Він скрикнув, коли Каладін наблизився, витягнувши руки перед собою й очікуючи удару списа. Багато людей бояться, що на них летить щось гостре, але поки його Буресвітло трималося, єдина реальна небезпека для Каладіна полягала в тому, що співуни переважали його чисельно та за силами.
Співун замахнувся, але Каладін перехопив спис. Тоді смикнув його, і противник утратив рівновагу. Його навчив цього маневру Ґав, який казав, що його необхідно навчитися, але практично неможливо виконати. Каладін додав власну хитрість, наповнивши ратище повним Викидом, завдяки чому воно прилипло до рук вартового. Тоді він штовхнув зброю вбік, обернувся й приклеїв її до списа іншого вартового.
Каладін схопив цей спис, також зарядив його, а потім залишив обох вартових прилиплими до своєї зброї. Поки вони кричали від здивування, Каладін тримав ратища схрещених списів — по одному в кожній руці — і штовхнув їх угору, щоб наконечники вдарилися об стелю. Потім плавно пірнув крізь утворений отвір, залишивши двох співунів кричати з усіх сил, марно намагаючись вивільнити зброю та руки.
Каладін ударив плечем третього вартового, ляснув співуна по спині й зарядив його мундир. Потім штовхнув цього вартового на четвертого. Вони впали купою, сплутані й прилиплі один до одного. Каладін пританцьовував на носках, чекаючи наступної атаки. Її не сталося. Співуни залишилися там, де він їх кинув, кричали та лаялися, намагаючись рухатися.
Він копнув спис і схопив його в повітрі. «Привіт, старий друже. Я постійно знаходжу шлях до тебе, чи не так?» Можливо, йому слід хвилюватися не про залежність Тефта. Завжди знаходилося виправдання, чому Каладіну знову знадобився спис, правда?
Ось чого він боявся. Саме це змусило його тремтіти. Тривога, що він ніколи не зможе відмовитися від зброї.
Він засунув спис під пахву й помчав тунелем. Мерехтливе гранатове світло з’явилося на підлозі перед ним, рухаючись уздовж одного з шарів у камені до сходів попереду.
— Ні, — сказав Каладін, сподіваючись, що спрен вежі почує його. — Внизу буде пост вартових. Я вже чую, як вони відгукуються на ті крики. Щоб спуститися на другий поверх, ми вийдемо на балкон по периметру, спустимося по стіні, а потім попрямуємо всередину. Так зможемо залишити позаду будь-які хвости.
Спрен, здавалося, почув, бо послав світло, яке рухалося вздовж стіни поруч із Каладіном, навпроти біло-блакитної стрічки Сил з іншого боку. Вони дісталися балкона за кілька хвилин, дещо швидше, ніж було потрібно, щоб пробратися всередину. Вони перебували на краю вежі, але центральний атріум був далеко на східному боці. Шлях повністю пролягав усередині вежі. Йому доведеться пройти через увесь другий поверх, щоб дістатися до нього.
Каладін почув позаду себе крики — він мав рацію, коли подумав про хвіст. Приклеїв спис до спини, наповнивши Викидом його частину і притуливши до своєї сорочки, а потім розмотав мотузку навколо пояса. Швидко накинув Викид на кінець, що дозволило приклеїти мотузку до поруччя, і тоді плавним рухом зіскочив на них, приклеївши інший кінець до своєї сорочки, якщо раптом послизнеться, а потім міцно стис мотузку.
Він гойднувся назовні, а потім на балкон унизу. Тут, на жаль, хтось жив. Тож після того, як Каладін дістав мотузку, він промчав через кімнату якоїсь родини, перестрибнувши та ковзнувши по їхньому обідньому столу. За мить вийшов за двері зі списом у руці. Каладін почув віддалений крик гніву з-за балкона — співуни нагорі зрозуміли, що він утік шляхом, яким вони не могли його наздогнати.
Тут його знайшов спрен вежі й почав направляти. Шари та кристалічні лінії не завжди йшли прямо по коридорах, тому інколи світло оберталося навколо нього, слідуючи за жилкою в камені. Іноді зникало, коли для нього не було прямого шляху, але завжди з’являлося поперед Каладіна знову, світячись на підлозі чи стіні, спонукаючи його йти вперед.
