— Сил, — звернувся до неї Каладін. — А чи не могла б ти перевірити ще раз, чи зможеш виявити спренку Тефта? Здається, він наближається до пробудження. Тож вона, можливо, стає помітнішою.
— Немає часу! — різко відповіла Сил, перетворюючись на молоду жінку з мечем на поясі, одягнену у форму розвідниці. Вона завмерла в повітрі, стоячи немов на невидимій платформі. — Вони наближаються.
— Ще один Владний прийшов провідати нас? — спитав Каладін.
— Гірше, — мовила Сил. — Група солдатів, очолювана іншим Владним, обшукує кожне житло, методично рухаючись в цьому напрямку. Вони на щось полюють.
— Або на когось, — сказав Каладін. — Вони чули, що Буреблагословенний не спить.
— Не роби поспішних висновків, синку, — заперечив Лірін. — Якби вони шукали саме тебе, то прийшли б прямо сюди. Я піду подивлюся, в чому справа. Якщо йдуть по тебе, то вилазь через вікно. І ми вирішимо, що з цим робити, пізніше.
Каладін пішов у сімейну кімнату, з якої вели двері до їхніх спалень, включаючи невеличку комірку, де спав у колисці маленький Ороден. Однак не зайшов до своєї спальні. Він прочинив двері в коридор і зміг почути голоси, бо батько саме відчинив двері в дальньому кінці клініки. На жаль, Каладін не міг розчути, про що там говорили. Він кивнув Сил, і та ризикнула вискочити, щоб підібратися ближче і підслухати.
Перш ніж вона змогла повернутися, голоси наблизилися. Каладін упізнав Владного за ритмом його слів.
— ...мені все одно, лікар ти чи ні, темноокий! — сказав солдат. — У мене тут наказ королеви з печаткою. І інструкції, що містяться в ньому, замінюють все, що вам могли повідомити посильні. Усі Променисті повинні бути негайно взяті під варту!
— Це мої пацієнти, — провадив Лірін. — Вони були довірені моєму піклуванню. Будь ласка! У такому вигляді вони не становлять загрози!
— Ваша королева прийняла ці умови, — відповів Владний. — Тож жалійся їй.
Каладін визирнув за двері в коридор. Владний очолював п’ятьох звичайних співунів у воєнній подобі. Їхні великі фігури здавалися стиснутими в кам’яному коридорі, коли вони йшли до двох палат для пацієнтів. Тож вони полювали не саме на нього. Вони шукали всіх упалих Променистих.
Дійсно, Владний жестом вказав своїм супутникам на першу оглядову кімнату. Незабаром після цього двоє паршменів вийшли, несучи Каменестражницю. Вони відштовхнули Ліріна убік і потягли її тіло по коридору.
Сил стрімко повернулася до Каладіна, схвильована і перелякана, і залетіла разом з ним у кімнату:
— Схоже, вони про тебе нічого не знають. Тільки те, що в лікаря були двоє впалих Променистих.
Каладін кивнув, хоч і напружився.
— Я можу піклуватися про них набагато краще, ніж ви, — сказав Лірін. — Виносити їх звідси так може бути небезпечно для їхнього здоров’я, навіть смертельно!
— Чому нас це має хвилювати? — прогарчав Владний, і тон, і ритм якого звучали весело. Двоє з його солдатів схопили зброєносців Каменестражниці й по одному виволікли їх з другої оглядової кімнати. — Я думаю, ми повинні скинути їх усіх з вежі й урятувати себе від величезної проблеми. Однак Сплавлені хочуть, щоб ми їх зібрали. Думаю, вони хочуть повеселитися, вбивши їх самі.
«Він хизується перед підлеглими, — подумав Каладін. — Сплавлені не брали б у полон Променистих тільки для того, щоб убити їх».
Чи не так?
А це має значення?
Вони збиралися забрати Тефта.
Владний перейшов до першої оглядової кімнати, і батько Каладіна слідував за ним, вигадуючи нові заперечення. Каладін стояв, тримаючись однією рукою за стіну, іншою — за двері, і глибоко дихав. Вітер увірвався у вікно позаду, пронісся повз нього, несучи двох своїх спренів, які рухалися, наче смуги світла.
Сотні заперечень утримували його. Аргументи батька. Його душа, що розлетілася на уламки. Усвідомлення того, що він, мабуть, занадто втомився, щоб приймати рішення. Той факт, що королева вирішила, що найкраще припинити військові дії.
Так багато причин залишатися там, де він був. І лиш одна причина діяти.
