Її поява додала йому трохи розсудливості. Він судомно видихнув, коли вона полетіла вниз і приземлилася на його простягнуту долоню.
— Я знайшла вихід, — повідомила, набувши подоби солдата у формі розвідника. — Але не думаю, що ти зможеш пролізти через нього. Навіть дитині було б там затісно. Я оглянула все довкола, хоча не змогла полетіти надто далеко. На багатьох сходових маршах стоять стражники, але, здається, вони тебе не шукають. Ці поверхи досить великі, і я думаю, вони зрозуміли, що знайти тут одну людину практично неможливо.
— Мабуть, це хороші новини, — сказав на це Каладін. — У тебе є думки, що за світло привело мене сюди?
— У мене... є теорія. Давним-давно, ще до того, як між спренами й людьми сталося непорозуміння, існувало троє Виковувачі вуз. Один — для Прародителя бур. Другий — для Охоронниці ночі. І третій — для спрена, що звався Родичем. Цей спрен залишився у вежі, заховався і не показувався людям. Вважалося, що Родич давно помер.
— Гм, — промовив Каладін, обмацуючи двері, що відчинилися, щоб впустити його. — Яким був цей спрен?
— Я не знаю, — відповіла Сил, підлетівши до його плеча. — Ми говорили про це з її світлістю Навані, відповідаючи на її запитання, про це інші спрени Променистих знали не більше, ніж я щойно розповіла. Не забувай, що багато спренів, які пам’ятали минулі часи, вже померли, а Родич завжди був потайливим. Не розумію, яким був цей спрен і чому він зміг створити Виковувача уз. Але якщо він живий, то не розумію, чому так багато всього у вежі не працює.
— Ну, ця стіна спрацювала, — сказав Каладін, намацавши самоцвіт у стіні.
Тепер самоцвіт потемнів, але з цього боку усе одно був набагато помітнішим. Каладін міг легко не помітити його з іншого боку. У скількох ще кімнатах були такі ж самоцвіти, вбудовані в стіни, що приховували таємні двері?
Він торкнувся самоцвіту. Попри те що більше не мав Буресвітла, глибоко всередині нього запалав вогник. Біле світло мерехтіло, немов зірка. Воно розширилося й перетворилося на невеликий спалах Буресвітла, і двері знову беззвучно відчинилися.
Каладін протяжно видихнув і відчув, як паніка трохи відступає. Він не помре у темряві. Після того як самоцвіт зарядили, він працював, як будь-який інший фабріал, продовжуючи функціонувати, доки в ньому залишалося Буресвітло.
Він подивився на Сил:
— Як гадаєш, зможеш знайти дорогу назад, до Тефта, якщо ми підемо в розвідку?
— Напевно, я зможу запам’ятати шлях.
— Чудово, тому що нам потрібні припаси.
Каладін ще не міг дозволити собі думати в довгостроковій перспективі. З цими приголомшливими запитаннями — що йому робити з вежею, десятками Променистих у ворожому полоні, зі своєю родиною — треба зачекати. Спочатку потрібні вода, їжа, Буресвітло і, що найважливіше, краща зброя.
47
Клітка, викувана з душ
Я беруся за цей проект з новим натхненням: лише відповіді мають значення.
Дошки затремтіли під ногами Далінара, і той схопився за поруччя, щоб утриматися на ногах.
— Неболами! — закричав він. — Намагаються дістатися до фабріальних корпусів!
Неподалік дві постаті в синьому зістрибнули з палуби, спалахнувши Буресвітлом, а платформа продовжувала хитатися. Двоє з цим не впораються. Буря забирай, де ж...
Сиґзіл і його загін з десяти Вітробігунів кинулися назад, атакуючи знизу летючої платформи. Цей літальний апарат відрізнявся від «Четвертого мосту», однак такі платформи надавали вагомі переваги під час огляду поля бою. Звісно, за умови, що на них не нападали.
Далінар міцно тримався за поруччя, поглядаючи на Норку, що був прив’язаний до нього мотузкою. Низенький чоловік безумно посміхався, вчепившись у поруччя. На щастя, незабаром платформа перестала хитатися, і Неболами розлетілися — їх наздоганяли фігури в синьому зі списами.
