Каладін приземлився з бурчанням і спробував перекотитися в потрібну позицію, щоб задушити супротивника до втрати свідомості. Якщо бійка закінчиться без кровопролиття, можливо, батько пробачить його.
На жаль, Каладін не надто займався боротьбою. Він знав достатньо, щоб не дати себе легко перемогти. Але Владний був сильнішим, і цей панцир продовжував колоти в несподіваних місцях і заважати його захватам. Владний скористався більшою вагою і силою, з бурчанням розвернувши Каладіна. Потім, притиснувши супротивника до підлоги, істота почала бити його по обличчю здоровим кулаком — тим, який не тріснув.
Каладін вдихнув у себе Буресвітло, спустошуючи сфери на столику. Він підняв кулак і вдарив по тильній стороні долоні співуна, яка тріснула раніше. Ворог здригнувся, і Каладін зміг вивільнитися, відкинувши Владного, — хоча в тісняві обидва врізалися в столик.
Каладін швидко піднявся на ноги, щоб атакувати ворога зверху, але Владний засвітився червоним. Волоски на руках Каладіна встали дибки, у нього була лиш частка секунди, щоб відскочити вбік, коли спалах світла й оглушливий тріск наповнили кімнату.
Він упав і вдарився об підлогу, засліплений і оглушений, і гострий запах від удару блискавки наповнив його ніздрі. Дивний і характерний, цей запах асоціювався у нього з дощем. Каладін не думав, що його вдарили навмисно, бо буремній подобі було важко керувати блискавками. Але для Буресвітла знадобилася лише мить, щоб залікувати Каладінові вуха і відновити зір.
Над ним нависла тінь, опускаючи сокиру. Каладін відхилився вбік якраз вчасно. Сокира з дзвоном вдарилася об підлогу.
«Пробач, батьку», — подумав Каладін, дістаючи з черевика скальпель. Коли сокира знову опустилася, Каладін дозволив поранити собі ліве плече, молячись, щоб Буресвітла вистачило. Він устромив скальпель у коліно Владного збоку, прямо між пластинами панцира. Владний закричав і спіткнувся. Каладінове плече нестерпно боліло, але він переміг біль і схопився на ноги. Буресвітло вичерпалося, коли він кинувся на ворога, знову перекинувши його, але цього разу Каладін падав обережніше і приземлився на Владного зверху. Скориставшись інерцією падіння, Каладін устромив скальпель у шию істоти, прямо над коміром панцира.
Скальпель не призначався для бою, але був заточений до гостроти леза бритви. Каладін повернув скальпель і швидко перерізав сонну артерію, потім скочив на ноги.
Він притулився спиною до столика, весь в поту, важко дихаючи, бо його слух ще не повністю відновився після вибуху. Владний корчився на підлозі, і помаранчева кров... Тоді Каладін відвернувся. Деякі видовища викликали нудоту навіть у лікаря.
«Навіть у солдата, — виправив він себе. — Ти не лікар».
Він подивився через кімнату на співуна, який зіщулився біля дальньої стіни, приголомшено спостерігав за подіями й не втручався у бій.
— Ти нечасто брав участь у боях, чи не так? — хрипко запитав Каладін.
Співун підстрибнув, широко розплющивши очі. Він був у воєнній подобі, тому мав страхітливий вигляд. Але вираз його обличчя свідчив про інше. Це було обличчя істоти, яка хотіла бути де завгодно, лише не тут, яку жахала жорстокість бійки.
О бурі! Він не врахував, що співуни теж можуть відчувати бойовий шок.
— Іди собі, — сказав Каладін.
Він здригнувся, коли нога помираючого Владного вдарилася об стіну з моторошним, страхітливим звуком. Здавалося, що втрата крові завжди відбувається занадто швидко з твоїми друзями й недостатньо швидко з тими, кого ти вбив.
Співун приголомшено дивився на нього, і Каладін зрозумів, що він, можливо, теж був оглушений ударом блискавки. Каладін вказав напрямок, вимовивши одне слово лише губами:
— Іди!
Співун відбіг убік, залишаючи мокрі помаранчеві сліди від крові помираючого Владного. Каладін підтягнувся до протилежного столика, де все ще світилося кілька сфер. Він втягнув світло в себе і залікував решту ран. Йому слід було б мати при собі ще один мішечок сфер. Таке повинно було статися. Каладін визирнув у двері і виявив свого батька там, куди штовхнув його, — той лежав на підлозі, у ранковому світлі, що проникало через далеке вікно.
