Каладін.
— Чи можеш ти зв’язатися з ним?
Першою метою Каладіна було Буресвітло. На щастя, він точно знав, де знайти кілька заряджених сфер. Робітники часто встановлювали ліхтарі із самоцвітами в людних коридорах, щоб розігнати темряву та зробити інтер’єр більш гостинним і затишним. Такі ліхтарі були і на шостому поверсі, досить далеко від клініки його родини, і він вважав не надто небезпечним намагатися підійти туди.
Спочатку пройшов навпомацки темними коридорами зі своєї схованки на одинадцятому поверсі. Разом із Сил Каладін склав уявну мапу місцевості, а потім повільно перейшов до периметра. Він відчув, ніби покидає клітку работорговця, коли побачив удалині перший проблиск сонячного світла, і йому довелося стримувати себе, щоб не кинутися до того місця з усіх ніг.
Повільно, рівномірно, обережно. Він дозволив Сил полетіти на розвідку вперед. Вона наблизилася до балкона, потім визирнула звідти. Каладін пригнувся в темряві, чекаючи, дивлячись і прислухаючись. Нарешті вона чкурнула назад і описала в повітрі коло, сигналізуючи про те, що не помітила нічого підозрілого.
Він вийшов на світло. Спробував запам’ятати шаруваті малюнки на стінах у цьому крайньому коридорі, а потім озирнувся через плече у надра одинадцятого поверху. Цей коридор фактично вів навпростець до його схованки. Дурний мозок уявляв, що він забув дорогу й залишив Тефта помирати, марніти й, можливо, прокинутись наприкінці. На самоті, у пастці, сповненим жаху.
Каладін похитав головою, а потім потихеньку вийшов у кімнату з балконом і там зміг оглянути зовнішню частину вежі. Дорогою сюди вони не бачили жодного охоронця. Визирнувши з балкона, Каладін не помітив у повітрі жодного Небесного. Що відбувається? Невже вони чомусь відступили?
Ні. Він усе ще відчував гнітюче потьмарення, ознаку тієї невідомої сили, яку вони застосували, щоб придушити Променистих. Каладін висунувся далі. На плато побачив фігури в блакитній формі, які охороняли Присяжну браму на своїх звичайних місцях. Він відчув сплеск полегшення і навіть недовіри. Невже все це було якимось жахливим кошмаром?
— Каладіне! — прошипіла Сил. — Хтось іде.
Вони удвох притиснулися спинами до сусідньої стіни, саме коли кілька фігур пройшли через коридор. Вони розмовляли ритмами, азірською мовою. Співуни-охоронці — Каладін помітив їхні списи. І ледь не накинувся на них, проте стримався. Має бути простіший і менш галасливий спосіб отримати якусь зброю.
Очевидно, ворог усе ще контролював вежу. І коли Каладін про це подумав, йому стала зрозуміла істина.
— Вони зробили так, щоб зовні вежі здавалося, ніби нічого не сталося, — прошепотів до Сил, коли патруль проминув коридор. — Вони знають, що Далінар відішле Вітробігунів розвідати ситуацію у вежі, коли зникне зв’язок, тож ворог намагається удати, що це місце не завойовано. Це або ілюзії Сплавлених, або люди-спільники — можливо, залишки армії Амарама у викраденій формі.
— І Вітробігуни не зможуть підлетіти достатньо близько, щоб дізнатися правду, інакше їхні сили зникнуть, — сказала Сил.
— Така ситуація здаватиметься підозрілою. Ворог не зможе так довго триматися.
Вони рушили до сусідніх сходів. Здавалося, що їх не охороняли, але Каладін усе одно послав Сил перевірити. Потім вони почали спускатися і виявили, що десятий, дев’ятий і восьмий поверхи практично не охороняються. Просто тут було забагато місця, щоб за всім спостерігати. Коча помітили ще один патруль біля краю вежі, все минуло легко, аж поки не досягли сьомого поверху. Тут, на шляху більш людного шостого поверху, вони виявили охоронців унизу перших п’яти сходових маршів, якими намагалися спуститися.
Довелося перейти всередину і пошукати інші невеликі сходи, які запам’ятала Сил. Щоб дійти до них, слід було знову зануритися в темряву. Для Каладіна сонячне світло виявилося таким же важливим, як їжа чи вода. Покидати його здавалося мукою, але він зробив це.
