Останній Викид був найдивнішим і найзагадковішим з усіх трьох. Зворотний Викид змушував один предмет притягувати інші. Він нагадував поєднання двох попередніх. Спочатку поверхню заряджали, а потім наказували їй притягувати певні предмети. Їх тягнуло до цього предмета. Немов... немов заряджений предмет ставав джерелом гравітації. Коли Каладін ще був мостонавідником, то неусвідомлено використовував ці Викиди, щоб відтягувати стріли до свого мосту, змушував їх відхилятися і не влучати в його друзів.
Те, що ти називаєш «Викидами», — пояснила йому Сил, — насправді два Сплески, які діють разом. Гравітація та Адгезія, поєднані між собою різними способами. Ти кажеш, що Гравітаційні Викиди не працюють, натомість Адгезійні працюють. То як щодо Зворотного Викиду?
— Не пробував, — зізнався Каладін. Він відійшов убік і витягнув Буресвітло з іншого ліхтаря. Відчув енергію, силу у своїх венах — те, чого так прагнув. Юнак усміхнувся й відступив, осяяний силою.
— Спробуй змусити скло притягнути засувку, — пояснила Сил, показуючи все жестами. — Якщо зможеш змусити засувку зміститися у твій бік, вона вискочить, і грань ліхтаря відчиниться.
Каладін торкнувся корпусу ліхтаря збоку. Протягом усього минулого року він тренувався застосовувати Викиди. Сиґзіл спостерігав за ним, змушуючи, як і завжди, проводити експерименти. Вони з’ясували, що для зворотного Викиду потрібна команда, або принаймні візуалізація того, що слід досягти. Заряджаючи скло, він намагався уявити, як Буресвітло притягує предмети.
Ні, не будь-які предмети. Лише засувку.
Буресвітло чинило опір. Як і у випадку з основним гравітаційним Викидом, Каладін відчував силу, але щось блокувало її. Проте тут опір здавався слабшим. Каладін зосередився, штовхнув сильніше, і, немов вода з відкритого шлюзу, Буресвітло раптом вирвалося з нього. Зворотний Викид не світився так яскраво, як мав би, враховуючи витрачене Буресвітло. У певному сенсі він насправді був якимось зворотним. Але після цих дій Каладіна почулося тихе клацання.
Викид притягнув засувку, і та під дією невидимої сили вискочила з корпусу. Каладін нетерпляче відчинив передню грань ліхтаря, витягнув самоцвіт і запхав його до кишені.
Сил вилетіла назовні:
— Нам потрібно більше практики, Каладіне. Ти не використовуєш цей Викид так інстинктивно, як два інших.
Він задумливо кивнув і повернув Буресвітло, яке влив у корпус ліхтаря. Потім вони вдвох крадькома рушили коридором, поступово занурюючи його в темряву з кожним украденим самоцвітом.
— Зворотні Викиди потребують зусиль, — тихо сказав Каладін до Сил. — Однак через це я замислююся, чи можна якимось чином змусити діяти основні гравітаційні Викиди.
У бою він почав покладатися на них — на здатність злетіти в повітря чи підняти суперника. Навіть на просту здатність зробити себе легшим, щоб швидше рухатися під час бою.
Каладін спустошив останній ліхтар і тепер був задоволений повною кишенею Буресвітла. Цілий статок як для Гартстоуна, хоча він уже почав звикати мати стільки сфер під рукою. Заховавши самоцвіти в темний мішечок, щоб кишеня не світилася, він разом із Сил перейшов до наступного завдання — знайти припаси.
Цього разу вони трималися біля внутрішньої частини поверху, звідки можна було побачити світло ліхтарів патруля, що наближався. Каладін повів Сил униз сходами, оскільки добре знав, де взяти їжу та воду.
Як він і сподівався, монастир посеред четвертого поверху не надто цікавив охорону. Дорогою він зустрів лише двох співунів у формі, які зайняли один сторожовий пост, але зміг прослизнути через бічний коридор і знайти двері, які зовсім не охоронялися.
Каладін і Сил увійшли через них, а потім прокралися коридором, уздовж якого тягнулися камери. Він усе ще вважав їх камерами, хоча тутешні подвижники наполягали, що це не в’язниця. Звісно, кімнати, в яких проживали самі подвижники, були належним чином освітлені, умебльовані та по-домашньому затишні. Каладін знайшов одну з них за світлом, що лилося з-під дверей, перевірив намальований на дереві гліф і прослизнув усередину.