Вони збиралися забрати Тефта.
Каладін відчинив двері й ступив у коридор, відчуваючи, наче відбулося неминуче зміщення валуна, що лежав на вершині схилу. Лише. Початок. Тільки підштовхнути.
— Каладіне... — Сил приземлилася йому на плече.
— Приємна мрія, правда, Сил? — запитав він. — Що ми могли б утекти? Знайти нарешті спокій?
— Така чудова мрія, — прошепотіла вона.
— Ти готова до цього? — запитав він.
Вона кивнула, і він ступив у двері оглядової кімнати. Там залишилися двоє ворожих солдатів: один у воєнній подобі та Владний у буремній подобі. Владний допомагав звичайному солдату підняти тіло Тефта на плечі.
Лірін подивився прямо на Каладіна, потім різко похитав головою, і його очі розширилися.
— Опустіть його! — наказав Каладін співунам. — І тихо підіть звідси. Пошліть по нього кого-небудь зі Сплавлених, якщо вони так наполягають.
Вони обидва застигли, і Владний зміряв його сердитим поглядом.
— Повертайся до ліжка, хлопчику! — зрештою наказав він. — Ти ж не хочеш сьогодні випробовувати моє терпіння?
Лірін кинувся вперед, намагаючись виштовхнути Каладіна з кімнати. Швидким поворотом убік Каладін відправив свого батька шкереберть у коридор, сподіваючись, що тепер той у безпеці. А сам знову ступив у дверний отвір.
— Може, вам піти по підкріплення? — сказав Каладін двом співунам. Це прозвучало майже як благання. — Не варто наполягати на цьому просто зараз.
Владний жестом наказав своєму супутнику покласти Тефта назад на оглядовий стіл, і на мить Каладінові здалося, що вони дійсно можуть зробити те, що він сказав. Але Владний відчепив бойову сокиру від піхов, що висіли у нього на боці.
— Ні! — заволав Лірін ззаду. — Не робіть цього!
У відповідь Каладін вдихнув Буресвітло. Його тіло загорілося від внутрішньої бурі, і струмки люмінесцентного диму почали витися зі шкіри. Це змусило двох співунів зупинитися, а той, що у воєнній подобі, вказав на нього:
— Це він, ясновельможний! Той, кого шукає Переслідувач! Він точно відповідає опису!
Владний посміхнувся:
— Ти зробиш мене дуже багатим, людино!
Темно-червона блискавка з тріском пробігла по його шкірі. Воєнна подоба відскочила вбік, вдарившись об столик, і хірургічні інструменти дзвякнули один об одного.
Лірін схопив Каладіна ззаду.
Каладін спокійно стояв на краю прірви. Зберігаючи рівновагу. Владний стрибнув уперед, махнувши сокирою.
І Каладін ступив з краю.
Він звільнився з батькової хватки й однією рукою відштовхнув його назад, а іншою схопив руку Владного, перш ніж сокира встигла опуститися на нього. Каладін приготувався до розряду енергії, який пронизав його при дотику до буремної подоби — він бився з ними раніше. Це приголомшило його на мить, тому він не був готовий захищатися, коли Владний ударив його по обличчю, роздерши щоку колючим панциром на тильній стороні долоні.
Буресвітло зцілить таку рану. Каладін підняв іншу руку, запобігаючи черговому удару, одночасно продовжуючи утримувати сокиру. Деякий час суперники боролися, тоді Каладін зміг отримати перевагу, перемістивши центр рівноваги вперед, тож зумів обернутися і врізатися плечем у Владного.
Буря, як же боляче! Цей панцир — не дрібничка. Та маневр на мить вивів його супротивника з рівноваги, тож Каладін зміг контролювати хід бою, розвернувши свого ворога і вдаривши рукою істоти об кут оглядового столу. Повітря розколов гучний хрускіт, і панцир на руці співуна тріснув.
Владний зашипів від болю і впустив сокиру. Але потім різко розвернувся і врізався боком у груди Каладіна, притиснувши його до столика. Батько Каладіна кричав, але співун у воєнній подобі, замість того щоб допомогти, залишився стояти біля протилежної стіни. Здавалося, він не надто прагнув нападати на Променистого.
Без Буресвітла Каладін не зміг би протистояти постійним викидам енергії від дотику буремної подоби. Хай там як, він зумів утриматися, не дозволяючи ворогу занадто сильно відтіснити його назад доти, поки Владний не завдав ще одного удару. В останню мить Каладін зачепив ногою ногу супротивника, і обидва впали додолу.