І, як вони й сподівалися, менший сходовий марш не охоронявся. У тиші й темряві вони вийшли на шостий поверх. Здавалося, більшість людей у вежі все ще не покидали своїх помешкань. Поки ворог досліджував, як керувати цим місцем, Каладін мав відкритий шлях. З такими думками він послав Сил виконувати завдання. Вона чкурнула до кімнат з балконами, а Каладін, озброєний скальпелем, лишився на сходах і пригнувся. Він дрижав, шкодуючи, що не має мундира чи куртки. Зараз у вежі стало холодніше, ніж будь-коли. Що б не зробив ворог, аби зупинити Променистих, це також заважало іншим функціям вежі. І змусило його хвилюватися за людей.
Зрештою Сил повернулася.
— Твоя сім’я, як і всі інші, зачинена в помешканні, — тихо сказала вона. — Але біля їхніх дверей стоять справжні охоронці. Я не наважилася поговорити з твоїм батьком чи матір’ю, але побачила їх разом через вікно. Вони здаються здоровими, хоча й наляканими.
Каладін кивнув. Він гадав, що це найкраще, на що можна сподіватися. Хотілося б, щоб батько зміг поговорити з ворогами та уникнути біди, як він і сказав. Разом Каладін і Сил прокралися до коридору, де встановлювали ліхтарі. Робітники покинули тут купу освітлювальних приладів разом з інструментами для свердління кам’яних стін, щоб їх кріпити.
Вони не залишили серед куп інструментів самоцвітів, а ліхтарі в цьому коридорі виявилися порожні. Але в наступному коридорі вже були заповнені аметистами — самоцвітами для освітлення, середнього розміру, трохи більшими за броами. Це означало багато Буресвітла, якщо він зможе його витягнути.
— Ну, що ти думаєш? — спитав Каладін Сил. — Візьмемо лом, швидко заберемо їх, а потім утечемо?
— Здається, це буде надто голосно, — відповіла вона, опустившись на один із ліхтарів.
— Я міг би просто вкрасти Буресвітло і зарядити сфери, які приніс із собою. Хоча шкода, що не зможу дістати бодай частину самоцвітів. Мені потрібен більший запас.
— Можемо спробувати знайти ліхтарницю й забрати її ключі, — запропонувала Сил.
— Я пригадав, що за цей поверх відповідає світлоока, яка сама живе десь на третьому. Лопен якось намагався вмовити її піти з нами повечеряти.
— Звичайно, це ж Лопен. Але... думаю, знайти її буде складно та небезпечно.
— Згоден.
Вона стала на верхівку сяйнистого ліхтаря, потім відлетіла до його боку, перетворившись на стрічку світла, і проскочила крізь маленьку замкову щілину на ліхтарі. Хоча не могла проходити крізь тверді предмети, проте зазвичай без проблем протискувалася крізь тріщини чи отвори. Сил стрічкою закрутилася всередині ліхтаря. Це були міцні залізні пристрої зроблені так, щоб їх не зламали. Вони мали скляні боковини, проте посилені металевою решіткою. Ключ відмикав одну з граней, дозволяючи відчинити її та отримати доступ усередину. Інші грані ліхтаря могли відмикатися та відчинятися зсередини.
Спренка підлетіла до однієї з цих засувок і знову набула людської подоби. Теоретично без ключа можна було розбити скло і за допомогою шматка дроту вручну повернути внутрішні засувки, щоб відчинити одну з граней. Але пристрій виготовили так, щоб ускладнити такі дії завдяки товстому склу і залізній сітці за ним.
Сил спробувала натиснути на засувку, але та виявилася для неї надто важкою. Вона вперла ручки в боки, сердито дивлячись на засувку.
— Спробуй Викиди, — гукнула Сил, і її голос відлунював від скла, голосніше, ніж могла б кричати така крихітна істота.
— Викиди не діють, — тихо промовив Каладін, стежачи за коридором — якщо з’явиться патруль охоронців.
— Гравітаційні не діють. Але є ще й інші, правда?
Вітробігуни мали три види Викидів. Найчастіше Каладін використовував гравітаційний, коли заряджав предмет або людину та змінював напрямок, у якому на них діяла сила тяжіння. Але було ще два інших. Він випробував Повний Викид, коли ніс Тефта до клініки під час вторгнення. Цей Викид дозволяв зарядити предмет Буресвітлом і наказати йому прилипати до всього, що його торкалося. Він використовував його в перші дні своєї роботи мостонавідником, щоб приклеїти камені до стіни прірви.