— З тобою все гаразд? — запитав його Каладін. — Блискавкою не поранило?
Лірін встав, дивлячись кудись повз Каладіна. В кабінет, прямо на присмертного Владного. У сусідній кімнаті заплакав Ороден. Лірін, подолавши шок, забіг до кабінету, щоб спробувати допомогти співуну.
«З батьком усе гаразд», — подумав Каладін. Розряди блискавок буремних подоб, принаймні тих, які виробляв один співун, були не такі страшні, як від справжньої блискавки. Якщо перебуваєш в укритті, як його батько, не втратиш слух назавжди.
Каладін утомлено глянув на Сил, яка сиділа на столику, склавши руки на колінах. Її очі були заплющені, голова відвернута від присмертного Владного, поки Лірін намагався зупинити кровотечу. Каладін убив десятки, можливо, сотні співунів під час цієї війни — хоча намагався зосередитися на Сплавлених. Увесь цей час він говорив собі, що ці бої були більш значущими. Але правда полягала в тому, що він ненавидів убивати простих солдатів. Здавалося, у них ніколи не було особливих шансів проти нього.
І все ж наслідки вбивства кожного Сплавленого були ще гіршими. Щоб оживити цього Сплавленого, приносили в жертву когось із цивільних. Тож кожен з них, убитий у бою Каладіном, означав позбавлення життя якої-небудь невинної домогосподарки або ремісника.
Він підійшов до Тефта. Його сяйнисте тіло освітило чоловіка, що лежав без свідомості на столі. Каладін на мить позбувся тривоги за Каменестражницю, яку забрали. Чи міг він якось врятувати і її?
«Не будь дурнем, Каладіне! Ти ледве врятував Тефта. Насправді, можливо, ти ще не врятував навіть його. Розберися з поточними проблемами, перш ніж створювати нові».
Лірін, який стояв неподалік, схоже, здався. Він похилив голову й опустився на коліна перед тілом. Нарешті воно перестало рухатися.
— Нам потрібно сховатися, — сказав Каладін батькові. — Я приведу маму. Він оглянув свій закривавлений одяг. — Можливо, краще це зробиш ти.
— Як ти посмів — хрипло прошепотів Лірін.
Каладін розгублено застиг на місці.
— Як ти посмів убити в цьому місці! — крикнув Лірін, повертаючись до Каладіна. Спрени гніву зібралися біля його ніг. — Це мій притулок! Місце, де ми зцілюємо! Що з тобою не так?
— Вони збиралися забрати Тефта, — сказав Каладін. — Убити його.
— Ти цього не знаєш! — крикнув Лірін. Він дивився на свої закривавлені руки. — Ти... Ти просто... — він глибоко вдихнув. — Сплавлені, напевно, збирають Променистих, щоб тримати їх в одному місці. І стежать за тим, щоб ніхто з них не прокинувся!
— Ти цього не знаєш, — повторив за батьком Каладін. — Я не збирався дозволяти їм забрати його! Він мій друг!
— Це все? Чи тобі просто потрібен привід?
Руки Ліріна затремтіли, коли він намагався витерти кров об штани. Коли ж знову подивився на Каладіна, в ньому, здавалося, щось зламалося. По його щоках потекли сльози. Бурі! Він здавався виснаженим.
— Вісники на небесах... — прошепотів Лірін. — Вони справді вбили мого хлопчика, так? Що вони з тобою зробили?
Остання крапля Буресвітла, що сяяла в Каладіні, вичерпалася. Геєна! Він був такий утомлений.
— Я намагався тобі сказати. Твій хлопчик помер багато років тому. Лірін втупився в підлогу, мокру від крові:
— Іди! Бо скоро вони прийдуть по тебе.
— Вам потрібно сховатися разом зі мною, — сказав Каладін. — Вони дізнаються, що ти мій...
— Ми нікуди з тобою не підемо! — відрізав Лірін.
— Не поводься, наче шостий дурень, батьку! Ти не можеш дозволити їм забрати вас після цього!
— Я можу і зроблю це! — крикнув Лірін, встаючи. — Я візьму на себе відповідальність за те, що зробив! Я буду працювати в будь-яких обмеженнях, в яких тільки зможу, щоб захистити людей! Я дав присягу не завдавати шкоди! — він скривився, його занудило. — О Всемогутній! Ти вбив у моєму домі!