Він налякав подвижника, що сидів усередині, — того самого, якого зустрів, коли був тут попереднього разу. Каладін дізнався, що його звуть Куно. Подвижник читав, але спробував — і не зміг — натягнути окуляри на очі, коли Каладін поспішно перетнув кімнату й зробив жест, щоб той замовк.
— Чи є тут інші охоронці? — пошепки запитав Каладін. — Я побачив двох біля головного входу.
— Н-ні, ясновельможний, — відповів Куно, а окуляри так і звисали з його пальців. — Я... Як? Як ви сюди потрапили?
— З божої ласки чи завдяки удачі. Я ще не вирішив, завдяки чому. Мені потрібні запаси. Пайки, фляги з водою. Медичні засоби, якщо вони тут є.
Подвижник щось пробелькотів, потім нахилився ближче, не звертаючи уваги на окуляри в руці, і, примружившись, подивився на Каладіна:
— Клянуся Всемогутнім. Це справді ви. Буреблагословенний...
— У тебе є речі, які мені потрібні?
— Так, так, — відповів Куно, встаючи і проводячи рукою по голеній голові, а потім вийшов з кімнати.
— Ти мав рацію, — сказала Сил з плеча Каладіна, коли той пішов слідом. Вони, напевно, взяли під контроль усі пости охорони, клініки й казарми. Але проігнорували притулок для душевнохворих на задвірках.
Куно відвів їх до маленької комори. Там Каладін зміг знайти майже все, що було потрібно. Лікарський халат і судно для Тефта. Різний одяг. Губку й таз для умивання, навіть великий шприц для годування непритомних.
Каладін склав усе в мішок разом із бинтами, корою шестифутовика для знеболення та антисептиком. Трохи сушених пайків, переважно Душезаклятих, але хоч такі. Він прив’язав чотири дерев’яні фляги з водою до мотузки, яку міг накинути на шию, а потім помітив відро з якимись засобами для чищення. Узяв чотири щітки з густою щетиною та міцними дерев’яними держаками, якими мили підлогу.
— Вам потрібно... помити підлогу, Променистий? — здивувався подвижник.
— Ні, але я більше не можу літати, тому мені знадобляться ці речі, — пояснив Каладін, запихаючи їх у сумку. — А ти не маєш якогось бульйону?
— Під рукою — ні.
— Шкода. А як щодо зброї?
— Зброя? А навіщо вам зброя? У вас же є Сколкозброець.
— Зараз він не працює.
— Ну, ми не зберігаємо тут зброї, ясновельможний, — сказав Куно, витираючи обличчя, яке обливалося потом. — От буря. Ви маєте на увазі... ви збираєтеся битися з ними?
— Принаймні чинити їм опір, — Каладін накинув на шию мотузку з флягами, потім із зусиллям підвівся й перемістив вагу так, щоб мотузка не надто терла шию. — Не кажи нікому про мене. Я не хочу, щоб тебе забрали на допит. Мені знадобляться ще припаси.
— Ви... ви збираєтеся повернутися? Це буде... регулярно? — подвижник зняв окуляри й знову витер обличчя.
Каладін поклав руку на плече чоловіка:
— Якщо ми втратимо вежу, то програємо війну. Я зараз не в змозі битися. Проте все одно буду. Мені не потрібно, щоб ти брався за спис, але якщо зможеш готувати мені трохи бульйону і наповнювати фляги водою раз на кілька днів...
Той кивнув:
— Гаразд. Я можу... Я можу це робити.
— Хороша ти людина. Як я вже попереджав, мовчи про це. Не хочу, щоб звичайні люди взяли собі до голови, що вони повинні хапати списи й почати битися проти Сплавлених. Якщо є вихід із цієї халепи, то я або пошлю вістку Далінарові, або якось розбуджу інших Променистих.
Він втягнув трохи Буресвітла, щоб легше нести все це, і, побачивши сяйво, подвижник сповнився впевненості.
— Важить життя, а не смерть, — мовив йому Каладін.
— Важить життя, а не смерть, Променистий, — відказав Куно.
Каладін узяв свої мішки й рушив у темряву. Він рухався повільно, але врешті дістався до одинадцятого поверху. Тут зорієнтувався, доки Сил нишпорила довкола, щоб перевірити, чи може пригадати дорогу. Їм не варто було хвилюватися — маленька іскорка світла спалахнула в гранатовій жилці на підлозі.
Вони пішли за світлом до кімнати, де залишили Тефта. Двері відчинилися легко, не потребуючи великої кількості Буресвітла. Там Каладін розклав свої припаси, перевірив стан друга, а потім почав детальніше підраховувати, що зміг дістати. Гранатове світло виблискувало на підлозі поряд з ним, і він доторкнувся пальцями до кристалічної жилки.