— Рутаре, я бачу, ти заздриш тим, хто більш вправний у чоловічому мистецтві, ніж сам, — промовив Дотепник. — Я згоден, тобі могли б стати в пригоді уроки того, як бути чоловіком, але ті, хто зараз у цьому шатрі, дали б тобі надто складні уроки. Дозволь мені покликати євнуха, щоб він наставив тебе, і як тільки ти досягнеш його рівня, ми продовжимо розмову.
— Жорсткіше, — веліла Ясна.
— Ти говориш про честь, Рутаре, хоча сам ніколи не знав, що це, — Дотепник підвищив голос. — Проте ти її й не знайдеш. Бачиш, я заховав твою честь у такому місці, де ти її ніколи не знайдеш — в обіймах декого, хто по-справжньому любить тебе.
— Дотепнику, знову веліла Ясна. — Ще жорсткіше.
— Я розмовляв із твоїми дітьми, Рутаре, — продовжив Дотепник. — Ні, це не жарт. З Релісом та Іванаром. Так, я їх знаю. Я багато чого знаю. Чи не хочеш пояснити королеві, як насправді Іванар зламав руку минулого місяця? Скажи, ти б’єш своїх дітей, тому що садист чи тому, що боягуз, і лише вони не наважаться дати тобі відсіч? Або... о дурний Дотепник. І те, і інше, правда?
— Та як ти смієш! — заревів Рутар, відштовхуючи слугу, який намагався його стримати. Навколо його ніг виникли спрени гніву, мов калюжі бурливої крові. — Я вимагаю битви на мечах! Я проти тебе, тупий дурню. Або проти твого захисника, якщо ти занадто боягузливий, щоб самому битися зі мною!
— Виклик прийнято, — спокійно сказав Дотепник, розстібаючи ремінь і витягаючи меч із піхов. — Почнімо?
— Добре! — Рутар і сам витягнув меч, від чого багато жінок і слуг розбіглися до стінок великого шатра.
— Це ідіотизм, — утрутився Далінар, ставши між ними. — Рутаре, тебе спровокували. Убивство Дотепника королеви карається вигнанням і позбавленням титулу. І ти знаєш, про це.
Рутар буркнув — до нього нарешті дійшов зміст цих слів.
— Крім того, — продовжив Далінар, озираючись через плече, — цей чоловік — не просто Дотепник. Я не впевнений, чи зможеш ти його вбити.
— Ти кажеш мені, що я втрачу титул, — прогарчав Рутар. — А який титул? Які землі мені належать? У вигнанні? Ми у вигнанні, Чорношипе. Можливо, мені варто кинути виклик тобі. Ти втратив наше королівство, а тепер очікуєш, що я марнуватиму час на чужі країни? Захищати тих, кого ми повинні були завоювати? Ми б так і зробили, якби твій племінник був бодай наполовину таким, як його батько.
— Рутаре, — встряв Дотепник, — тобі не потрібно битися з ним. Або зі мною. Я приймаю твій виклик, але скористаюся своїм правом обрати захисника. Ти не ризикнеш утратити свої землі, убивши Дотепника.
— Чудово, — відповів Рутар. — Я приймаю твою пропозицію. Перестань намагатися втрутитися, Чорношипе.
Далінар неохоче відійшов убік. Він відчував наростальний страх, але тут не було нічого протизаконного. І він сумнівався, що зможе вдіяти бодай щось, щоб уникнути цієї пастки.
— Отже, — промовив Рутар, розмахуючи мечем, — Дотепнику. Ти називаєш мене боягузом, а потім ухиляєшся від виклику? Нехай буде так! Тоді кого ти хочеш, щоб я вбив?
— Ваша величносте? — звернувся Дотепник до Ясни. — Ви не проти?
Він протягнув свій меч у піхвах руків’ям убік, а Ясна проскочила повз нього і витягнула зброю — тонкий сріблястий клинок, який Далінар, здається, ніколи не бачив без піхов.
Страх Далінара посилився, коли Ясна підійшла на відстань удару, відбиваючи меч Рутара. Він оговтався від шоку і заблокував її наступний удар. Королева билася краще, ніж міг очікувати Далінар, але її стійка була невпевненою, і вона покладалася на хитрощі. У кращому випадку вона мала рівень перспективної учениці.
Проте в неї були дві явні переваги. Вона була Променистою. А Рутар — ідіотом.
— Я відмовляюся, — заявив він, відкидаючи меч убік. — Я не битимуся з жінкою. Це принизливо.
І тоді Ясна штрикнула його мечем прямо в горло.