«Небесних менше, ніж я очікував», — зауважив Далінар. Вітер тріпав його волосся. Він помітив лише чотирьох летючих Сплавлених, які спостерігали за полем бою згори та час від часу давали вказівки піхоті. Самі ж вони не брали участі в бою. «У цій битві вони покладаються на Неболамів». Можливо, більшість Небесних перебувала з головними ворожими силами, розміщеними за кілька днів пішої ходи звідси.
Норка перехилився через борт платформи, намагаючись зазирнути прямо під неї — там билися Променисті. Очевидно, падіння на землю з висоти трьохсот ярдів його зовсім не турбувало. Як для того, хто завжди здавався таким параноїком, він, безсумнівно, сміливо ставився до небезпеки.
Унизу тримали стрій бойові шеренги. Війська Далінара, посилені рядами азішів, вступили в бій зі зрадниками — військами Тараванджіана, які намагалися пробитися вглиб і врятувати свого короля. Веденців супроводжувала невелика кількість Сплавлених і кілька загонів співунів — досить невелика сила, щоб наблизитися непоміченим до того, як про зраду дізнаються.
На платформі Далінара близько п’ятдесяти лучників знову сформували свої ряди після безладу, викликаного раптовою атакою Неболамів. За мить вони випустили на веденців зливу стріл.
— Скоро їх здолають, — тихо сказав Норка, оглядаючи поле бою. — Їхня лінія прогинається. А ці азіші добре воюють. Краще, ніж я припускав.
— У них чудова дисципліна, — погодився Далінар. — Їм просто потрібне правильне командування.
Жоден азірський солдат не міг зрівнятися з алетійським, але, побачивши їхню дисципліну цього року, Далінар зрадів, що йому ніколи не доводилося стикатися з їхньою піхотою в бою. Величезні загони заїрських пікінерів були не такими мобільними, як аналогічні підрозділи алеті, проте мали бездоганну координацію.
Вони стали чудовим доповненням до алетійського війська, яке мало набагато більшу гнучкість і різноманітність спеціалізованих військ. Використовуючи азірські загони як клини в поєднанні з алетійською тактикою, вони змогли протистояти ворогам, попри їхні природні переваги, як-от панцирну броню та міцнішу статуру.
А веденські зрадники? Що ж, Норка мав рацію. Лінія ворогів починала вигинатися й тріскатися. У них не було кавалерії, і Норка тихо віддав наказ одній з писарок, яка чекала, і та передала його. Далінар здогадався — і правильно, — що Норка наказав легким вершникам завдати нищівного удару вздовж лівого флангу. Вони засипали задні ряди веденців стрілами, відволікаючи їх, щоб іще сильніше натиснути на хиткий стрій.
— Мушу визнати, — сказав Норка Далінару, поки вони дивилися вниз, а тятиви клацали за їхніми спинами, — це чудовий спосіб спостерігати за полем бою.
— А ти хвилювався, що не зможеш звідси втекти.
Норка подивився на землю внизу:
— Я радше хвилювався, що всі шляхи втечі закінчуватимуться невдалим зіткненням із землею. Все ще не знаю, наскільки мудро було нам обом лізти сюди. Краще перебувати на різних платформах, щоб, якщо один впаде, інший зміг продовжувати командувати нашими військами.
— Ти помиляєшся щодо моєї мети, Дієно, — зауважив Далінар, смикаючи за мотузку, що їх зв’язувала. — Моє завдання в цій битві — не командувати, якщо тебе уб’ють. А врятувати тебе, перш ніж тебе уб’ють.
Один із рятувальних човнів Ясни чекав в іншому Царстві, у Гадесмарі. У разі надзвичайної ситуації Далінар зможе перенести себе та Норку через Перпендикулярність. Вони впадуть з невеликої висоти — набагато меншої, ніж у цьому світі, — в оббитий ватою корабель із запряженими мандрами.
Не дивно, що Норці не сподобався цей план утечі. Він не міг його контролювати. Правду кажучи, й самому Далінарові така ймовірність не надто подобалася — він ще не повністю довіряв своїм силам, адже поки не надто добре володів ними.
Він відкрив Перпендикулярність, коли наблизилися Вітробігуни, щоб отримати ще трохи Буресвітла. Йому вдалося відкрити її лише трішки, підзарядивши тих, що перебували поруч, проте не дозволивши Неболамам і собі втягнути Світла. Ті відступили, адже не могли зрівнятися з Вітробігунами, які постійно підзаряджалися. Неболамів зазвичай відсилали на поля битв, де не було Далінара.