Нашим спеціальним координатором коментарів читачів бета-версії був Пітер Орулліан, сам також чудовий автор.
Серед наших гамма-читачів, окрім бета-читачів, були також Кріс Макграт, Жоао Менезес Мораїс, Браян Магнант, Девід Феллон, Роб Вест, Шивам Бхатт, Тодд Сінгер, Джессі Белл, Джефф Такер, Джессі Саломон, Шеннон Нельсон, Джеймс Андерсон, Френкі Джером, Зої Ларсен, Ліннеа Ліндстром, Аарон Форд, Пунам Десай, Рам Шохам, Дженніфер Ніл, Глен Фогелаар, Тейлор Коул, Гізер Клінгер, Доніта Ордере, Рейчел Літтл, Сюзанна Мусін, Вільям «абердашер» Крістофер Коттінгем, Курт Менварінг, Джейкоб Гансакер, Аарон Біггс, Аміт Штейнгарт, Кендра Вілсон, Сем Баскін та Алекс Расмуссен.
Я думаю, що багато хто з вас, читачів, хотів би приєднатися до команди бета-читачів або гамма-читачів, але знайте, що це не така вже й приємна робота, як ви могли собі уявляти. Цим людям часто доводиться читати текст в умовах дуже обмеженого часу і в незавершеному вигляді. Багато в чому вони відмовляються від можливості насолодитися книгою в її найкращому вигляді, псують собі враження, щоб зробити книгу кращою для всіх вас. Я ціную їхню невтомну роботу та відгуки. Завдяки їхнім зусиллям ця книга стала набагато кращою.
Знаю, що це був величезний список. З кожною книгою він збільшується! Але я щиро ціную кожного з них. Як часто кажу, моє ім'я вказано на обкладинці, але насправді ці романи — колективна робота, яка використовує таланти та знання величезної кількості відданих людей.
Завдяки їм ви тепер можете отримати враження від «Ритму війни» — четвертої книги «Хронік Буресвітла». Бажаю вам приємної подорожі.
Книга четверта Ритм війни
Пролог
Прикидатися
СІМ РОКІВ ТОМУ
Звичайно ж, паршенді хотіли грати на своїх барабанах. Звичайно ж, Ґавілар їм дозволив. І звичайно ж, він і не подумав попередити про це Навані.
— Ви бачили розміри цих інструментів? — запитала Маратам, проводячи руками по своєму чорному волоссю. — Куди ми їх поставимо? У нас уже й так нема місця після того, як ваш чоловік запросив усіх іноземних сановників. Ми не можемо...
— Ми влаштуємо бенкет для найповажніших осіб у верхній бенкетній залі, — спокійно сказала Навані, — і поставимо барабани там, поруч із королівським столом.
Усі інші на кухні майже панікували: помічники кухарів сновигали туди-сюди, каструлі гриміли, спрени очікування здіймалися з підлоги, наче стрічки. Ґавілар запросив не тільки великих князів, а і їхніх родичів. І всіх вельмож міста. І також він хотів влаштувати вдвічі більшу Гульбу жебраків. І тепер... барабани?
— Ми вже відправили всіх працювати до нижньої бенкетної зали! — вигукнула Маратам. — У мене немає стільки прислужників, щоб влаштувати... — Сьогодні вночі навколо палацу вештається вдвічі більше солдатів, ніж зазвичай, — сказала Навані. — Ми попросимо їх допомогти тобі все влаштувати.
Виставити додаткову охорону, влаштувати демонстрацію сили? У цьому питанні на Ґавілара завжди можна було покластися. Для решти він мав Навані.
— Так, це може спрацювати, — сказала Маратам. — Добре було б змусити цих мугирів потрудитися, а не плутатися під ногами. Отже, у нас тут два головних бенкети? Гаразд. Дихаймо глибше. Невисока палацова розпорядниця швидко вийшла, ледь не зіткнувшись із кухарчуком, який ніс велику миску паруючих молюсків.
Навані відступила вбік, пропускаючи кухарчука. Чоловік кивнув на знак подяки; слуги вже давно перестали нервувати, коли вона заходила на кухню. Ця жінка дала їм зрозуміти, що продуктивна робота сама по собі є визнанням.
Попри приховану напругу, тепер вони, здавалося, опанували себе — хоча до того перелякалися, виявивши черв’яків у трьох бочках із зерном. На щастя, у ясновельможного Амарама були запаси для своїх людей, і Навані змогла випросити їх. Зараз із допомогою додаткових кухарів, яких тимчасово взяли з монастиря, вони й справді змогли б нагодувати всіх запрошених Ґавіларом людей.