Звичайно ж, Каладін привертав увагу. Завдяки тому, що стояла пізня година, він не стикався з натовпом, який міг сповільнити його, але й патрулі вартових також ніщо не відволікало. Він зарядив і кинув спис у двох вартових, які випадково вискочили в коридор попереду нього, а потім схопив один зі впущених ними списів, поки вони борсалися й лаялися, намагаючись відліпити його стару зброю від своїх пальців.
З наступними вартовими було не так легко впоратися. Він побачив, як ті поспішно гуртуються на перехресті — там, де йому доведеться пройти, або ж довго обходити це місце. Каладін сповільнився в коридорі, спостерігаючи, як вони шикуються із сітками в руках. Його першим поривом було залізти на стіну й дезорієнтувати їх. Але, звісно, Каладін більше не мав доступу до цієї здатності — він підозрював, що пройде багато часу, перш ніж нарешті усвідомить, що гравітаційні Викиди не працюють.
Він схопив спис однією рукою, засунувши ратище під пахву, і кивнув Сил. Разом вони прорвали блокаду. Кілька солдатів мали арбалети, тож він вільною рукою зарядив кам’яну стіну. Коли вони вистрілили, болти відхилилися до неї.
Група з сітями стояла позаду співунів із сокирами. Зброя нагадала йому паршендійську, але співуни були одягнені як азіші, у різноколірні мундири, без самоцвітів, вплетених у бороди.
Вони знали, як боротися з Променистими. Співуни із сокирами швидко підійшли, змусивши його вступити в бій, і тоді почали злітати сіті. Каладін відкинув одну списом, але при цьому став вразливим, і сокира вдарила його в бік — така рана означала б смерть для звичайного солдата.
Каладін відсахнувся від сокири, і гострий біль згас, коли Буресвітло зцілило його, але інша сітка злетіла над головою. Вони були б не проти спіймати нею когось зі своїх, аби лише заплутувати Каладіна достатньо довго, щоб почати його рубати.
Відчуваючи самотність більше ніж будь-коли, Каладін ухилився від сітки й відступив. Він хотів зарядити одну із сіток і приклеїти до підлоги, щоб її неможливо було відірвати, але не міг нахилитися, щоб доторкнутися до неї.
«Може, варто зняти черевики», — подумав він. Ця ідея суперечила всім його тренуванням, але він не бився, як колись. Нині забитий палець на нозі виліковувався миттєво, тоді як можливість заряджати долівку, по якій він ходив, була величезною перевагою.
Кількома обережними випадами він змусив співунів триматися на відстані, а потім відступив, перш ніж сітка змогла його зловити. На жаль, ця група, напевно, мала зупинити його, доки не прибудуть Владні та Сплавлені. Усе спрацювало ідеально. Без Сколкозбройця Каладін став не таким невразливим, як колись. Його поступово відтіснили до наступного перехрестя.
— Каладіне, — окликнула Сил, ширяючи біля його голови стрічкою світла. — Ліворуч від тебе.
Він швидко глянув туди й побачив мерехтливе гранатове світло на стіні далі в коридорі зліва. Що ж, він точно не зможе пробитися через цих солдатів найближчим часом. Він кинувся до світла, а солдати — виправдано боячись Променистого — пішли слідом, уже обережніше. Це дало Каладіну час відчинити поштовхом ноги двері та, слідуючи за світлом, увійти до розкішної крамниці склодувів.
Це місце здавалося глухим кутом, аж тут він помітив самоцвіт, вмурований у стіну за прилавком. Каладін перестрибнув через нього, зарядив камінь — і стіна розступилася. Він прослизнув крізь отвір, а потім знову зачинив прохід за собою.
Каладін опинився в іншій, більшій крамниці, заставленій недоробленими манекенами для одягу. Він налякав нічного робітника, чоловіка з тайленськими моряцькими вусами та закрученими бровами. Робітник випустив тесло, скочив на ноги та сплеснув.
— Ясновельможний Буреблагословенний! — вигукнув він.
— Тихше, — сказав Каладін, перетинаючи кімнату й прочиняючи двері, щоб визирнути в коридор. — Тобі треба сховатися. Коли вони прийдуть і запитають, то ти мене не бачив.
У коридорі було порожньо, і Каладін був майже впевнений, що знає, де він зараз. Цей короткий шлях повністю обходив блокування. Залишалося сподіватися, що це зіб’є з пантелику солдатів, коли ті намагатимуться вистежити його. Каладін хотів вислизнути за двері, але тесляр схопив його за руку.