду по каменю зашурхотіли кроки. Навані повернулася й побачила Улвлк — молодшу з двох тайленських учених, що стояла там.
— Ми використовуємо звук, — прошепотіла вона. — Якщо ви можете змусити самоцвіт вібрувати на певній частоті, він буде втягувати Буресвітло незалежно від розміру самоцвітів, розміщених поруч із ним.
— Частота... Як ви це виявили?
— Традиції, — прошепотіла вчена. — Передавалися століттями.
— Створити вібрацію... — промовила Навані. — Ви використовуєте просвердлені отвори? Ні... це вимагатиме, щоб Буресвітло вже було влите туди. Камертони?
— Так, — пояснила Улвлк. — Ми торкаємося камертоном до повністю зарядженого самоцвіту, змушуючи його вібрувати, а потім можемо вивести лінію Буресвітла до порожнього. Після цього Світло буде перетікати, як рідина через сифон.
— У вас є необхідне обладнання тут і зараз? — запитала Навані.
— Я...
— Звичайно, є. Коли я послала гінців, ви подумали, що я збираюся вас евакуювати. Ви мали забрати все цінне зі своїх кімнат.
Молода тайленка порилася в кишені й витягнула металевий камертон.
— Тебе виженуть з гільдії! — гаркнула Врандл, що стояла позаду, і спрени гніву забулькали в калюжках у неї під ногами — Це хитрість!
— Це не хитрість, — запевнила знервовану молоду жінку Навані. — Чесно кажучи, ми були близькі до прориву, досліджуючи зброю Сплавлених, здатну витягувати Буресвітло з людини. Усе, що ви зараз зробили, потенційно врятує вежу від загарбників.
Навані випробувала метод, ударивши по камертону, а потім торкнувшись одного із заряджених самоцвітів. Справді, коли вона провела камертоном від каменя до самоцвіту в стіні, він потягнув невеликий потік Буресвітла. Світло поводилося схожим чином, коли його втягував Променистий.
Метод спрацював, і самоцвіт у стіні зарядився за лічені секунди. Родич пояснював, що трапиться потім, але Навані все одно підстрибнула на місці, коли заряджений фабріал змусив усю стіну затремтіти.
Стіна розсунулася в центрі, там виявилися приховані двері — замкнені фабріалом, який колись, напевно, міг активувати тільки Променистий лицар. Вони швидко відкрили свої ліхтарі та сфери і виявили невелику круглу кімнату з п’єдесталом у центрі. У нього було вставлено великий незаряджений сапфір.
— Швидко, — наказала Навані, — берімося до роботи.
Каладін перекинув сумку через плече, а потім вислизнув з кімнати ще однієї переляканої сім’ї. Ця, як і попередні, просила його поділитися новинами й інформацією, дати обіцянки. Чи все буде гаразд? Чи повернуться інші Променисті, як він? Коли повернеться Виковувач уз?
Якби ж він знав відповіді. Каладін почувався таким сліпим. Він звик бути в гущі важливих подій, бути втаємниченим не лише у плани впливових людей, а й у їхні турботи та страхи.
Він пішов за Сил, яка метнулася в коридор. Час був пізній, і Каладінові довелося притлумлювати напади сонливості, попри те що камінь довкола трусився й лунали удари. Далекі вибухи чулися десь знизу, настільки потужні, що, мабуть, були спричинені Владними чи Сплавленими. Десь у вежі билися люди. Але тут, на шостому поверсі, вони ховалися. Повсюди зависло мовчання тисячі переляканих людей.
Він вийшов на перехрестя, намагаючись не піддаватися втомі. Мав повернутися до клініки й зустрітися з батьком, але Сил пурхала біля іншого проходу — явно хотіла привернути його увагу. Вони вирішили, що вона повинна триматися якомога далі від нього на випадок, якщо її помітить спрен спустошення.
Каладін пішов за нею по коридору ліворуч, через двері, що вели на великий балкон, схожий на патіо біля його покоїв. Хоча багато з цих балконів використовувалися як громадські місця, цей був сьогодні майже порожній, за винятком однієї фігури, що стояла біля краю. Панцир, що стирчав через отвори у формі, робив Рлайна впізнаваним навіть за силуетом.
— Гей! — Каладін підійшов до нього.
Сил усілася на поруччі, випускаючи м’яке світло. Каладіну було моторошно дивитися в темряву ночі, на нескінченний пейзаж із гір і хмар, підсвічених зеленкуватим світлом останнього місяця.
— Он іще війська, — Рлайн кивнув на плато внизу, де ще один загін співунів просувався до головної брами вежі. — Вони маршують, як людські армії, а не як бойові пари слухачів.
— Я гадав, що ти продовжиш ховатися в клініці.
— Вони окупують нас, Келе, — голос Рлайна задзвенів у сумному ритмі. — Ми не зможемо відвоювати Урітіру ні цієї ночі, ні взагалі найближчим часом. То що мені робити?
— Ти не один з них.
— Я один з вас?
— Ти завжди будеш членом команди Четвертого мосту.
— Я не про це, — Рлайн повернувся до нього, і зелене місячне світло осяяло його панцир і шкіру. — Якщо я спробую сховатися серед людей, мене очікує катастрофа. Хтось видасть мене Сплавленим. Хтось подумає, що я шпигун ворогів, і після цього... ну, буде дуже важко пояснити, чому я не вийшов до них і не підтримав окупацію.