Цей випад був кращим за попередній, але вона виграла не завдяки майстерності, а завдяки тому, що Рутар недооцінив, наскільки далеко зайде ця жінка. І справді, очі Рутара вирячилися, а спрени потрясіння розлетілися навколо нього, немов жовте скло. Він похитнувся назад, і кров хлинула на його красивий камзол.
— Ренаріне! — гукнула Ясна.
Молодший син Далінара забіг до шатра знадвору, і стало очевидно, що вона добре до всього підготувалася. Відчуття спазмів у животі Далінара почало відступати. Він уже готувався закрити шатро, надіслати охорону по найближчих родичів Рутара та розпочати воєнний суд.
Ренарін кинувся вперед і використав свої сили Споглядальника істини, щоб зцілити Рутара, змусивши рану на його шиї затягнутися, перш ніж той стече кров’ю. І все ж Далінар дав знак Фіскові, нинішньому капітанові Кобальтової гвардії. Той був кремезним хлопцем і володів Сколкозбройцем під назвою Творець знань. Фіск з розумінням кивнув і непомітно дав знак своїм солдатам обступити периметр навколо шатра, нікого не впускаючи й не випускаючи, доки Далінар не буде готовий дозволити поширити новини про цей інцидент.
Ясна простягнула меч Дотепнику, і той узяв його, цокнувши язиком:
— Не хочете спочатку витерти кров, ваша світлосте? Гадаю, це перше вбивство цим мечем. Адональсіум свідок, я сам ніколи на це не наважувався. І все ж, — він витер зброю білою хусточкою і глянув на Рутара, — я виставлю тобі рахунок за нову хусточку.
І Дотепник, і Ясна підкреслено проігнорували нажахані обличчя присутніх у шатрі. Винятком був Норка, який вишкірився, споглядаючи виставу. Далінар майже очікував, що той почне аплодувати.
А сам Далінар не відчував такої радості. Хоча Ясна не довела справу до кінця, йому не сподобалася її заява. Дуелі, спричинені спалахом гніву, пристрасті були якщо не звичайною, то загальноприйнятою частиною алетійської культури. Він сам убив не одну людину на бенкетах чи інших зібраннях. Однак це нагадало йому варварські часи розрізнених князівств. Алеті намагалися вдавати, буцімто таких часів ніколи не було. Тепер же передбачалося, що такі суперечки вирішуватимуться більш цивілізовано, з офіційними викликами та дуелями на аренах за кілька днів.
— Рутаре, — промовила Ясна, стоячи над ним. — Сьогодні ти образив мене тричі. По-перше, натякаючи, що королева не повинна піклуватися про добробут власної армії. По-друге, погрожуючи нападом на мого Дотепника — людину, яка є висловлювачем королівської волі. По-третє, і що найгірше, визнаючи мене нездатною захищати себе, попри моє покликання Променистої лицарки. Оскільки сьогодні ввечері ти загинув і я перемогла тебе в бою на законних підставах, я позбавляю тебе титулу. Він перейде до твого старшого сина, який останнім часом досить відверто розмовляє з Дотепником. Здається, з нього вийде більш підхожий великий князь.
— От байстрюк! — гарикнув Рутар. — Зрадливий байстрюк!
— Виходить, він тобі не рідний, так? — сказав Дотепник. — Це пояснює, чому він мені сподобався.
— Що робити далі — твій вибір, — продовжила Ясна. — На жаль, до того часу, коли покинеш це шатро, ти побачиш, що твоє князівство ґрунтовно зрушило з місця. Якщо спробуєш повернутися, тобі буде заборонено вхід до власного табору. Пропоную тобі приєднатися до армії новобранцем. Інший варіант — ти можеш сподіватися на благодійність королеви на Гульбах жебраків і в притулках для бідних.
Вона залишила Рутара на долівці, а той роззявив рота й торкався загоєної шиї, досі мокрої від крові. Ренарін незграбно поспішив за Ясною, яка пішла до столу з мапами.
Дотепник упустив свою закривавлену хусточку перед Рутаром:
— Як чудово, — промовив він. — Якщо ти змарнуєш життя, б’ючи інших, то зрештою виявиш, що вони не заступляться за тебе. У цьому є поезія, правда, ти, бурекляте уособлення кров’яних виділень з лупи?
Далінар підійшов до столу, де стояла Ясна. Сет тримався одразу позаду нього, мовчки уважно спостерігаючи за Рутаром, переконуючись, що тил Далінара під охороною. Ренарін стояв, запхавши руки в кишені, і не дивився на Далінара. Юнак, мабуть, почувався винним за те, що замовчував цей маленький план, хоча Далінар не сердився на нього. Заперечувати Ясні в таких ситуаціях було майже неможливо.