«Доведеться дати вказівки, кого і в якій бенкетній залі посадити, — подумала вона, вислизнувши з кухні в палацовий сад. — І треба залишити трохи додаткових місць в обох залах. Хто знає, скільки ще гостей може прийти за запрошенням?»
Навані попрямувала через сади до бічних дверей палацу. Тут вона менше плутатиметься під ногами, і не доведеться ухилятися від слуг. На ходу оглядалася, щоб переконатися, що всі ліхтарі на місці. Хоча сонце ще не сіло, вона хотіла, щоб Палац Холінара сьогодні ввечері яскраво сяяв.
Ой, стоп. Невже це Есудан — її невістка, дружина Елгокара, — стоїть біля фонтанів? Вона мала зустрічати гостей усередині. Струнка жінка зібрала своє довге волосся в пучок, прикрасивши самоцвітами всіх відтінків. Усі ці кольори були несмаком, але виділяли Есудан, яка саме говорила з двома літніми подвижниками. Сама Навані віддала перевагу кільком простим каменям одного кольору.
Бурі яскраві й зухвалі... це ж сам Рушур Кріс, митець і майстер-фабріалір. Коли він приїхав? Хто його запросив? У руках тримав маленьку коробочку з намальованою на ній квіткою. Може, це... один із його нових фабріалів?
Навані відчула, що її тягне туди, і всі інші думки вилетіли з голови. Як він зробив нагрівальний фабріал, змусивши його змінювати температуру? Вона бачила малюнки, але ще б поговорити із самим майстром...
Побачивши Навані, Есудан тепло всміхнулася. Її радість здавалася щирою, що було незвично, принаймні щодо Навані. Вона намагалася не сприймати загальну неприязнь Есудан до неї як особисту образу: це нормально для будь-якої жінки — відчувати загрозу від свекрухи. Особливо коли дівчина не має видатних талантів. Навані всміхнулась у відповідь, намагаючись долучитися до розмови та краще розгледіти коробку. Проте Есудан узяла жінку за руку:
— Мамо! Я зовсім забула про нашу зустріч. Іноді я така легковажна. Страшенно шкодую, подвижнику Крісе, але мушу йти.
Есудан силоміць тягнула Навані назад через сади до кухонь.
— Дякувати Келеку, ви з’явилися, мамо. Цей чоловік жахливий зануда.
— Зануда? — перепитала Навані, озираючись через плече. Він казав про...
— Самоцвіти. Та інші самоцвіти. А також про спренів, і ящики зі спренами і бурекляття. Він мав зрозуміти. У мене зустріч з важливими людьми. Дружини великих князів, кращі генерали країни — всі прибули подивитися на диких паршменів. А я застрягла в саду, розмовляючи з подвижниками? Тож знайте: ваш син кинув мене там. Коли я його знайду...
Навані вирвалася з хватки Есудан:
— Хтось має розважати цих подвижників. Чому вони тут?
— Не питайте мене, — відказала Есудан. — Ґавіларові вони чомусь знадобилися, але він змусив Елгокара розважати їх. Це неввічливо. Чесне слово!
Ґавілар запросив одного з найвидатніших фабріалірів у світі відвідати Холінар, але не спромігся сказати про це Навані? У душі запалала лють, яку вона ретельно опановувала і тримала під замком. Цей чоловік. Цей несамовитий чоловік. Як... як він міг?..
Спрени гніву почали збиратися біля її ніг маленькою калюжею киплячої крові. «Заспокойся, Навані, — наче промовила раціональна частина її свідомості. — Можливо, він має намір подарувати тобі подвижників». Вона із зусиллям придушила гнів.
— Ваша світлосте! — пролунав голос із кухні. — Світлосте Навані! О, будь ласка! У нас проблема.
— Есудан, — промовила Навані, не зводячи очей з подвижника, який тепер повільно йшов до монастиря. — Не могла б ти допомогти кухарям упоратися з усім цим? Я б хотіла...
Але Есудан уже поспішала до іншої групи людей у саду, серед яких були кілька могутніх великих лордів-генералів. Навані глибоко вдихнула і придушила черговий напад розчарування. Есудан стверджувала, що піклується про пристойність і манери, але хотіла втрутитися в розмову чоловіків, сама ж була без супроводу чоловіка, щоб мати такий привід. — Ваша світлосте! — знову покликав кухар, махнувши їй рукою. Навані кинула останній погляд на подвижника, потім зціпила зуби й поспішила на кухню, намагаючись не зачепитися спідницею за декоративну сланцекірку.